А.Розлуцька: менше галасувати, як “все погано”, а контролювати владу, давати їй по руках

Любов Єремічева

Анастасія Розлуцька, координаторка проекту “Безкоштовні курси української мови”, волонтерка, яка спрямовує свої зусилля у численні напрямки. “Нині саме такий час, коли не можна сидіти, склавши руки”, – говорить молода жінка. Ми розпитали Анастасію про її волонтерську діяльність та про те, де знаходити на неї сили.

Насте, охарактеризуйте себе у кількох словах. Хто ви?

– Не знаю, себе важко характеризувати. Якщо коротко, то я просто небайдужа людина. Інколи лінива, але небайдужість таки бере гору над лінощами. Урешті-решт, якось так виходить, – майже гармонія.

Ви були активною на Майдані, а зараз допомагаєте АТО, де знаходите сили?

– Насправді їх вже давно немає, скінчились після Революції Гідності. Це просто робота по-інерції. Бо це тобі видається дуже важливим, а це не можна не зробити, а тут не можу не взяти участь, а тут не можу не допомогти. Інколи думаю, що дію заради дії. Нині саме такий час, коли не можна сидіти, склавши руки. Насправді все, що з нами відбувається чи, навпаки, не відбувається, залежить від нас самих. Кожна людина має зайняти свою нішу, бо йдеться не про щось вторинне, малозначуще, а про свободу, незалежність і нашу землю.

Розкажіть про Ваше волонтерство – у чому воно полягає?

– Ми багато їздимо на схід до наших хлопців на передову, возимо їм необхідні речі: автомобільні запчастини, камуфляжі, приціли, харчі тощо. Робимо те, що роблять тисячі інших волонтерів і волонтерських ініціатив. В нас є ініціативна група «Допомога прикордонника», яку координує Соломія Бобровська; допомагаємо нашим прикордонникам. Також добровольчим батальйонам, ЗСУ, всім, хто звертається. Співпрацюю із Центром підтримки добровольців при Самообороні Майдану; зараз запускаємо інформаційно-консультативну гарячу лінію для постраждалих під час війни.

У рамках проекту «Безкоштовні курси української мови» крім всеукраїнських курсів організували вивчення української мови для переселенців, відкрили курси у Дружківці та Слов’янську. Передаємо разом з нашою викладачкою Катериною Мельник українську літературу у бібліотеки звільнених міст, даруємо дитячі книжки малечі, на Різдвяні свята відправляли миколайчиків на схід. Запам’яталося, як ми шукали дітей в бункерах у Дебальцевому. Чи живі вони після всього, що там коїлося? Збираємо гуманітарну допомогу діткам, які залишились в селах, що по лінії фронту. Ще видавали під шефством Марії Томак інформаційний бюлетень «Голос Слов’янська». Маю сподівання, що ближчим часом відновимо його видання.

Отож, нині поглинена двома масштабними проектами: допомога на передову та культурно-просвітницький проект “Курси української мови”.

Ви подорожуєте із курсами української мови Сходом України. Чи відчуваєте зміни у настроях людей?

Про це складно говорити. Бо ми завжди шукаємо чи знаходимо комфортне для себе середовище чи, краще сказати, наші проекти формують таке середовище. Настрої людей так швидко не змінюються, для цього потрібно ще багато часу та зусиль, щоб поширювати пласти української культури, історії. Потрібна альтернативна російській пропаганді, інформація, щоб людина могла вибрати, зважувати, аналізувати. Й ця інформація має бути відкритою, доступною і достовірною. Допоки не зробимо цього, зміни у настроях автоматично не відбудуться. Завжди частина людей за, інша – проти. А ще ті, кому байдуже. Вони – найбільше гальмо на шляху до перемоги і оновлення країни. Потрібно, щоб когорта людей, які вміють чути, ставала активною, була генератором.

Чим кожен із нас може допомогти у наближенні кінця війни і початку розбудови країни?

– Не тільки може, але й повинен. Насправді, все як і на Майдані, залежить тільки від нас. Чи зуміємо зупинити російського ворога, чи зуміємо протидіяти внутрішньому? Думаю, що зуміємо. Просто менше галасувати, як “все погано”, а контролювати владу, давати їй по руках, коли робить не по-людськи, берегти державу.

– Яка роль жінки у теперішній ситуації?

– Не хотілось би окремо говорити про роль жінки. Війна все перемішала. Жінки, як і чоловіки, воюють, опановують танки, стоять на блокпостах, рятують життя. Війна – штука поза гендером, визнає це хтось чи ні. Все переплутало та зав’язалося міцним вузлом, часто граємо “чужі” ролі.

- Скрута і біль виховують нові якості, що нового здобуваємо зараз?

– Майдан одних вже зробив, а іншим дав шанс бути вільними. Війна робить людину вразливою і сильнішою одночасно. Нова якість – це наше вміння притлумлювати свою вразливість і використовувати силу задля спільної справи, якій ми віддані. Думаю, найбільший наш здобуток на тлі багатотисячних втрат – ми самі. Такі, якими можемо бути, коли приходить час випробувань.