Недодекомунізація по-київськи

Уявіть собі сюжет: у центрі столиці лежить велика купа, скажімо м’яко, сміття. І його ніхто не прибирає. Чому? Тому що воно “не перебуває на балансі”. Парадокс.

Кияни, та і гості столиці, знають, що біля станції метро “Арсенальна” стоїть на постаменті гармата часів Першої світової війни та Перших визвольних змагань. Правильна гармата тобто, й обернута у правильному напрямку – на завод “Арсенал”, бо сотню років тому саме з таких гармат українські бійці обстрілювали большевицьких заколотників, які засіли в “Арсеналі”.

Але є одне але. Гармата правильна, та не правильний напис на постаменті – той напис прославляє саме большевицьких заколотників, це після мало не тридцяти років незалежности України, за п’ять років після Революції гідности та початку українсько-московської війни.

Будучи членом Оргкомітету з відзначення подій Української революції 191-1921 років та вшанування пам’яти її учасників (Указ Президента України №17/2016), автор цього тексту ще на початку поточного року вперше звернувся до Київради та її виконавчого органу – КМДА, щодо необхідности, згідно з декомунізаційним законом, демонтажу або заміни (наприклад на “Українським воякам – захисникам Києва від большевиків”) того капосного напису. І КМДА нібито не проти, і Печерська районна адміністрація (з якою КМДА з цього приводу веде тривалий “футбол”) нібито не проти. І Міністерство культури не проти. А Український інститут національної пам’яти навіть дуже сильно за. А комуністичний напис де був, там і є.

Чому? А тому що, уявіть собі, пам’ятник “не перебуває на балансі”. “Балансоутворювач не визначений”. От, дивіться:

Раз:

І два:

Тобто якщо у центрі столиці лежатиме велика купа, скажімо м’яко, сміття, за цією логікою вона має залишатися лежати, бо ж “не перебуває на балансі”. А якщо, не дай Боже, щось гірше за сміття?….

А ще у столиці є мер Віталій Кличко. Не факт, що йому той напис просто естетично подобається, це було б вельми сумно. Можливо, йому просто ліньки.. Можливо, він дуже-дуже зайнятий. Можливо, він медитує на чемпіонські пояси і йому не до того. Різне може бути. Проте факт, що на адресовані йому скарги він не відповідає, а відповідають підлеглі чиновники, причому у доволі дивний спосіб, запрошуючи на “поговорити”, отак:

Зверніть увагу на дати. На зустріч, нібито заплановану нібито на ранок 29-го листопада запрошують звичайним паперовим листом (хоча прекрасно знають електронну адресу) 26-го листопада, причому коли фактично листа було відправлено через пошту – бозна. Відтак адресат, себто автор цього тексту, отримує це хитре запрошення коли? Правильно, 04-го грудня. Завіса.

На сьогодні епістолярій з приводу тієї нещасної гармати нараховує (вірніше нараховував, бо щойно пішов до сміттєвого кошика) з півсотню аркушів, вартість вирішення питання копійчана. Але ж ні, бо “балансоутримувач невідомий”. Закон? А що закон? Тут балансоутримувача нема, горе-біда, то який закон, ви про що.

Не думаю, що довготривала бездіяльність чиновників спричинена злою волею та, тим більш, латентним большевизмом. Радше просто байдужістю. Тож кияни і гості столиці і далі можуть, перепрошую, милуватися цією купою, м’яко кажучи, сміття у центрі столиці. Аж допоки, якщо міська влада врешті не почухається, питання не вирішать у свій спосіб якісь небайдужі громадяни чи то невідомі активісти. Welcome.

До речі, пані та панове, пам’ятник з гарматою нікому не потрібний у господарстві? Він же нічий, “балансоутримувач невідомий”.