Три дилеми в побудові ціннісних спільнот та інституцій

Минулого тижня відбулася важлива публічна дискусія навколо рішення Загальних зборів PEN Ukraine, яке скасувало рішення Наглядової Ради організації про виключення письменника Юрія Винничука з його лав через публікацію статті, яка нормалізує сексуальне насильство. Ця подія є справді важливою для розуміння складності побудови інституції або спільноти, яка ставить в основу цінності, зокрема цінності прав людини. Саме тому я хочу поділитися своїм поглядом на складність цього завдання через дилеми та питання, які можливо стануть для Вас та вашої організації чи спільноти дороговказом.

Дилема 1: Демократія vs. Права Людини

Одним з аргументів щодо прийняття рішення Загальних зборів було слідування процедурам організації. Демократія є безперечною цінністю, а демократичні процедури – інструментом її втілення. Проте, чи завжди враховують ці процедури історію формування спільноти або інституції? Що спільнота складається з різних бульбашок, з різних часових шарів та цінностей? Як бути, якщо реалізація демократичної цінності пішла врозріз  з цінностями гідності та прав людини? Історія знає чимало прикладів, коли демократично обрана більшість утискала права меншин, керуючись власними цінностями, які суперечили загальнолюдській гідності.

А що, права людини можуть конфліктувати між собою? Так! Наприклад право на захист від дискримінації може конфліктувати зі свободою вираження поглядів, і спроба знайти баланс відображена в практиці Європейського суду з прав людини. Суд при розгляді справ спирається на такі критерії  як суспільна значущість питання, охоплення  та потенційний вплив через публічний статус осіб тощо. А ситуація з PEN Ukraine залучила максимум публічних та відомих людей до обговорення теми сексуального насильства.

Дилема 2: Визнання особистого внеску vs. інститут репутації.

Третина членів (42 людини) , які виступили за осуд культури насильства, – це ті люди, чия публічна діяльність формувала позитивний імідж інституції і відіграє особливо важливу роль для підтримки ЗСУ після повномасштабного вторгнення. Натомість, про дві третини, які стали на бік Винничука, мені особисто мало що відомо.  Історичні приклади колективної відповідальності за дії окремих осіб або груп є контроверсійними.  Як узгодити повагу до гідних вчинків одних з проблемним рішенням, прийнятим більшістю? Чи існує колективна відповідальність за таке рішення, і як вона співвідноситься з персональними позиціями?

Дилема 3: Діалог vs. Відповідальність.

Прийнятому рішенню передувало обговорення, після якого декілька людей подали заяви про вихід з організації. Можна задатися питанням,чи вплинуло б подальше обговорення на цінності тієї частини, яка голосувала проти виключення Винничука.Чи є достатнім тривалий діалог та обмін думками для трансформації цінностей або процедур?

Історія показує, що іноді діалог може бути інструментом уникнення відповідальності. Достатньо відкрити новини. Але також є приклади в історії. Довгі роки апартеїду в Південній Африці супроводжувалися закликами до діалогу, але справжні зміни стали можливими лише після рішучого засудження та запровадження санкцій.

Де межа між прагненням зрозуміти іншу позицію та необхідністю чітко артикулювати неприйнятність певних цінностей чи поведінки? Це питання прямо вказує на парадокс толерантності який сформулював Карл Поппер, коли особа має толерантність щодо нетерпимості, а, отже, підтримує другу. Таким чином надмірно толерантна особа буде вважатися не толерантною, в той час як необмежено толерантне суспільство, його здатність бути толерантним, зрештою стирається нетолерантними.

Отже, якщо вірити, що цінності можуть об’єднати та сприяти розбудові вашої організації та спільноти поставте собі ще раз наступні питання:

Що є пріоритетнішим у розбудові спільноти для Вас: інституція з чітко визначеними цінностями та невідворотною відповідальністю за їх порушення чи та, яка демонструє беззаперечну повагу до демократичних процедур? З одного боку, дуже хочеться бачити розвиток інституту репутації та морального лідерства. З іншого боку, ми бачимо непохитну беззастережну повагу до демократичних процедур, як у деяких європейських парламентах, де навіть ультраправі партії мають право голосу? Або які можуть впливати на блокування допомозі Україні під час війни.

Як думаєте, чи можливе поєднання цих двох підходів? 

Моя відповідь зараз тяжіє до ціннісного підходу, оскільки я заангажована сторона, бо наразі входжу до оргкомітету акції “Підтримую46” та “Молодий без Білоуса”, бо підтримую захист від насильства 46 співробітників та співробітниць театру від безкарності його режисера та керівника Андрія Білоуса і вірю що порушення їх прав стало можливим саме через вкорінену століттями культуру насильства патріархального суспільства, яку ми тільки віднедавна стали визнавати та критично рефлексувати, а отже публічна позиція відомих людей може перекреслити або підсилити зусилля феміністичного та правозахисного рухів по перегляду цих установок в Україні.