Громадська участь: купа цегли чи затишний дім?

Я бачу працюючі інструменти громадської участі як комфортний будинок, де кожна цеглинка — це окремий інструмент. Але ось парадокс: комфорт мешканців вимірюється не кількістю цеглинок, а тим затишком, який вони створюють у цьому будинку. А зараз усе навпаки — прозорість оцінюють за кількістю тих самих “цеглинок”. У результаті, мешканці стоять розгублені біля гори цегли, а експерти вже радісно рапортують: “Вітаємо, у вас тут прекрасний котедж!”

Електронні петиції. О, це улюблена іграшка для тих, хто думає, що одне “клац” може змінити долю громади. Та якщо голова громади з більшістю вже щось вирішили, петиція перетворюється на смішний мем. Та й взагалі цей інструмент можна використати для імітації волевиявлення громади. Наприклад влада захоче відкрити ринок у мікрорайоні Х. Що робимо? Петиція! Пару тисяч “підписів”, підписаних руками цієї ж влади, і от вам готове “народне” рішення. Громада нібито в дії, а насправді – лиш спостерігає шоу.

Громадський бюджет. Ось він, ідеальний механізм для активістів… поки не включилися школи й лікарні. Вони настільки загребли в свої руки бюджетні гроші, що про ідею справжньої участі можна лише мріяти. І тут ще “допомагають” номінаційні комітети – головні “експерти”, які вирішують, що справді корисно для громади. Спойлер: ні, це не ваш маленький проєкт про комфортний простір у мікрорайоні.

Якщо серйозно – прозора громада можлива лише при наявності трьох основних умов:
1. Є інструменти – добре.
2. Є влада, яка не лише їх запроваджує, але й прислухається до активних мешканців – ще краще.
3. Є самі активні мешканці, які не бояться брати ці інструменти і використовувати їх, щоб щось змінити – ось це найважливіше.

Саме тому ми в громадській організації “Освітньо-аналітичний центр розвитку громад” не просто ставимо галочки у звітах про впровадження інструментів. Ми “прокачуємо” місцевих активістів і залучаємо владу до цього процесу. Бо без людей і бажання – все це просто красива декорація для звітів. Так, не завжди і не всюди це працює. Але ми розуміємо цей процес саме таким, і не женемось за “цеглою”.