Оплата праці в громадському секторі

Давайте вже почнемо цю розмову публічно. Як оплачувати роботу в громадському секторі, де межа між роботою, яка робиться з чистосердечного пориву і тою, яка безумовно має оплачуватись?

На ці питання не може бути однозначних відповідей для усіх, тому треба багато розмов, з врахуванням контекстів. Почну зі спостережень за підходами донорів до оплати адміністративної роботи. І я хочу заявити, що донори часто їдять громадянське суспільство.

Їдять – гарне слово, аби описати споживацьке та експлуататорське ставлення. Їдять, як страву в ресторані – на тарілці не залишається нічого, а до вас ще й підходить офіціант_ка, і ви кажете, що страва була недосоленою. Вирішуєте більше не приходити в цей ресторан.

В образі страви тут – ресурс діячок та діячів, які вивернули душу й виснажили тіло, аби реалізувати цей проект, вклавшись в рамки «тарілки» – тобто очікувань донора та грантових домовленостей.

Так відбувається в першу чергу через фінансове знецінення роботи, недоплату за роботу. Як конкретно це роблять донори?

1. Пропонують гранти, де заборонено оплачувати адміністративну роботу.
2. Обмежують кошти в гранті, які мають бути витрачені на адміністрування (наприклад, це може бути 20-30%).
3. Не зазначають обсяги роботи, яку грантоотримувачі/ки будуть змушені зробити для звітування їм.

Заглом це про те, що донори вирішують, яка робота має бути оплачувана, а яка ні. В результаті громадські організації беруть на себе додаткову, небажану для них роботу безкоштовно. Суцільне замовчування або заборона на обговорення умов оплати, призводить до того, що виконав(и)ці проектів відчувають страх говорити про винагороду і невпевненість у важливості своєї роботи. Також створюється додатковий тиск конкуренції за ресурси, які дуже обмежені – зарплати за адміністрування. Таким чином, виснаження від перепрацювання та психологічно нездорова атмосфера призводять до неможливості продовжувати громадську діяльність.

І оплачувані ретрити від донорів не допоможуть – за них теж треба звітувати безкоштовно. А ось простий список того, що може допомогти:

1. Безумовно оплачувати адміністративну роботу.
2. На етапі прийому заявок описувати, скільки годин займе робота зі звітування та комунікації з донором.
3. Задавати мінімальну обов’язкову оплату праці за роботу зі звітування
4. Оголошувати, що те, що не оплачується в рамках гранту, не є обов’язковим до виконання.

Приблизно так це могло би виглядати в опен-колі:

«Витрати на адміністрування проекту не є обмеженими. Проект має передбачати не менше 15, не більше 30 годин роботи зі звітування та комунікації з донором.

Під час співпраці по грантовій угоді ми запропонуємо вам заходи для знайомства для нетворкінгу, розвитку та роботи на спільну мету. Очікуваний час на підготовку та участь в цих заходах – 20 годин. Долучатися до них не є вимогою участі в конкурсі, але за бажання ви можете закласти їх в проект і бюджет.

Будь ласка, при формуванні бюджету, оцінюйте годину роботи не нижче, ніж 122 грн».

Для того, аби коректно розрахувати кількість годин на звітування, посадіть людину, яка не розуміється на звітуванні, поруч зі спеціаліст_кою фонду, і попросіть їх підготувати звіт разом. Це буде середній час, потрібний для звітування, адже якщо звіт буде робитися без консультацій, то повірте, грантоотримувач(ка) витратить ще більше часу на те, щоб вчитуватись в інструкції, здогадуватися про те, як треба оформити папірці, а потім ще й допрацьовувати правки. Можливо, це наштовхне когось на думку про те, що цю роботу економніше і простіше зробити самій спеціалістці фонду. Що ж, не буду сперечатись

А як же визначити оплату за годину? Пропоную відштовхуватись від розрахунків мінімальної гідної заробітної плати, який зробили для України Оксана Дутчак та Анна Оксютович.  Так я порахувала 122 грн на годину. Або – ще краще – випрацювати власні політики оплати праці, які не будуть мінімальними.

Я знаю, що донори часто керуються установками проти корупції та зловживання, убезпечують себе і суспільство від недобросовісних грантерів / ок. Це ок, але не вистачає заходів, спрямованих на захист від виснаження ресурсів громадянського суспільства. Для цього не треба винаходити велосипед. В Україні і в світі відбувається боротьба за трудові права – дотримання кодексів та покращення стандартів. Нормальна оплата усієї праці  – важлива частина цієї боротьби. Якщо громадське суспільство є частиною ринку праці, то воно має доєднатися до порядку денного зі зміни умов праці.

Якщо ви також знайшли себе на тарілці донора, запрошую приєднатися до закритої Телеграм-групи для обміну досвідом та підтримки. Для цього напишіть мені: @yoshyna

А також підписуйтесь на канал Спонтанность, де я пишу про те, як працювати із задоволенням, про «здоровий» менеджмент і технології.  

Фото автора Engin Akyurt з Pexels