Сергій Карелін про інструменти локальної демократії
У червні-липні в Україні відбувся навчальний візит активістів з Білорусі, організований Інформаційно-аналітичним центром «Громадський Простір» (Україна) разом з партнерами з Польщі, Фонд Stowarzyszenie Wschodnioeuropejskie Centrum Demokratyczne (Варшава) та Фонд С. Баторого, з метою ознайомити з трансформаціями, які відбуваються в Україні після Революції Гідності – у сфері громадської участі.
Під час однієї із зустрічей Сергій Карелін (на момент зустрічі – експерт з питань локальної демократії Центру “Ейдос”, наразі Координатор компоненту 3 “Е-демократія” Програми «Електронне врядування задля підзвітності влади та участі громади» (EGAP) , розповів про інструменти локальної демократії.
У нас з’явилося декілька інструментів протягом приблизно восьми років, яких раніше не було. Є такий “золотий дует” (як я це називаю). У 90% випадків, аби вирішити ваші питання з місцевою чи державною владою, вам як громадянину, вистачить двох інструментів. Один із них – це закон про доступ до публічної інформації, другий – це закон про звернення громадян, коли ми можемо звертатися до будь-яких владних суб’єктів, як нам подобається.
Чому два інструменти роблять “золотий дует”. Коли ми хочемо вирішити певне питання, наприклад, у вас протік дах чи хочете, щоб на вулиці був відремонтований асфальт, просто написати лист-звернення – це половина. До прикладу, я пишу емоційний лист меру міста, пояснюю проблему, не базуючись на даних – фактів немає, по суті, це моя суб’єктивна точка зору, мої емоції. Для того, щоб у вас лист-звернення запрацював краще, чиновник, як людина, яка відповідає на звернення, має переконатися, що тема актуальна.
