Another Ukraine is possible: феміністичні голоси за відновлення

Завдяки британським колегам з університетів, органів місцевого самоврядування та профспілок ми мали можливість озвучити потреби жінок України та важливість феміністичного аналізу ситуації на місцях у контексті відновлення та відбудови України. 17 червня 2023 р. вони організували конференцію «Інша Україна можлива». На відміну від британського уряду, а також міжнародних громадських організацій, які контролюють ресурси, які мають спрямовуватися на підтримку феміністичного руху в Україні, вони віддали мікрофон нам.

Оксана Потапова говорила про необхідність децентралізації виробництва знань. Хоча ми, україн_ки, високо цінуємо, що наші західні товариші, що співпереживають нам, продовжують величезну роботу, багато рішень ухвалюються без жодної спроби запитати, чи хочуть украї_ки розділити цю роботу. Нашими голосами та нашою волею продовжують нехтувати.

Оксана стверджує, що для організації міжнародної кампанії допомоги Україні мають бути жертви – поранені, безпорадні та безголосі. І роль постраждалих полягає в тому, щоб прийняти підтримку та бути вдячними, а не завчасно вимагати конкретного ставлення та підходів до організації вашої допомоги. Не кажучи вже про створення спільного майбутнього. Але також ми повинні включити до порядку денного третє «Р»: окрім необхідності Відновлення та Реконструкції, є ще Стійкість [з англійської- Recovery, Reconstructions, Resilience].

Стійкість в основному залежить від невидимої роботи людей, які беруть участь у негайному реагуванні на кожну нову атаку та у реорганізації повсякденного життєвого процесу: чи то життя в евакуації, чи боротьба з відключеннями електроенергії.

Британські спікери висловили занепокоєння домовленостями про надання коштів на відновлення України. ЄС надає кредити на умовах, створених для потреб ЄС, не враховуючи контекст нерозвиненої соціальної інфраструктури та – як би смішно це нагадування звучало – повномасштабної війни, що триває.

Юлія Юрченко розповіла про потреби розвитку існуючих промислових виробництв в Україні замість того, щоб виводити європейські товари на українські ринки та кредитувати Україну на купівлю цих товарів. Як вона знає від спільноти будівельної галузі, у нас є склади будматеріалів, але чомусь не виходить їх продати, хоча попит на них дійсно існує вже зараз. Проблема безробіття має подібну природу: відсутність послідовних регулятивних процесів.

Юлія також підкреслила важливість феміністичного аналізу, оскільки він проливає світло на невидимі сектори економіки:

«Статистика зростання виключає ту частину роботи – ту роботу, яка просто не оплачується. Якщо ви не платите за роботу, це вважається непродуктивною працею».

Вона заявляє, що нам потрібне зростання заробітної плати, але аналіз зростання має бути комплексним і чутливим.

Створення робочих місць та соціальної інфраструктури для тих 12 мільйонів, які виїхали з України, має вирішальне значення для їх повернення. Її найстрашніший кошмар – це те, що вони не повернуться, а натомість в Україну приїдуть інші біженці з ЄС, яких візьмуть на роботу будівельниками з принизливими умовами праці, бо для них це єдиний спосіб вижити.

Чому важливо залучати низові ініціативи, тому що вони є першими, хто знає потреби та складність контексту. Тож Юлія наголошує, що залучення профспілок до переговорів і формування політики є очевидною потребою. Я також додала, що нам потрібна співпраця між різними рухами – такими як феміністичний та робітничий. У секторі громадянського суспільства ми бачимо таке ж неоколоніальне ставлення: західні донори приходять до нас із власними передовими практиками та експертами, не даючи нам шансу розробити власні, засновані на місцевих знаннях, підходи.

Маючи схожі проблеми на наших теренах і поділяючи однакові ідеї самоорганізованого опору, ми можемо боротися за кращу Україну навіть під час війни.

Ця колонка є перекладом оригінального допису, розміщеного тут: Another Ukraine is possible: feminist voices for recovery