Про природу платних “протестів”, правову і не тільки

Як відомо, на сьогодні чи не головним напрямком московської агресії супроти України є спроби внутрішньої дестабілізації нашої держави, нагнітання соціально-політичної напруги, підбурювання невдоволення, протестних настроїв серед населення, створення атмосфери невизначености, неспокою, нестабільности. Важливим елементом цих зусиль ворога є організація чи то стимулюванння вуличних протестів, великою мірою проплачених, коли учасників масових зібрань залучають за грошову винагороду чи то за обіцянку такої винагороди.

При цьому слід наголосити, що наявність у керівництва противника сподівань на можливість масштабної дестабілізації в Україні, з наступною зміною влади та зовнішньополітичного курсу держави, якраз і є чинником продовження агресії. Відповідно, існують деструктивні щодо української держави сили, які є фінансово зацікавленими у створенні та підтриманні таких ілюзій, у зв’язку з чим нема сумнівів, що організація платних “протестів” триватиме у ближній перспективі і надалі. Крім того, практика “майданарбайтерства” взагалі є традиційною для значної частини вітчизняних політичних сил, що стпотворює реальну політичну картину, руйнує політичну культуру суспільства, заперечує демократичні принципи, дезорієнтує потенційних іноземних інвесторів стосовно ситуації у країні, а також, у грунті речей, є різновидом політичної корупції.
Таким чином, практика платних “протестів” має, на мій погляд, сприйматися як загроза національній безпеці України. У зв’язку з цим хотів би звернути увагу на наступне.

Відповідно до ст.39 Конституції України “Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушення чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2001 “це право є однією з конституційних гарантій права громадянина на вільне вираження поглядів і переконань, на використання і поширення інформації, права на вільний розвиток особистости тощо”. У рішенні ж КСУ №6-рп/2016 зазначено, що “згідно з Керівними принципами зі свободи мирних зібрань ОБСЄ/Бюро з демократичних інститутів і прав людини та Європейської комісії “За демократію через право” (Венеціанська комісія), зібрання – це свідома та тимчасова присутність у публічному місці групи осіб з метою вираження спільних інтересів; захист має надаватися усім видам мирних зібрань; тільки мирні зібрання підлягають захисту; зібрання вважається мирним, якщо воно має ненасильницький характер і його організатори мають мирні наміри”.

При цьому у випадку “платного зібрання”:

– його учасники не реалізують право на вільне виріження поглядів і переконань тощо, чинником їхньої участи у зібранні є бажання отримання грошової винагороди;

– його учасники присутні у публічному місці не з метою вираження спільних інтересів, а з метою отримання грошової винагороди;

– наміри організаторів таких зібрань, що прагнуть (чи то свідомо припускають таке) до дестабілізації в Україні в умовах збройної агресії іншої держави, навряд чи можна охарактеризувати як мирні.

Отже, “платні протести” не є мирними зібраннями у контексті ст.39 Конституції України, ст.11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, не підлягають правовому захисту і держава не лише не має зобов’язань щодо сприяння чи то толерації таких зібрань, але, з огляду на ст.1, 3, 17, 65, 68 Конституції України, має і право і обов’язок (перед суспільством) захищати себе і суспільство від загроз, які несуть “платні протести”, надто – за теперішніх умов гібридної агресії Москви.

Враховуючи вищевикладене, виглядає доцільним і необхідним встановити кримінальну відповідальність за пропозицію та/чи надання матеріальної винагороди за участь у масових заходах, організацію, участь в організації і проведенні таких заходів (а також, можливо, адміністративну відповідальність за отримання матеріальної винагороди за участь у таких заходах). Відповідні звернення надіслані суб’єктам законодавчої ініціативи.

Олександр Северин, к.ю.н.,
заст.голови правління Чорноморської миротворчої мережі