Що не так із «Синею сукнею» Ярослави Гресь: роздуми про культуру благодійності

Нещодавно в містах Україні відбулась масштабна подія: концерти Ярослави Гресь «Синя сукня. Вечір натхнення». Частину коштів від продажу квитків Ярослава спрямувала на благодійність: під час виступу вона дарувала людям подарунки, виконуючи їхні мрії. Захід викликав у багатьох захоплення і радість, але у мене виникав здивування і питання про благодійність в Україні і про те, які цінності транслює ця подія.

Працюючи багато років у громадському секторі та сфері філантропії, я часто розмірковую про різні підходи до благодійності та їхню ефективність. Хочу поділитися своїми думками, не претендуючи на істину в останній інстанції.

Ярослава Гресь має великий досвід у сфері благодійності як керівниця United24 – платформи збори коштів для системних рішень в світлі війни. Результати діяльності вражають, а професіоналізм та відданість Ярослави викликають щире захоплення. Саме тому мені було цікаво спостерігати за форматом її особистого благодійного проєкту.

Під час концерту Ярослава називала людей в залі і «здійснювала їхні мрії» – під світлом софіту та на камеру дарувала їм подарунки: подорож в Турцію, підписані музикантами барабанні палички, шахова дошка з автографами, батон для дівчини в Дубаї і так далі. Кожна з цих історій супроводжувалась емоційним сторітелінгом, що викликав відчуття пафосу, захоплення, зворушення, екзальтації. Деяким людям складно було стримати сльози.

Що тут не так?

1. Разові акти доброти не вирішують проблем системно

Коли допомога надається точково, без довгострокової стратегії, вона не змінює реальність. Завдяки дослідженням у сфері розвитку ми знаємо, що довготривала підтримка, навчання новим навичкам або життю в нових обставинах, доступ до послуг – ефективніші, ніж одноразові «чудеса». Ключовим є спрямування ресурсів не на безкінечний потік гуманітарної допомоги, а на зміцнення інституцій та засобів, які допомагають людям долати кризи та покращувати своє життя. Тому сучасним підходом в світі є вкладати у розвиток професійних благодійних організацій із системним підходом, а також підтримувати локальні самозарадні, самоорганізовані спільноти.

2. Використання емоцій як інструменту маніпуляції

Гресь – талановита комунікаторка, вона вміє викликати емоції, створювати пафосний наратив. Але благодійність, побудована на емоціях, ризикує перетворитися на релігійний культ, де «месія» щедро роздає подарунки, а публіка захоплено аплодує. Людям важко критикувати те, що приносить комусь радість, але зрештою: кому це вигідно насправді?

Чи не стають люди, яким подарували шахову дошку та поїздку в Турцію інструментом здобування слави для і так відомої людини, для здобуття їй більшого визнання і зрештою накопичення фінансового капіталу? Що невідривно пов’язано з устроєм сучасного капіталістичного світу: багаті багатішають, бідні біднішають. Але, під впливом емоцій та можливості отримати подарунок, бідні вирощують толерантність до «благодійників».

Звісно, це питання не меншою мірою й до авдиторії: яку цінність вона вбачає в таких стосунках і які свої потреби задовільняє в такий спосіб?

3. Проблема непропорційного порівняння реальностей

Я хочу також звернути увагу на фрейминг особистих історій, які використовуються для створення емоційного зв’язку з авдиторією. На початку шоу Ярослава ділиться історією власного «страждання»: як через помилку її персоналу їй довелось викупити орендовану сукню за 2500 доларів, що стало складним фінансовим тягарем, оскільки вона щомісяця виплачує іпотеку в розмірі 1780 доларів.

Така ситуація створює дисонанс: людина з місячними виплатами, які перевищують середньомісячний дохід більшості українців, представляє свої фінансові труднощі як щось, чому авдиторія має співчувати. Це непропорційне порівняння життєвих реальностей, де рівень “складнощів” для однієї людини є недосяжним рівнем статку для інших, розмиває межі розуміння справжньої соціальної нерівності.

Коли люди, які борються з базовими потребами, змушені емпатувати фінансовим складнощам, що виникають на рівні життя, про який вони можуть лише мріяти, створюється викривлене сприйняття соціальних проблем. Такий наратив, можливо ненавмисно, встановлює ієрархію страждань, де проблеми привілейованих позиціонуються як рівнозначні проблемам тих, хто перебуває у значно гіршому становищі.

4. Медіаресурси витрачаються на показові акції замість важливих тем

В Україні є безліч проблем, які потребують системного підходу і яким часто не вистачає медіависвітлення. Але замість того, щоб спрямовувати увагу суспільства на них, маючи соціальний капітал і майстерність сторітелінгу, робота зводиться до «виконання мрій» окремих людей. Це формує викривлене уявлення про благодійність як про персональні жести щедрості, а не про інструмент змін.

Особливо цікаво спостерігати контраст між професійним підходом United24, де демонструється розуміння системних рішень, та форматом цього особистого проєкту, який слідує іншій моделі благодійності. Можливо, різні ініціативи мають різні цілі та авдиторії.

Я не сумніваюся, що цей захід організовувався з найкращими намірами. Проте коли ми говоримо про благодійність, варто обговорювати не лише щирість намірів, але й довгостроковий вплив таких ініціатив на культуру філантропії в країні.