Боротися з вірусом, а не з правами людини

В дні розгортання заходів проти пандемії коронавірусу хочеться, аби вони були не тільки дієвими, але й не порушували права людини. 

Україна визнає здоров’я громадянок і громадян одною з найвищих цінностей (Ст. 3 Конституції України) і піклується про забезпечення права громадян  на охорону здоров’я (Ст. 49 Конституції України). В ці дні органи державної влади вживають заходів для забезпечення цих прав. Однак інколи ці дії можуть вступати в конфлікт з іншими правами людини. На це варто зважати, аби запобігати наступу на прав людини і звуженню демократії.

Які є підстави хвилюватися щодо прав людини та демократичного ладу сьогодні?

Президент України оголосив, що закликає Кабінет Міністрів “З 00 годин 01 хвилини 17 березня 2020 року заборонити приймати відвідувачів закладам культури, торговельно-розважальним центрам, ресторанам, кафе, фітнес-центрам та іншим закладам харчування, розваг і послуг.” Міністр охорони здоров’я також закликає  “обмежити дозволені збори людей у групах до 10 осіб.”. На якій правовій підставі вони хочуть винести цю заборону, незрозуміло. 

Поки КабМін думає про підстави, комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій у Львові пішла далі. Вона самостійно прийняла рішення призупинити діяльність закладів громадського харчування, побутового обслуговування, сфер послуг, коворкінгових зон та інших на час карантину. А “дозволила” діяльність торговим закладам, супермаркетам і т.п. Це рішення не має під собою легальних підстав, адже повноваження Комісії визначає Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб, де в статті 29 ідеться хіба що про можливість обмеження в’їзду та виїзду з території карантину. Про те, що органи місцевої влади отримують розширену можливість забороняти комерційну діяльність установам, в ньому не йдеться. 

А мер Львова погрожує поліцією і покараннями для закладів, які не дотримуються заборони провадити діяльність: “Поліція отримала чіткий наказ. Я говорив з керівником обласного управління поліції: він запевнив, що всі патрульні будуть працювати в посиленому режимі і якщо будуть фіксувати порушення, за це буде передбачене відповідне покарання. Якщо представники закладів заявляють про те, що вони відмовляються дотримуватись карантину, то вже сьогодні там будуть працівники поліції, які допоможуть їм виконати відповідне рішення комісії ТЕБ і НС.”.

Здається, в поліції нема ані підстав слухати “накази” міського голови, бо поліція йому не підпорядкована, ані можливості карати за невиконання незаконних постанов Комісції з питань ТЕБ і НС.

Занепокоєння викликає й право на проведення мітингів. Експерт зі свободи мирних зібрань Михайло Лебедь зазначає, що в заявах Президента йдеться про будь-які зібрання людей, без виключення для вуличних протестів. Така заборона напряму порушує норму про право збиратися мирно Конституції України (ст. 39). 

Також Лебедь поянсює умови легітимності подібних заборон: “наша Конституція передбачає три правових режими, які мають в різний спосіб регулювати обмеження свободи мирних зібрань. Це, так би мовити, звичайний правовий режим, коли забороняти або в інший спосіб обмежувати те чи інше конкретне мирне зібрання може лише суд (ч. 2 ст. 39) в т.ч. на підставі небезпеки для життя та здоров’я людей через епідемії. І правові режими воєнного та надзвичайного станів, під час яких можуть діяти інші способи та підставти обмежень (ч. 2 ст. 64)”. Тобто для такої заборони, про яку говорять Президент, мер Львова та інші посадовці, мав би бути введений надзвичайний стан.

Отож, замість того, аби спрямовувати ресурси на охорону здоров’я, приймається ряд обхідних рішень, які, можливо, є дієвими, але неспівмірними і незаконними.

Прикладом уважного ставлення до всебічного дотримання прав людини є заява Комісарки Ради Європи з прав людини Дуні Міятович: “Важливо, щоб органи влади вживали заходів, які не призводять до дискримінації та є пропорційними цілям, що переслідуються. Доступ до медичної допомоги для всіх груп населення на основі надійних медичних даних очевидно є пріоритетом. Потрібні позитивні заходи для задоволення конкретних потреб груп з особливо високим ризиком, таких як люди похилого віку та ті, хто має обмежений доступ охорони здоров’я”. 

Так само International Center for Non-For-Profil Law (ICNL) зазначає, що відповідно до Загальної декларації прав людини, обмеження прав громадян(ок) мають бути необхідними і пропорційними, і держава має обгрунтувати вживання таких заходів. Окрім того, вони мають бути чітко обмежені в часі, тобто закінчуватись після зміни обставин, які до них призвели. В заявах МОЗ, Президента та інших про це не йдеться. Складається враження, що називаються рандомні цифри людей, яким “дозволено” збиратися і види зборів. Ми побачили, як стрімко змінилась цифра з 200+ людей до 10, без називання жодних нових обставин, що до цього призвели. 

ICNL звертає увагу не тільки на обмеження прав людини, а й на можливість розширювати їх та використовувати демократичні інструменти для подолання біди. Прикладом є залучення громадськості до прийняття рішень та розробки методів запобігання поширення вірусу: “іранський уряд спочатку запропонував направити 300 000 людей, включаючи басійську міліцію, для проведення скринінгу коронавірусу «від дверей до дверей». Уряд змінив свою стратегію лише після того, як іранці та іранки відреагували в Інтернеті, вказавши, що такий підхід створить команду тих, хто переносить інфекцію, і навпаки збільшить поширення”. 

ICNL надає рекомендації урядам щодо поважного ставлення до прав людини в часи пандемії коронавірусу. Серед них – надання доступних, зрозумілих і чітких інструкцій щодо того, що є забороненим, а що дозволено на час карантину, а також те, що заходи мають бути якомога менш нав’язливими і мати охоронну функцію; також уряди мають співпрацювати з громадським сектором для оцінки вливу заходів на стан прав людини та запобігання їх порушення. 

Додано 17.03: КабМін прийняв Постанову від 16 березня 2020 р. № 215, якою “забороняє роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів”, посилаючись на режим карантину, але законом про карантин (Закон України  “Про захист населення від інфекційних хвороб”, ст. 29) не передбачена можливість такої заборони.

Фото обкладинки – Owen Beard на Unsplash