Молода депутатка з Херсонщини: від нашого ниття нічого не зміниться

Любов Єремічева

Вікторія Щавінська – активна мешканка села Червона Поляна, Чаплинського району, що на Херсонщині (район межує із Кримом). Пані Вікторія сьогодні – заступниця директора Червонополянської ЗОШ, депутатка та активістка. Вона розповіла Громадському Простору про активності у районі, зокрема про участь жінок у процесах прийняття рішень на місцях, про те, як громади в цілому включаються у творення реформ. На жаль, на місцевому рівні ситуація не краща, жінок не часто зустрічаєш у представницьких органах. Але й ті активістки, які все ж наважуються йти у владу,  вирішують “не чекати з моря погоди”, не завжди готові розказувати про свій досвід, мотивації, а це важливо. Громадський Простір продовжує розповідати про лідерок, які вже сьогодні знаходять можливості творити зміни.

Громадський Простір: Наскільки сьогодні жінки вашого Чаплинського району Херсонщини небайдужі до громадського життя, наскільки знаходять інтерес,  сміливість включатися у ці процеси?

Вікторія: Нещодавно у нас в Асканії-Новій проходив тренінг – нас збирали, власне, для того, щоб познайомитися між собою та побачити рівень нашої активності, наскільки громада і жінки, зокрема, готові робити якісні зміни і впливати на те, що відбувається у нас в державі. ГО «Агенція регіонального розвитку Таврійського об’єднання територіальних громад» – це організація, яка виступила організатором проведення цього тренінгу. На нього були запрошені представники всіх сільських рад, громадських організацій для того, аби зрозуміти, як створювати проекти, як робити зміни у своєму маленькому селі чи селищі. Якраз на цьому заході були, можна сказати на 80%, саме жінки – представниці шкіл, сільських рад, активістки громадських організацій. Там ми вчилися писати проекти. Я точно знаю, що більше 16 проектів було написано на міні-гранти, – це ті люди, з якими я спілкувалася, зараз ми чекаємо на результати.

Громадський простір: Чи багато загалом на місцях спостерігаєте жінок,  готових бути лідерками, ставати депутатками, очолювати школи,  будинки культури тощо?

Вікторія: Так. Це я бачу по жінках, з якими я спілкуюся, це молоде покоління. У нас зараз в регіоні з’явилася молода активна сила. Є вже молода начальниця відділу культури. Загалом жінки готові, жінки цим займаються. По тій ситуації, що я бачу, ми готові, ми працюємо. Єдине, було б гарно, якби для цього ще й мати підтримку від держави, аби громадськість сама бачила, що зміни відбуваються, коли ми об’єднуємося.

Громадський простір: Чи змінився рівень громадської активності, чи включається більше громада у вирішення власних проблем?

Вікторія: Чогось такого кардинального у нас на місцях, що на завтрашній день чи наступного місяця абсолютно змінилося – я такого не бачу і не говорила би так.

Громадський простір: Який стан культурних і освітніх закладів зараз на місцях, тих самих будинків культури, шкіл, садочків? Чи відчуваєте якийсь рух реформ?

Вікторія: У зв’язку з реформами, сільські громади отримали певні кошти – вони й справді з’явилися, втім, можу говорити лише про свій заклад культури – ми змогли придбати техніку. Та це не змінює загальну ситуацію, тому що ще багато чого треба вибудовувати, багато над чим ще треба працювати. Садочки, знову ж таки, завдяки цим реформам отримують свої ремонти, та це й спонсорська допомога.

Маленька людина в селі чекає великого дива. На жаль, це правда. Сидить і чекає, що завтра хліб буде по шість гривень, гречка по чотирнадцять. Можливо, це загальна атмосфера, а може – це засоби масової інформації, в яких маленька людина в селі просто існує, живе і розвивається , формує свою думку.

Громадський простір: Тобто чекають чогось від Києва, від центру, а самі не зовсім готові до змін? 

Вікторія: Самі не зовсім готові. Вони їх хочуть, вони про них говорять, але чекають, що хтось буде приходити і за них робити ці зміни.

Громадський простір: Чи лишаються молоді люди в селі? Чи є кому працювати, відбудовувати село? Чи створюються умови для молодих освічених спеціалістів?

Вікторія: Я вас благаю… (усміхається – авт.)  Коли таке було? Ні, все знаходиться на абсолютно негарному рівні.

Громадський простір:  Як район, розташований на межі із Кримом, які у вас зараз відчуття, стани, чи вже звиклися із цією ситуацією? Чи зростає рівень патріотизму, ви ж знаходитеся неподалік від агресора? 

Вікторія: Насправді я не так сильно поінформована про це.Власне, я зараз собі докоряю, що не включаюся у це. Патріотизм є в роботі школи, є в роботі сільських будинків культури, але його рівень не такий, як того хотілося б. Не знаю, хто за це відповідальний – можливо, це комплексна провина усіх. Але якоїсь хвилі, яка виникла тоді одразу, – писалися якісь листівочки, були візити, збиралися шкарпетки і чаї, – військовим надавалася елементарна підтримка, навіть моральна. Зараз це пішло на спад, на жаль. Я знаю, що церква співпрацює у цьому напрямку, відвідують і свята проводять разом із військовими, які знаходяться у нас на кордоні.

Громадський простір: Держава має включатися, щоб виховувати патріотизм в дітях змалечку?

Вікторія: Принаймні, те, що я зараз бачу по школі – напрямок національно-патріотичного виховання, це має ставати в центрі. Але насправді – це настільки кинуто за течією: крутіться, робіть щось. Наприклад, має бути оформлена кімната, мають бути стенди, і те, і те, але звідки це брати, за які ресурси? Знову на плечі тих самих батьків кидати? Знову ті самі підприємці, які мають постійно давати? Держава для цього нічого зараз не робить.

Громадський простір: Що вас змушує бути громадсько активною? 

Вікторія: Можливо, постійний оптимізм. Ті самі банальні речі: “хто, як не я?” – насправді я ними живу. Це так само, як у притчі: у одній сім’ї виросли два сини – один став бізнесменом, інший перетворився на маргінала, не склалося у нього життя. Запитують: “Як так сталося?” Один відповідає: “Чи бачили ви, хто мої батьки? Ким я ще міг стати? Я так само, як і вони почав пити і опустився”, а другий на те саме питання реагує так: “Ви бачили, хто мої батьки? Вони пиячили і не робили нічого корисного, ким я ще міг стати? Треба було вириватися в люди. Треба було працювати над собою і розбудовувати життя”. Якось так. Вибору немає – просто спостерігати за цим усім, склавши руки, не можна.

Громадський простір: Плануєте створювати громадську організацію?

Вікторія: На базі школи у нас вже створена громадська організація, ось вона буквально на днях була зареєстрована. Поруч із нами є сільські ради, які брали участь у ПРООНівських програмах, ми бачимо, що вони діють, отримують ресурси. Хто шукає, той знаходить. Власне, у нас цей процес теж має бути підхоплений. Оскільки я працюю в школі, то бачу ті недоліки і питання, які треба вирішувати у нас – це і спортивна зала, це і опалення, і загалом – інфраструктура у самому селі, це й Будинок культури, і зупинки – багато чого. Треба тільки брати і робити, робити, робити. Цей проект, у якому ми взяли участь і зараз чекаємо результатів – називається “Туризм під дахом” і “Теплиця біля школи”, у нас є тепличка, місцинка під неї – її треба реконструювати і використовувати як науково-дослідну ділянку, можливо, навіть у сфері комерційній – чому б і ні? Можна, до прикладу, вирощувати квіти і продавати – безліч різних варіантів. Якщо ці проекти вдасться втілити, це стане сигналом до того, що ось вони – ці зміни, вони маленькі, вони почалися – давайте працювати й далі. Допомагає церква “Благодать”, ведемо діалог із місцевими підприємцями, вони теж часом допомагають. Так ми й покажемо: якщо громада ще більше включиться, то все можливо. Тоді давайте згадувати, що від нашого ниття нічого не зміниться, тільки діями можемо щось зробити.

Громадський простір: Наостанок кілька слів-побажань дівчатам, жінкам, які не наважуються творити вплив в громадах, мають страхи?

Вікторія: І не тільки жінкам, а й усім хочу сказати: якщо ми нічого далі не будемо робити, будемо дивитися на все в негативі і просто сидіти на диванах, на своїх зручних стільцях, в соціальних мережах чи жити у своїх серіалах, то так нічого й не відбудеться із того, що нам хотілося б. Хочете, щоб і далі все було, як є, і просто скаржитися – то скаржтеся, це ваш вибір, а може бути інакше.