Дерева і люди або Місцева ідентичність – конструкт чи природна даність

Реформи в Україні, проходячи початкові етапи, підводять, нарешті, наше суспільство до розуміння різноманітності гами та глибини завдань, які ставить сучасний світ перед нами. Занурення з 2014 р. у реформу децентралізації дозволяє мені констатувати, що вона наразі, зрештою, змушує ставити ключові найболючіші питання для сучасного покоління українців: наше місце у світі, який швидко глобалізується, що означає бути сучасним українцем, збереження себе в умовах наростання виру змін у світі, де рушієм розвитку є інновації, доля українського села, міста у глобалізованому світі…

Так, тематика панельних дискусій та самі дискусії ХІІ Щорічної конференції малих міст України “Економічний розвиток громад. Виклики та перспективи” Асоціації малих міст України ще раз засвідчила для мене, що наше суспільство стає більш зрілим, розширюється експертне коло супроводу реформи місцевого самоврядування.

Для виступу в рамках панелі «Формування місцевої ідентичності. Промоція привабливості громад. Залучення інвестицій. Формування кластерів.», до якої був запрошений, я обрав три тези:

1. Обмеженість можливості конструювання та ієрархія місцевої ідентичності.
2. Цілісність та компліментарність територіальної громади
3. Культурна мозаїчність, відродження й збереження традиційного природокористування  в Україні.

Свій перший допис у колонці про проблеми територіальної ідентичності присвячу першій частині першої тези. В подальшому обов’язково відпишусь щодо інших тез. Адже саме ці аспекти, вважаю, потребують роз’яснення та популяризації серед населення та в експертному колі рушіїв реформи з децентралізації.

Отже, тема перша  «Обмеженість можливості конструювання місцевої ідентичності». Почну з дерев. Цього року інформаційні агентства поширили важливу у сфері охорони природи інформацію.

13 липня 2017 року на сесії комітету Юнеско у Кракові (Польща) ухвалили рішення включити до складу українсько-словацько-німецького об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» 63 ділянки давніх букових лісів з 10-ти європейських країн. Зокрема включено українські ділянки, які охороняються в національних природних парках «Синевир», «Зачарований край» і «Подільські Товтри» та природних заповідниках «Ґорґани» і «Розточчя».

Згадую 2005 р., моє перше враження від побаченого казкового букового пралісу на Свидовці. Я був керівником студентської практики як викладач Київського університету. У вихідний день вирішив сходити з бази на р. Апшинець до найвищих вершин Свидовця – г. Велика та Мала Близниці. Заночував у наметі неподалік межі заповідника – величного букового лісу. Дякував богу, що довелось побачити таку неперевершену красу. Задумаємось скільки праці поколінь українських вчених, чиновників, громадських діячів за скупими словами новин, які дають надію, що краса побачена колись мною буде збережена навіки. І ось міжнародне визнання цієї титанічної роботи.

Тепер про людей. Я – економіко-географ і сприймав ліс як пересічна людина –  емоційно. Я вчив досліджувати своїх студентів територію як  вмістилище буття людини. З точки зору етнології етнічна ідентичність пов’язана із типом господарювання, природокористуванням. Ми зі студентами багато часу проводили на полонинах, де вивчали просторову організацію відгінно пасовищного господарства гуцулів Закарпаття. Тут все було фантастично цікавим і особливим. Найбільш збережена як етнографічна цілісність група українців – гуцули – поступово розкривали перед нами таємниці свого буття, свою територіальну ідентичність.

Суть питання. Формування об’єднаних територіальних громад поставило завдання формування місцевої ідентичності нових територіальних утворень, як фундаменту їх економічного, соціального та культурного розвитку. Ми закликаємо обережно ставитись до конструювання ідентичності. Це не робота для сокири, її скоріше можна порівняти із нейрохірургічним втручанням. На жаль, багато хто волюнтаристськи сприймає процес конструювання місцевої ідентичності – як розробку символів громади (герб, гімн, прапор), запровадження свята громади тощо. На моє глибоке переконання, можливості конструювання місцевої ідентичності дуже обмеженні – її скоріше потрібно шукати та плекати – оберігати.

Тут все як з буковим пралісом – і буки можна посадити, де завгодно (конструювати ліс?), і запровадити певний тип господарювання (конструювати життя та діяльність людей?). Але лише багатовікова перевірка їх життєздатності, як лісу і як людської спільності, є детермінантом цінності пралісу і місцевої ідентичності.

 Зрештою, буковим пралісам, здається, пощастило. Справжня робота із реєстрування, підтримки та збереження традиційних типів господарювання та природокористування як фундаменту збереження ідентичності в Україні – лише розпочинається.