Активістки із Луцька: якщо жінки будуть об’єднуватись – буде справді результат

Громадський Простір

У кількох областях України стартував проект “Побудова політичного українського лобі жінок”, що втілюється Всеукраїнською громадською організацією “Жіночий консорціум України” за підтримки Фонду Демократії ООН (The United Nations Democracy Fund – UNDEF). Про особливості проекту, про рівень впливу жінок на суспільні процеси, про тенденції у сфері жіночої активності розповідають регіональна координаторка проекту Оксана Ярош (директорка Волинської обласної громадської організації «Гендерний центр»)  та обласна координаторка Богдана Стельмах (координаторка Волинського прес-клубу).

Громадський простір: Пані Оксано, я знаю, що зараз Ви реалізовуєте проект “Побудова політичного українського лобі жінок”. Розкажіть, будь ласка, у чому полягає місія проекту, чим він викликаний?

Оксана: Так, це проект, який виграла Всеукраїнська громадська організація “Жіночий консорціум України”. Підтриманий він Фондом Демократії ООН. До речі, це така рідкісна подія, коли українські організації подають і виграють. Тому що це був конкурс серед багатьох країн світу і те, що в Організації Об’єднаних Націй цей Фонд зацікавила саме ця тема – розбудова політичного лобі жінок в Україні, це теж гарно, тому що це зараз на часі. Тобто, це є й глобальна проблема, й українська.

Громадський простір: Що передбачено проектом? Які у ньому найбільші активності?

Оксана: Ми вже працюємо з червня –  на 12 областей, ці області поділені на 4 кластери. Ми з Богданою Стельмах представляємо кластер, в який входять Рівненська, Житомирська і Волинська області. І власне, один із дуже великих компонентів – це навчальна програма “Коло жінок”. Головне, чого ми хочемо досягнути цією складовою проекту – це те, що жінкам не просто варто і треба йти в політику, бо саме там приймаються рішення і там ми можемо змінити ситуацію на рівні громади і на рівні країни, але ще й дуже важливо, коли ці жінки розуміють, що там робити, вони знають про політику, рівень місцевої влади, тобто які в неї функції, що вона виконує, як готувати це рішення. Ця навчальна програма складатиметься із п’яти дводенних тренінгів, і буде тривати рік. У кожному із чотирьох кластерів буде по двадцять п’ять осіб. Це сто жінок, які потім мають обов’язково балотуватися (така умова) в місцеві органи влади. Ми прагнемо, щоб вони не тільки хотіли, а ще й могли. І щоб це були не те, що професійні політики, бо на місцевому рівні у нас політика безкоштовна, волонтерська, як і громадська активність… Але ми з вами як громадські діячі чудово знаємо, що коли ти піднімаєш багато проблем, актуалізуєш, пишеш інтерв’ю, робиш інформаційну кампанію, все одно рішення приймають депутати місцевої ради, тому краще бути всередині і впливати на цей процес, ніж просто робити свої адвокаційні чи інформаційно-просвітницькі кампанії. Це розуміння у жінок вже є – ми бачимо це із тих заявок, які отримуємо.  Ми розуміємо, що є на це запит. Ми потрапили у такий мейнстрім.

Інша складова проекту – це робота із політичними партіями, щоб вони були більш дружні до жінок, щоб вони могли розуміти, що в партіях всеукраїнська структура не може бути одностатевою. Одностатева структура – це  значить  не всеукраїнська партія, бо вся Україна, це не тільки чоловіки, але й жінки різних регіонів, різного віку, різної зайнятості.

Далі, наступна складова – це робота на рівні прийняття рішень і Верховної Ради із законодавством, а також інформаційно-просвітницька компанія, бо громадам треба пояснювати, чому потрібні жінки у владі.

Громадський простір: Пані Богдано, питання до Вас. Ось пані Оксана зазначила «щоб жінки не тільки хотіли, але й могли». Що їм заважає “могти”? Що їм перешкоджає іти в політику?

Богдана: Зазвичай, це дуже багато стереотипів, які існують у нашому суспільстві і які кажуть, що місце жінки на кухні, дбати про родинне, сімейне вогнище, бути берегинею і таке інше. І насправді – велика зайнятість, тому що крім того, що жінки ходять на роботу,  вони ще мають потім другу зміну, а потім може і третю. Свої клопоти по дому, а потім по догляду за дітьми… Тому що, будемо говорити правду, значна частина населення поки що працює в такому режимі, коли діти – це більша відповідальність жінок, ніж чоловіків. Але, з іншого боку, мушу констатувати, що у нас на Волині насправді дуже активні жінки, які вже розуміють, що їхня участь у політично-громадському житті теж дуже важлива, і вони готові це робити. Морально вони до цього вже готові.

Громадський простір: Якщо прослідкувати якийсь певний проміжок часу, можливо, з початку двохтисячних – чи бачите Ви якусь тенденцію в цьому плані, якісь зміни? Чи стає жінок більше у політиці, чи менше, чи це не змінюється?

Богдана: Безперечно, є зміни. Мабуть, одним із поштовхів до цього стало прийняття у попередній виборчій кампанії цієї 30-відсоткової квоти на рівні законодавства. Але, безперечно, активізація відбувається і на іншому рівні. Тому що, якщо ми візьмемо, наприклад, Майдан, і події, які зараз відбуваються на Сході, то ми не можемо сказати, що жінки стоять осторонь. Жінки – це велика активна група, яка бере безпосередню участь у тому, що відбувається, в усіх процесах в Україні.

Громадський простір: Пані Оксано, я знаю, що Ви ще й дослідниця гендерних питань. Якщо намалювати портрет активної жінки сьогодні в Україні, то які були б її якості, вік, можливо, професія, регіон?

Оксана: З того всього, що ми спостерігаємо, зокрема і вмотивованість жінок йти у політику – це є зовсім молоді люди, але їх трішки менше частка. В основному, це 35 – 45 років – тобто, коли вже діти підросли, вона має трошки більше вільного часу, має мотивацію до самореалізації, бо це дуже важливо. Тобто, вона вже виконала материнську функцію і зараз може реалізуватись, як професіонал. Ось до нас зголошуються в Жіночий Клуб, який активізували Богдана Стельмах, Тетяна Карпів – у нас такий жіночий актив, яким ми дуже тішимося. Це все абсолютно добра воля, без ніякого проекту – ми зібрались і не розходимось вже який рік. Тільки придумуємо нові активності. І частина наших жінок каже: я шість років була у декретній відпустці, і  просто  вже відчуваю потребу в реалізації, у включенні – я розумію, що можу, але мені ще хоча б треба якусь підтримку або нові знання, бо світ дуже міняється. Отож, за тими активностями жінок, які зголошуються на тренінги, семінари, то це група 35 – 45 років. Так що у нас, в Україні, жінка мусить вступити після школи в університет – вища освіта обов’язкова. Це теж наша така особливість, тому що в Європі чи Америці вступати в навчальні заклади дуже дорого, люди вчаться у дуже свідомому віці, коли вони вже розуміють, що цю сотню тисяч доларів на рік ти можеш витратити тільки на те, що буде твоїм наступним життям. І тому, коли пройдена сім’я, вища освіта, діти в школі – вже вони якось собі самі там дають раду і це вже не так потребує твоєї щоденної, щосекундної присутності, тож ти вже тоді можеш реалізуватись. Це такі наші реалії. Та серед кандидаток збільшується кількість жінок – вони однозначно стають більш впливовою силою, ніж раніше. І запит на це є. І хочуть вчитися. Навіть отакий дуже цікавий критерій: колись, коли оголошувались набори громадським сектором на семінари-тренінги, то майже треба було заставляти, затягувати. Тепер так: тільки заявку оголосив, раз –  і ти вже розумієш, що конкурс, що ти навіть не можеш всіх охопити. Це стосується і чудової програми Академії Жіночого Лідерства, яку втілював Український Жіночий Фонд. Я була дотична до неї, там на 30 осіб набір було 300 – 400 заявок з усієї країни. Це було дуже неочікувано і ми дуже раді з того. З одного боку, це дуже важко, бо як же відібрати найкращих, з іншого – ти розумієш, що люди хочуть вчитись, вони врешті розуміють, що знання та інформація – це ресурс,  який треба використовувати. Тобто, якщо є такий шанс, то ось, включаємося.

Громадський простір: Богдано, хотілось би ще почути кілька слів  про Жіночий Клуб. Як Вам вдалося його зібрати, хто туди входить?

Богдана: Гаразд. Історія тягнеться вже з минулого чи позаминулого року, коли у нас діяв міжобласний проект «Місцеві політичні платформи жінок». Це були Волинська і Херсонська області. Ми тоді теж думали, як нам заохотити жінок до політики, активізувати їх. І тоді назбиралось чимало жінок – і місцевих, і з областей попідтягувалися. Коли закінчився проект, ми подумали, що такий ресурс втрачати шкода – ми хотіли би щось далі дізнаватися і розвиватися. Тож вирішили, що треба активізовуватися далі. І потім наша колежанка Таня Карпів подалася у Жіночий Фонд України на конкурс мікро-грантів, бо вона брала участь у програмі «Перший крок до успіху». І їй вдалося наші ідеї виразити як міні-проект, тобто ми далі почали розвиватися як Жіночий Клуб. Акцент у нас стоїть на тому, що ми не є зібранням жінок, які займаються в’язанням, діляться своїми психологічними внутрішніми проблемами. Не без того, звичайно, ми обговорюємо якісь моменти про дітей і таке інше, але акцент стоїть на тому, щоб жінка розвивалася, щоб вона була активна в громадську-політичному житті. Ми запрошуємо експертів, які досягнули вже чогось у цьому житті: або в громадській роботі, або в бізнесі, або в політичній кар’єрі. Ми говоримо на різні актуальні теми, які дуже важливі. Ось минулого разу п. Оксана нам розповідала про імідж – ми дискутували про імідж сучасної жінки в суспільстві. Тобто це те, що дає людині можливість зрозуміти: хто вона є, що вона може в цьому суспільстві, як особистість. І, можливо, спільно щось реалізовувати, шукати спільні ідеї. Тому що досить жінці бути прив’язаною до дому.

Громадський простір: Чи хтось уже підхопив Вашу ідею в інших регіонах?

Богдана: В інших регіонах уже знають, роздумують. Скажімо, у нашій Волинській області, в одному з районів, готові теж уже активізуватись і працювати з осені.

Громадський простір: Пані Оксано, тоді про імідж, оскільки Богдана вже зачепила це питання. Яким має бути імідж активної жінки?

Оксана: Основна проблема в тому, що ми шукаємо свій шлях вироблення навіть іміджу. Тобто який запит суспільства на той імідж, який викликає довіру до жінки, яка займається суспільно-політичною діяльністю? У нас не такий тривалий шлях до того, щоб ми виробили до цього якусь позицію. Бо, якщо, наприклад, казати про яскравий приклад Німеччини, то Ангела Меркель, не зовсім би користувалась популярністю в нашій країні. Чому? Вона просто менеджер – не публічний красномовний оратор, не популіст. Вона зовсім скромно одягається і не переймається своїм однаковим виглядом вже десятиліттями. Але вона точно викликає довіру у німців, яким не потрібні рюшечки, косметика, якісь штучні операції для того, щоб бути обов’язково привабливою. У нас біда в тому, що для жінки вимагають бути стовідсотково успішною в усьому: тобто, ти стовідсоткова мама, працівниця, громадська діячка. А якщо ти  щось не дотягуєш, то жінка ніколи не буде це популяризувати. Але не треба, не можна бути такою. Тому треба сказати жінці, що не можна все життя стовідсотково бути в усіх напрямках – треба  трішки легше до себе  ставитись. І усім нарешті треба зрозуміти, що суспільство, яке має більше половини жінок з вищою освітою, втрачає їхні мізки, їхній талант, їхню реалізацію, воно не доотримує в цілому.

Дуже багато відомих жінок говорили про це, що треба включатись, бо інакше нічого не зміниться. Ми знаємо і вболіваємо, буду казати від себе, за Гілларі Клінтон – нарешті, ми маємо жінку-кандидата в Президенти Сполучених Штатів. Але який це довгий шлях! Наскільки вона професійна людина, наскільки вона обізнана. Я мала щастя з нею бачитися і це просто для мене такий приклад. І як вона розповідає про те, що це, чим ми займаємось тут і розвиваємо досі – тобто “давайте економічні питання, а потім жіночими правами будемо займатися” – багато людей кажуть, що це не важливо, це не на часі,  давайте побудуємо, а тоді займемось якимось іншими справами. Гілларі Клінтон каже: коли вона була на посаді державного секретаря, то вела мову з прем’єр-міністрами, з президентами про те, що в країні за ситуація із правами жінок – у неї завжди це питання було в порядку денному перемовин. Вона розповідає, як скляніли очі в цих посадовців. Ось говориш про економіку, про інвестиції, про паливно-енергетичну галузь – все добре. Тільки починаєш: а що у вас там з правами жінок, раз – знято – тема, фактично не підйомна. Але коли її піднімають поодинці, крок за кроком, більше людей в це долучається – тоді буде результат. Ми знаємо, що займаємось невдячною темою. Ми скільки «любові» отримуємо від тих, хто хочуть, щоб все лишилось як є. Бо це – «наше болото», воно може й недобре, але хай буде як є. Ми пропонуємо трошки інакше і ясно, що порцію такої собі «любові» отримуємо. Але я переконана, що ми робимо гарну справу, тому що і світ, і кожна родина, і наша країна тільки виграють, коли буде реалізуватись не одна частина людства, а дві. І діти теж будуть бачити приклади успішних матерів, тому що їм не треба ці борщі і вареники. Вони те пам’ятають, але забувають це, що для нас так важливо. Так, важливо встигати на батьківські збори, коли в тебе засідання громадської організації, наприклад, чи якийсь важливий захід, чи сесія міської ради – ти щось не додала. Гризе такий комплекс , що ти щось не додала. Багато жінок говорять про те, що вони мусять мати підтримку вдома, та все одно присутній якийсь ще комплекс вини. Але діти виростають, і потім нічого не пам’ятають… Тобто вони пам’ятають і пишаються успіхами своїх мам – про це теж потрібно розповідати, що не борщі визначальні в нашому житті.

Громадський простір: Богдано, в центрі Луцька стоїть пам’ятник Лесі Українці, відомій українській жінці. І загалом – Луцьк і зараз відомий, принаймні нам, як журналістам, такими активними жінками. За вашими спостереженнями – це тільки у Вас в Луцьку так, чи є якісь міста-побратими, в яких теж жіноцтво дуже активне?

Богдана: Дуже багато залежить від того, де є активні жінки і активні громадські організації. Ось, наприклад, згадуваний мною Херсон – там досить активні жінки. Швидше я говорила б про якісь активні громадські організації, які навколо себе збирають жінок і активізують їх. Наприклад, Харків – це теж місто, дуже відоме активністю жінок. Там дуже відома громадська організація, яка займається гендерними питаннями, Львів теж має центр “Жіночі перспективи”. Тобто, безперечно є. Мені здається, що зараз сходиться бажання жінок бути активними і потрібними суспільству та оці напрацювання, які вже є в громадських організацій, що займаються жінками і гендерними питаннями загалом. І ось коли збираються оці напрацювання і бажання – це може вистрілити якимось дуже хорошими результатами.

Громадський простір: Нас будуть дивитися і читати жінки не тільки з Луцька, тому пропоную висловити кілька мотивуючих слів для жінок, які мають в собі силу, але все ще не наважуються подати свій голос ні в громадській активності, ні в політиці. 

Богдана: Я, насамперед,  порадила би згуртуватися. Тобто, якщо якась жінка відчуває в собі потребу, що їй уже набридло бути вдома або що вона хоче якось реалізувати себе – навіть, якщо вона працююча, але їй недостатньо і хочеться чогось більшого й іншого… Або, наприклад, є маса проблем у місті, в селі, які хочеться вирішувати – то добре знайти однодумиць. І коли ви вже разом, то це набагато простіше. Є навіть відома приказка, що гуртом легше і батька бити. Я не пропоную когось бити, але закликаю знаходити однодумиць і вже тоді разом насправді просто все робити – так, як це у нас відбувається. Кожного разу ми щось пропонуємо. Хтось із нашого гурту, з Жіночого Клубу, пропонує одну тему, потім – хтось іншу; хтось знає когось зі спікерок, які могли б розповісти нам щось цікаве… Якщо жінки будуть об’єднуватись, а не шукати якихось роз’єднуючих моментів, мені здається, що буде справді результат.

Оксана: Є така історія, колись вона мені дуже сподобалась, про те, що Бог кожній країні дав щось своє. Комусь піски, як арабам і це означає, що вони мусили разом гуртуватись – якби вони не вирили канали, то нічого б не було,  вони були змушені солідаризуватися. Так само, як скандинави, які  мають дуже неприємний клімат, скелі і не мають природних ресурсів, тому вони мусили діяти разом. Саме тому у них ця солідарність надзвичайно стійка. А українцям Бог  дав чорнозем і гарний м’який клімат. У нас посадиш зернинку – і вона виросте, десь на хуторі побудував хатинку – і якось пережив. Тобто не було такої великої потреби гуртуватися. Але ми бачимо, до чого це призведе. Навіть трактування приказки про те, що моя хата скраю невірне – не треба включатись у якусь спільну справу, а ніби стояти осторонь, але насправді вона має продовження: «моя хата скраю, першим ворога зустрічаю». Я абсолютно підтримую  Богдану – це набагато легше, бо коли ти маєш проблему: раз, два, три перепитав… Хтось вже має цей  досвід,  хтось зробив, тому легше активізуватися. У нас проблем більше ніж досить, а якщо будеш вичікувати, що прийде хтось і щось за нас зробить – нічого не буде. Ми вже всі усвідомили: так, ми гуртом щось робимо, ми робимо революції, ми хочемо змінити систему. Система міняється поволі. Треба цю активність проявляти, хоч втомлюєшся. Але немає іншої ради. Тому варто не втрачати надії. Дуже мало у нас оптимізму зараз, але я б казала, щоб нам не треба здаватися.

Розмову вела Любов Єремічева
Транскрибування Юлії Садовської