Чим небезпечний статус іноземних агентів для громадських організацій?

Новий політичний сезон обіцяє громадянському суспільству не лише боротьбу за продовження реформ, а й справжню битву за нормальні умови для роботи. Поки українці насолоджувалось відпустками і «копанням картоплі», в урядових кабінетах тривала робота над законопроектом №8501 про «іноземних агентів», авторства Сергія Тарути.

Сам Тарута прямо називає свій законопроект «антисоровським» і каже, що він допоможе зменшити вплив громадських організацій на політичні процеси в Україні.

Цей законопроект пропонує зобов’язати громадські організації, чиє фінансування більше ніж на 51% складають кошти міжнародних організацій і закордонних донорів, подавати додаткову звітність.

Вимоги до цього звіту багато в чому дублюють законопроект №6675, який мав запровадити таку звітність для всіх громадських організацій, в обмін на скасування е-декларування для антикорупційних активістів: суми виплат зарплат, підрядники, донори та список членів організацій.

Чому політики так хочуть запровадити статус «іноземних агентів» для громадських організацій і чому це проблема для громадянського суспільства?

Не секрет, що представники старих еліт та корупціонери у владі дуже хочуть зменшити вплив громадських організацій на реформи в Україні.  Саме для цього вони постійно намагаються реалізувати схему з визнанням НУО «іноземними агентами», яку вже успішно опрацювали авторитарні режими Росії та Казахстану.

Схема складається з кількох етапів:

1. Спочатку політики прирівнюють громадські організації до політичних лобістів. Обґрунтування для суспільства таке: громадські організації своїми пікетами, круглими столами та аналітичними статтями впливають на політику, отже вони – лобісти. Тому їх треба тримати під контролем.

Скориставшись таким виправданням, для громадських організацій створюють окреме правове поле – додаткове звітування, окремий статус тощо.

Загалом, вже це суперечить Фундаментальним принципам щодо статусу неурядових організацій в Європі, оскільки для громадських організацій не повинно бути додаткових вимог, в порівнянні з іншими юридичними особами.

2.Після цього політики посилюють вимоги до «іноземних агентів» (додаткові звіти, специфічні обмеження в роботі, додатковий контроль з боку держави) та і починають карати організації, які не дотримуються цих вимог.

3. Зрештою, озброївшись аргументом, що «іноземні агенти» порушують законодавство, відбувається посилення відповідальності – аж до інструменту заборони діяльності громадських організацій.

В російському Реєстрі іноземних агентів наразі близько 150 організацій, 80% з яких важко віднести до «політичних».

Переважно це правозахисники, гуманітарні фонди, організації, що займаються екологією та культурою. Зокрема, до числа іноземних агентів зараховували «Спільноту хворих на муковісцидоз» і екологів, які займались захистом птахів. Найбільш іронічним в російській практиці «іноземних агентів» були штрафи на 5000$ для керівників громадської організації сприянню співпраці країн СНД, за отримання іноземних коштів у вигляді міжнародної премії.

Бюрократія, перевірки, штрафи і негативне ставлення з боку суспільства – так описують своє життя громадські організації, які отримали статус «іноземних агентів» в Росії.

Крім звітності і штрафів, «іноземні агенти» повинні повідомляти свій статус на всіх інформаційних матеріалах, які використовують, і наразі йде робота, щоб зобов’язати робити це і на банерах в інтернеті.

Після відкатки механізму на громадських організаціях, російська влада розширила дію закону і на ЗМІ та фізичних осіб, які поширюють інформацію.

На третьому етапі реалізації схеми з «іноземними агентами» росіяни ввели новий термін «небажані громадські організації», яким заборонено працювати на території держави. До цього переліку потрапили NED (The National Endowment for Democracy), Фонд Відкрите суспільство, Міжнародний республіканський інститут (IRI) та ще з десяток організацій. Рахунки небажаних організацій заморожені, а за продовження їх роботи настає кримінальна відповідальність.

Це реалії російського громадянського суспільства, які почались із незначного питання – прирівнювання НУО до лобістів, запровадження додаткового контролю за ними, у вигляді звітів.

Під цим гаслом десятки організацій були знищені, а сотням створили нестерпні умови для роботи.

Можна звісно стверджувати, що в українських реаліях ніхто не ризикне розпочинати такі репресії серед громадських активістів, проте тут варто згадати кримінальне переслідування «Центру протидії корупції» та «Мережі ЛЖВ». Напади і вбивства активістів в регіонах. Підпали офісів та автомобілів активних громадян, які борються з корупцією на місцевому і національному рівні.

Ми все ще знаходимось в дуже підвішеному стані, коли країна може повернутись до практик авторитарного управління, де громадські і благодійні організації сприймаються як вороги держави.

І одним з прапорців, що ми стали на цей шлях, є створення окремого статусу «іноземного агента», яке відкриває для чиновників величезне поле для маніпуляції і переслідуванням за активну життєву позицію.

Власне з цієї причини правозахисники та експерти із законодавства для громадянського суспільства б’ють на сполох кожного разу, коли політики і чиновники намагаються запровадити статус «іноземних агентів» для громадських організацій.