Д-р Джеймс А. Девідс: українці є більш терпеливими

Громадський Простір

З доктором Джеймсом А. Девідсом – юристом, знавцем питань релігійної свободи із Америки, Громадський Простір поспілкувався про актуальні проблеми американського суспільства, про сфери, в які зараз спрямовують свої сили американські благодійники, а також про роль церкви в громадському житті. Також Джим Девідс розповів про свій погляд на те, в якому напрямку повинні мислити українські реформатори. Нині він перебуває в Україні, читаючи лекції, присвячені християнському погляду на побудову влади, уряду.

Коротка довідка: Д-р Джеймс А. (Коротко Джим) Девідс – американський юрист і доцент юридичного коледжу Університету Ріджент, де він викладає з 2003 року. Окрім іншого, Джим розробив і викладав в США такі курси: «конституційний закон», «закон про вибори», «Конфесійна та громадська ініціатива», «апеляційна адвокатура», «практика судового слідства», і «християнські основи управління». До приходу в Університет Ріджент в 2003 році, Джим був заступником директора і радником цільової групи за програмою «Конфесійна та громадська ініціатива» при Міністерстві юстиції США. Як заступник директора Джим перевіряв Міністерство юстиції з метою виявлення бар’єрів, з якими зіштовхуються релігійні та громадські організації, які фінансуються за програмами Міністерства юстиції, і стежив (здійснював контроль) за справами, що вплинули на «Конфесійну і громадську ініціативу». До приходу в Міністерство юстиції, Джим займався юридичною практикою в Чикаго, його рідному місті. Будучи в Вашингтоні, після залишення служби в Міністерстві юстиції, Джим також виконував функції радника CLS з питань законодавства, і відстоював на Капітолійському пагорбі релігійну свободу і законодавство на захист життя. Джим входив до складу правління декількох благодійних організацій, в тому числі однієї з офісом в Білорусі. Саме ця організація допомогла Джиму почати приїжджати в Україну, де він читав лекції з християнського погляду на управління, права та освіти. Джим давав аналогічні лекції в Білорусі, Індії, Індонезії, і, звичайно, в США. Джеймс А. Девідс – біографія.

Громадський Простір: Які, на вашу думку, основні проблеми з правами людини зараз в Америці?

Д-р Джеймс А.: Є багато проблем і викликів, пов’язаних з правами людини. Наприклад, одна з найгірших проблем – це торгівля людьми, а саме те, що від неї потерпають жінки та діти, яких примусово перевозять зі Східної Азії через Південну Америку в Північну Америку. Напевне, це актуально і тут. Інша тема – свобода совісті, віросповідання. Я пишу зараз статтю, темою якої є християнські коледжі. Я передбачаю, що через 10 років буде багато викликів, які стосуватимуться християнських коледжів. Їм доведеться зробити те, що вимагає держава, поступитись своїми релігійними цінностями, інакше вони можуть втратити ліцензію та фінансування.

Якщо подумати, наскільки далеко може зайти переслідування свободи віросповідання, можна жахнутись, що людям доводилось покидати домівки, в яких їх сім’ї жили століттями, через те, що їх переслідували за віросповідання. Ось приклад – 200 християнських дівчаток в Нігерії було поневолено. Цікаво, що цей скандал висвітлювався в медіа близько тижня, і після цього про це вже більше ніхто не говорить. Релігійне переслідування стосується всіх сфер. Є різні релігії і люди мають право на свободу віросповідання.

Громадський Простір: Я знаю, що ви долучались до різних благодійних фондів. Куди спрямована благодійність американців?

Д-р Джеймс А.: Благодійні організації США зосереджені на тих речах, що і більшість світових. Наприклад, сирійська проблема привертає увагу багатьох благодійників. Є різні проблеми –  такі, як велика кількість мігрантів, теракти в Європі, що також привертають увагу благодійних організацій в Штатах. Є також релігійні організації, які працюють над питаннями переслідування свободи віросповідання, про які ми говорили. І є організації, які опікуються проблемами охорони здоров’я.

Громадський Простір: Наскільки активним є суспільство Америки в тому, щоб змінювати життя своєї громади?

Д-р Джеймс А.: Я працював при Міністерстві юстиції близько трьох років.  Ми багато говорили про те, як церкви, кооперуючись та будучи партнерами з урядом, можуть сприяти змінам в суспільстві. Дивлячись на історію Штатів до 1930 року, практично 90% всієї благодійності в суспільстві відбувалось завдяки церквам. У 30-х роках влада почала все більше й більше приймати на себе різні соціальні виклики. Наприклад, що може зробити держава з того, що не може зробити церква, так це ув’язнити тебе за те, що ти не сплатив податки. Тому державі вдалось зібрати немало грошей. Але держава не може наділити людей милосердям. Соціальна робота для людей, яким за це платять гроші, дуже відрізняється від такої ж роботи на волонтерських засадах – оскільки волонтери роблять це просто тому, що хочуть робити, це бажання йде від щирого серця. Що ми робили – це така ініціатива, заснована на вірі. Ми не стільки думали про бар’єри між благодійністю і державою, ми зосередились на дослідженні того, наскільки церкви є більш ефективними, аніж уряд саме в цьому контексті, в контексті соціальної праці та благодійності. Під час роботи в Міністерстві юстиції я вивчав тюремні програми. Наприклад, була програма, через яку допомагали ув’язненим позбуватись наркотичної залежності. Дослідження виявили, що вона ефективна лише на 16% або, іншими словами, лише один з шести ув’язнених виліковувався. Також була програма адаптації. Люди, які виходили з в’язниці, повинні були якось адаптуватись до життя в суспільстві, будучи вже поза в’язничними  стінами. Ось приклад того, як це працює. Міністерстві юстиції дійшло висновку, що з трьох людей, які вийшли з в’язниці, двоє в найближчі п’ять років скоять злочин, в результаті чого знову опиняться у в’язниці. Тобто це 67% ймовірності, що знову злочин повториться, це відсоток рівня рецидивізму.  Відкриваючи в’язничні двері, потрібно усвідомлювати, що дві третини людей з тих, хто вийшов, повернуться назад. І це незважаючи на державну програму, спрямовану на те, щоб з цим боротись.

Але програма «В’язнична спільнота» передбачала, що за рік до звільнення в’язнів – волонтери з церков, які є в цьому регіоні, починали відвідувати в’язницю, зустрічатись з ув’язненими, разом з ними проводити служіння, молитись. І що було ще важливішим – кожен з них ставав наставником для когось із в’язнів і продовжував з ним дружбу, допомагав йому навіть після звільнення з в’язниці.

Говорячи про таке наставництво, можна сказати, що цьому процесу притаманний високий рівень особистої відповідальності. Наприклад, коли я зустрічаюсь з Мирославом, я запитую: «З ким ти і як проводив час останні дні?» І кажу: «Пішли зі мною в неділю в церкву!» А після цього він приходь до нас в гості на вечерю: «Чим я можу тобі допомогти?» Таким чином вибудовуються стосунки. Для цієї програми також був досліджений рівень рецидивізму. І він склав 32%, замість 67%, тобто зменшився в два рази, порівняно з програмою, яку держава проводила без церкви.

Є багато таких речей, які роблять церкви, відповідаючи на потреби людей, суспільства. І вони є набагато ефективнішими, ніж просто робота на державному рівні. Тому що люди з церкви роблять це через живу віру, яка є в них.

Громадський Простір: Перед тим, як я до вас їхала, в метро читала одну книжку, в якій мені сподобалась цитата: «Дурні борються з симптомами, а мудреці шукають причину». Мені здається, те, що зараз відбувається зі світом, зокрема війни, конфлікти – це тільки симптоми. А що є корінням, що є цією хворобою, яка викликає такі симптоми, на вашу думку?

Д-р Джеймс А.: Це називається гріховна людська природа. Або ще є таке слово «провинна». Я вже сорок років є практикуючим юристом, але разом із тим все життя я є християнином. Я бачив такі речі, як кримінал, корупція, злочини – вони  якраз відображають нашу гріховну природу. Тобто саме такі речі, з якими я зустрічаюсь в юридичній практиці, вони і є симптомами гріховної людської природи. Війни та інші катаклізми, якщо зазирнути глибше, є результатом заздрощів, жадібності.

Громадський Простір: Я знаю, що ви багато де викладали і багато подорожували. Чим ціннісно відрізняються ті суспільства, які ви бачили, від суспільства американського?

Д-р Джеймс А.: Чим далі, тим менше відмінностей. Я також історик і вважаю, що ним повинен бути кожен християнин. Однією з тем моїх досліджень був історичний період заснування Америки. Якщо ми говоримо про вісімнадцяте століття, то бачимо, що засновники Сполучених Штатів Америки мали християнські принципи. Саме цей світогляд неймовірно вплинув на те, яким чином вони формували майбутню структуру держави загалом. Будучи християнами, маючи таку основу в житті, вони, перш за все, вірили, що людина створена за образом і подобою Божою. Ми це знаходимо у Книзі Буття. І це важлива концепція, бо усвідомлюючи її, розумієш, що людина має частину божественного в собі, оскільки створена самим Богом. Наприклад, якщо говорити про креативність (творчість), Бог створив небо та землю, і також дав творчі здібності людині. Навіть дивлячись на цей парк, в якому ми сидимо, оглядаючись навколо, ми можемо споглядати красу, яку Господь вселив в усе навкруги. Червоні, білі тюльпани, зелена трава, листочки на деревах, кожен з яких відрізняється один від одного, жовті кульбаби… Як Бог є Творцем, так само і ми, люди, маємо від Нього цю здатність створювати, бути творчими. Це також те, що ви зараз робите як журналіст. Шість днів Бог творив, а на сьомий відпочивав. Це корисний принцип для нас – ми також повинні відпочивати. Бог є любов, тож ми також повинні любити, ми здатні до цього. Бог вірний і справедливий. І Він дає нам все для того, щоб ми були вірними. Цей світогляд важливий не тільки в контексті християнства, а загалом, говорячи про державу також. Наприклад, якщо ми говоримо про право на життя, право на свободу, які дані нам самим Богом, а не державою. Ми отримуємо ці права від Бога, отже держава не може в нас їх забрати. Батьки-засновники знали про те, які права має людина – невід’ємні  права, дані Богом, які держава не може відчужувати.

Але, окрім добрих чеснот, в людському серці є також і зло. Розуміючи цю складову людини, батьки-засновники усвідомлювали, що формуючи уряд, державу, треба було подбати про розподілення влади, щоб не було забагато влади в руках однієї структури.

Тому у нас є Сенат і Палата представників, вони повинні між собою співпрацювати, але вони є окремими структурами (двома  палатами Конгресу – парламенту США). Судова система є окремою гілкою влади. Президент обирає кандидатури на посаду суддів, які потім повинен схвалити Сенат. Судова система, Президент, виконавча влада. Якщо Президент не погоджується з тим чи іншим законопроектом, він має право вето. Тобто ми маємо розподілення влади. Причиною, чому батьки-засновники це робили, було те, що вони усвідомлювали гріховність людської природи – не повинно бути забагато влади в однієї якоїсь структури або в однієї людини. Вони не хотіли наділяти владою лише одну особу, тому що боялись, що така людина, маючи гріховну складову, може бути корумпованою, – жадібність може взяти над нею контроль. Це було зафіксовано в Конституції Сполучених Штатів 230 років тому. Багато років Америка керувалась принципами цього основоположного документу, але, на жаль, останнім часом є тенденція до занепаду. Структурні обмеження, які закладали батьки-засновники, зараз руйнуються. Рік за роком ми дедалі більше стаємо схожими на інші країни, з-поміж яких ми вирізнялись своїми принципами. Сьогодні ця різниця поступово змивається.

Вільям Бредфорд, губернатор Плімутської колонії, території сучасного штату Массачусетс, пливучи кораблем з Англії, виголосив проповідь «Сяюче місто на пагорбі». Це місто повинно бути, перш за все, видимим для всіх, таким, у яке хочеться потрапити, містом, яке є прикладом для всіх інших. Америка вже більше не сяє.

Громадський Простір: Зараз наша країна перебуває в процесі реформування – реформи стосуються багатьох сфер. На яких цінностях, на вашу думку, варто зосередити увагу, аби вдало провести реформи та змінити нашу країну?

Д-р Джеймс А.: Знову ж таки, ви запитуєте юриста, який вивчав і працював з правом і також зацікавлений в теології. Перш за все, варто пам’ятати про основи, фундамент, на якому ти стоїш. Наприклад, варто зосередитись на тому, що уряд може забувати про важливість таких інституцій, які Бог визначає дуже важливими, зокрема, сім’я. Питання, над яким варто замислитись: «Що може робити уряд для того, щоб підтримувати, бути корисним для сімей?» Церква – це також інституція, створена самим Богом. Уряд не повинен контролювати церкви. Це повинні бути автономні інституції, які мають свою власну юрисдикцію. Економіка – це інша річ також. Є християнський погляд на економіку, є християнський погляд на сім’ю і на освіту. Саме християнський світогляд є основоположним для побудови кращого суспільства, на мою думку.

Американці дуже нетерплячі. Я думаю, що українці є більш терпеливими. В християнстві є така концепція: англ. delayed gratification – відтермінована, відстрочена винагорода – треба дочекатись винагороди, вміти чекати чогось доброго. Наприклад, людина настільки сильно хоче мати любов і сім’ю, що готова бути з тим, хто перший скаже їй «так» і погодиться бути разом з нею. Замість того, щоб чекати на ту людину, яка вибрана тобі Богом, цінувати святість інституту сім’ї – ти не терпиш і починаєш приймати сам рішення, які часто не є обдуманими, мудрими і пізніше можуть виявитись проблемними. Американці все хочуть отримати зараз. Завтра вже не буде на це часу, потрібно вже і зараз. А в довгостроковій перспективі важливо думати сьогодні про те, яким буде життя моїх дітей та онуків. Саме завдяки чудовій концепції щодо розподілення влади, зафіксованій в Конституції 230 років тому і заснованій на християнському світогляді, й дотепер ми були процвітаючою країною, оскільки думали про принципи, які важливі на століття. Зосереджуватись потрібно на окремому індивідуумі, один за одним, щоб кожен починав думати про те, як він може бути кориснішим і покращувати суспільство. Наприклад, така, на перший погляд, звичайна річ, як любити і виховувати дітей, які також в свою чергу будуть виховувати побожних дітей. Таким чином це пошириться на все суспільство. Це так само, як засіяти поле і згодом буде врожай. Посадивши зерно сьогодні, ми не очікуємо врожай вже завтра, на це потрібен час. Але добре, що наступні покоління будуть озиратись на людей, які починали саджати ці зерна, і називати їх благословенними.

Спілкувалась: Любов Єремічева, переклад: Мирослав Волосецький
Транскрибування: Ірина Гузій