Іспанія. Медіа-простір країни ЄС

На ресепшині готелю мені сказали, що є газети для лівих та правих, а ще для Мадриду. На столі лежали El Mundo, El Pais, La Vanguardia, Expansion. Аудиторія, ідеологічно поділена, шукає підтвердження власної позиції у “своєму” виданні. Пояснили пізніше місцеві медіа-дослідники.  

 Між Києвом та Мадридом – понад 3 тис. км. Але, коли говоримо про інформаційний простір та Європейські цінності, то відстань зникає.

Іспанія – член ЄС з 1986 року, має 54 місця у Європейському парламенті, а рівень довіри до інформації в іспанських ЗМІ – 38% (Євробарометр, осінь 2016 р.).

Періодично іспанські видання пишуть і про Україну. Проте нарратив більше на користь країни-агресора. Тиждень зустрічей з експертами, місцевими та українцями в Іспанії і я для себе сформулювала такі тези щодо медіа-простору південної країни ЄС:

✔ іспанці обирають медіа, які пропонують погляди, схожі з їх власними. Аудиторія не схильна дискутувати з автором матеріалу;

✔ загальносвітова тенденція – посилення ролі онлайн-медіа та соціальних мереж – актуальна й для Іспанії. Особливо для молоді, яка віддає перевагу блогам, Facebook, Twitter;

✔ аудиторія не вбачає загрози від fake news і тема дезінформації не є такою актуальною для дослідження, як в Україні. Нове поняття, пов’язане, у першу чергу, з президентськими виборами в США;

✔ довіру викличе, вірогідніше, політик відкритий, усміхнений, який говорить про сімейні цінності;

✔ економічна криза, безробіття, виклики для друкованих видань в умовах онлайн – послаблюють позицію журналіста. Стандарти журналістики та професійна етика – актуальна тема для обговорення;

✔ зниження довіри до експертної думки. Аудиторія вважає себе досить поінформованою та готовою робити власні прогнози, а популізм та абстракність деяких фахівців – нівелюють аналітику.

Мої співрозмовники згадали і про класичне завдання журналістики – подачу достовірної інформації з усвідомленням соціальної відповідальності. Тобто не швидкість, а якість має визначати контент.