Чи є в України запит на якісну вищу освіту?

Цей текст з’явився, як переосмислення моєї публікації 2013 року, де я в дуже критичній формі відстоював думку, що вища освіта в Україні не потрібна ні державі, ні бізнесу, ні самим громадянам. Ідея нової статті вигулькнула в рамках дискусії громадської ініціативи «Інший університет», і я вирішив що було б слушно оцінити чи змінилась ситуація за 8 років і чи виник в Україні запит на якісну вищу освіту?

Отож, традиційно існує три сторони які мали б були зацікавлені у якісній вищі освіти – держава, бізнес та громадяни.

Чи з’явився в держави запит на вищу освіту?

У 2013 році я відстоював позицію, що державні чиновники не бачать сенсу в якісній вищій освіті, тому що вони хочуть мати тупий народ, яким легко керувати, і хочуть зменшити конкуренцію на ринку, щоб не втратити роботу.

Попрацювавши 7 років в адвокації, можу впевнено сказати, що плани чиновників насправді не такі конспірологічні і зловісні. Скоріше їм просто байдуже, і вони не мислять такими глобальними категоріями як системний розвиток країни.

А от що дійсно виявилось правдою, так це те, що політичні еліти не бачать в Україні майбутнього для своїх дітей і відправляють їх вчитись закордон. Ця тенденція лише посилилась і зараз навіть середня ланка чиновників старається прилаштувати дітей в навчальні заклади Європейського союзу та США.

Попри те, що сфера освіти є значною статтею витрат як в державному так і місцевих бюджетів, більшість державних чиновників не дуже переймаються як саме будуть витрачатись ці гроші.

Чи з’явився в бізнесу запит на вищу освіту?

В розвинених країнах світу бізнес дає 15-20% бюджетів вищої освіти. В Україні – 1%.

Відсутність інтересу бізнесу інвестувати у вищу освіту я бачив в тому, що українські компанії мало конкурує на світових ринках, тому в них немає такої гострої потреби в сильних кадрах та інноваціях.

Кращою ситуація точно не стала. Скоріше навіть навпаки. Бізнес вже гостро відчуває дефіцит просто кваліфікованих кадрів на ринку праці, але проводжує вирішувати проблему індивідуально через програми відбору і власні навчальні центри.

Фінансування університетів серед великих компаній скоріше є PR-проєктами для покращення іміджу ніж цілеспрямованою стратегію забезпечити економіку професіоналами через 5-10 років. Українські компанії знають як розвивати себе на місцевому ринку, але не розуміють як спільно розвивати ринок.

Чи з’явився запит на вищу освіту в громадян?

Напевно єдине, що суттєво змінилось за ці роки – в громадян з’явився запит на вищу освіту. Щоправда, не в Україні. З кожним роком зростає кількість українських студентів, які здобувають освіту в закордонних університетах.

Подібно до українського бізнесу, українські громадяни вирішують проблему низької якості освіти індивідуально. І тут їх немає в чому звинуватити. Європейська освіта асоціюється з можливостями працевлаштування в європейських країнах.

Позитивні зміни теж є, серед них можна назвати зростання інтересу до навчання в Українському католицькому університеті та Київські школі економіки, які можна назвати найбільш наближеними до світових стандартів.

Проте загальна тенденція української вищої освіти лишається невтішною – вона майже нікому не потрібна.