“Великі політичні реформатори” – хто вони?

Конституція України гарантує (ст.39) кожному громадянину право на мирні зібрання. Не питання. Проте так саме Конституція гарантує (ст.34) і право на інформацію, право знати. Зокрема – знати, хто саме, які люди і які організації, утнули перед парламентом пафосну “велику політичну реформу” з ходінням, бродінням, галасом і перекриттям вулиці. І хто за це назвався відповідальним. А хто – не назвався.

Для цього до Київської міської державної адміністрації було надіслано запита з проханням надати копії сповіщень, які згідно з вищезгаданою статею 39 Основного закону, мали бути завчасно подані організаторами до КМДА.
Насамперед, таких виявилося чимало.

От обурені вкладники банку “Михайлівський”:

От щось криптологічне від Олени Олександрівни Живко:

От ГО “Захист Українського Народу” бореться з лихварством і відновлює повагу до гривні (та не зовсім коректно посилається на законодавство):

От партія “Трибунал” хоче, певно, грізною назвою “змусити парламент виконати передвиборчі обіцянки та міжнародні зобов’язання України”:

“Великої політичної реформи” хотіло і ГО “Антикорупційний штаб”:

“Європейська партія України” Миколи Катеринчука обіцяла обійтися без закликів до радикальних дій та масових заворушень:

“Автомайдан” намірювався використати “ватманн, листівки, металеві бочки” і привести аж 7 тисяч людей:

“Політична партія 5.10″ прагнула встановити тимчасові намети “для роздавання просвітницького матеріалу” і використати агітаційний автобус:

“Справедливість” Валентина Наливайченка підкреслювала, що “не потребує перекриття дорожного руху та не створить ніяких перешкод для руху транспорту”:

А ГО “Громадський рух “Народний контроль” одразу попереджала, що “мирна хода проходитиме частково по крайній правій смузі руху проїжджої частини”:

Лаконічна ГО “Держава Майбутнього”:

ВО “Свобода” (як же ж без неї):

Ну і, зрештою, Громадська ініціатива “За ефективну медицину”, окрім звукопідсилюючої апаратури та державної символіки, збиралася використовувати “гарний настрій та прагнення справедливости”:

Ще один документ, на двох сторінках дрібними рукописними “кракозябрами”, нам дешифрувати не вдалося.

І отут найцікавіше: а де найгаласливіші персонажі “з телевізору”? Де депутат такий-то і депутат сякий-то? А де, зрештою, “лічно” полум’яний Міхеїл Саакашвілі?
Парадокс.
Чи закликати і підбурювати – то одне, а брати на себе відповідальність за можливі наслідки – зовсім, зовсім інше?

Тому весь цей матеріал – не про те, правильною була та акція чи ні. Не про те, чи треба зняти з депутатів недоторканність і що там ще, чи ні. Не про те, чи учасники акції – високосвідомі молодці, а чи не дуже. І навіть не про те, наскільки припустимим є влаштування неспокою у тилу нашого фронту під час війни з зовнішнім ворогом.

Це все – лише про відповідальність та сміливість взяти її на себе. Або про відсутність такого. Правда ж, Міхеїле Ніколозовичу?

Олександр Северин, к.ю.н.