Самота чи самотність?

 Два факти, які “зробили” мій день та чому я написала цей матеріал.

Ще ніколи в мене не було стільки “друзів” (звісно, що на  FB), й водночас ще ніколи не зустрічала так багато людей “соціопатів”, або людей, які не вважають, що спілкування це необхідна частина нашого життя. Одразу пригадала собі історію, яку почула кілька років тому.  Іветт Віккерс, американська  акторка (83 р.), яка померла біля комп’ютера, підключеного до Інтернету, на сторінці у Facebook. Її муміфіковане тіло випадково виявила сусідка. Одже, два факти в одній історії.

Ми соціальні істоти, інша людина необхідна нам для належного функціонування. В сучасному світі, часто залишаємося самотні, навіть  знаходячись поруч з іншими. Дивлячись на екрани, комп’ютерні монітори, живучи життям серійних героїв, ми забуваємо, що наша реальність не в наших електронних гаджетах. Самотність є найнебезпечнішою хворобою ХХІ століття і це цілком  інше, ніж самота.

Головна відмінність в тому, що самота – це стан, про який можемо говорити, описати його. Наприклад, коли в кімнаті нікого немає, крім мене, це фізичний стан, бути на самоті. Але я можу бути сама, але не самотня. Ми часто не відчуваємо себе погано на самоті, тому що кожному потрібен час для себе, відпочинку та спокою. І це пов’язано з позитивною стороною життя. Самота може бути позитивна, нейтральна чи негативна, самотність  завжди негативна. Кожна самотність – це самота, але не кожна самота є самотністю, хоча може призвести до цього.

Кілька прикладів, які я недавно прочитала в Інтернеті що до самотності та впливу на наше життя:

У тринадцятому столітті римський імператор Фридерик II Хохенстауф  віддав наказ відібрати групу малюків-новороджених  у матерів та виховувати  їх у повному  мовчанні. Заміни нянь повинні були мінімізувати контакт з малюками, вони тільки давали  їм їжу. Імператору було цікаво, на якій мові вони почнуть спілкуватися, він вважав, що це буде мова Богів. Експеримент  не вдався. Позбавлені ​​ніжності, близькості та голосу людей, діти не вижили.

Ще один приклад:

Датчани вирішили провести соціальний експеримент та асимілювати людей, що живуть в Гренландії. У 50-і роки група чиновників зробила  пропозицію родинам віддати своїх дітей, щоб вони мали шанс на краще життя в Данії. Багато хто вважав, що це абсурд, але під тиском, що так буде краще для них, кілька сімей вирішили погодитися. Діткам  було заборонено спілкуватися рідною мовою та розміщували їх  у прийомних сім’ях. Більшість з дітей відчували відчуженість і не хотіли пристосовуватися до нового дому. Проте успіх проекту був оголошений у ЗМІ. Діти ніколи не повернулися до своїх сімей. Більшість з них загинула в молодому віці від самотності,  а частина з них впала в алкоголізм.

Й ще один, це вже приклад з наших часів:

У 1972 році шведи прийняли ідилічне бачення світу, в якому кожен є рівний і вільний. Забезпечити це повинна була ліквідація шкідливих міжособистісних відносин. Необмежена незалежність однак призвела до катастрофи. Це показав  Ерік Гандіні у 2015 році  в своєму  фільмі “Шведська теорія кохання”. Шведські жінки все частіше замість зустрічі з мужчиною, вибирають штучне запліднення, яке  можуть самостійно зробити у себе вдома. Майже половина  шведів  живе поодинці, дотик став  забороненою темою, відсутність  відносин призвело  до крайнього емоційного вигоряння,  а кожен четвертий швед помирає  на самоті та про нього ніхто не пам’ятає.

Сьогодні більшість з нас живуть у містах. І справа доходить до ситуації, коли ми їдемо в трамваї, навколо нас багато людей, а ми відчуваємо себе погано. Бути самотнім є станом суб’єктивним – це у мене немає побудованих відносин, це я не можу мати з іншим контакт, це мне ніхто не слухає.

Правий був Ернест Хемінгуей, коли  на початку свого роману «По кому дзвонить дзвін», цитував поета Джона Донна:

“Немає людини, що була б як Острів,

сам по собі, кожна людина є частина Материка, частина Суші;

і якщо Хвилею знесе в море берегову Скелю,

менше стане Європа,

і також якщо змиє край Мису і зруйнує

Замок твій і Друга твого;

смерть кожної Людини зменшує і мене,

бо я єдиний з усім Людством,

а тому ніколи не питай, по кому дзвонить Дзвін;

він дзвонить і по Тобі”.

Так, людина  має сильну потребу в побудові міжособистісних контактів. Перш за все, ми повинні бути емпатичними, щирими та справжніми у спілкуванні з іншою людиною. Співвідношення мають базуватися на близькості, чесності, уважності та довірі. Тоді це дає нам задоволення від життя і покращує наше благополуччя.

А тепер про те, що ж з тим робити, як цьому вчитися та знайти тих, хто також не хоче заглиблюватися в важкий стан самотності?  Планує з колегами в листопаді 2017 р. сердечно всіх охочих запросити на “відкриту зустріч слухання”. Під час цієї зустрічі ми зможемо випробувати силу бути вислуханим, що  у повсякденному житті  буває не так часто. Для цього створимо разом  відкритий, безпечний, повний доброзичливості простір, де ніхто нас не перебиває, не коментує наших слів, або не дає нам гарної поради. Це одна з головних практик метода ZenCoaching.

Слідкуйте за інформацією на сторінці  Фейсбук