Анатолій Бутенко: наша мета – створення Українського центру культури в Маріуполі

Галина Жовтко

Анатолій Федорович Бутенко, голова ГО «Центр творчих ініціатив «Єдність», почав займатися громадською діяльністю після того, як вийшов на пенсію, але не через те, що з’явилося багато вільного часу, а через те, що у рідне місто Маріуполь прийшла війна. У 2014 році, коли все почалося, він, колись викладач вищої школи, знав, що на ситуацію ще можна вплинути, якщо об’єднатись з однодумцями та рухатись до своєї мети.

З паном Анатолієм Громадський Простір познайомився у Маріуполі під час Фестивалю “З країни в Україну”, у Містечку громадських ініціатив, де жителі та гості міста знайомилися з різними місцевими активностями, спілкувалися з ГО та мали можливість приєднатися до громадського руху у своєму місті.

Що допомогло Маріуполю відновити баланс у найважчий період, як йде розвиток у напрямку культури та про що мріє творча спільнота міста – читайте в інтерв’ю із Анатолієм Бутенком, поетом, головою громадської організації «Центр творчих ініціатив «Єдність», головою оргкомітету Фестивалю «Українська пісня єднає нас».

Громадський простір: Назвіться, будь ласка! Та розкажіть, яку організацію Ви представляєте тут  - у Містечку громадських ініціатив даного фестивалю?

Анатолій Бутенко: Моє прізвище Бутенко, звати мене Анатолій Федорович. Я – у минулому викладач вищої школи, а після того, як вийшов на пенсію, почав займатись громадською діяльністю. Спонукали мене до того, щоб займатись громадською діяльністю, перш за все, події, які стались на початку 2014 року. 2014 рік став трагічним для нашої країни, а особливо для нашого регіону, зокрема для міста Маріуполя. Ми побачили, що іде збурення в суспільстві, і це відбувається від того, що сюди просто імпортують ідеї з Росії, які починають тут збурювати наш народ. Як бачите, я розмовляю українською мовою і увесь час додержуюсь цього принципу – я сам розмовляю українською мовою і намагаюсь її поширювати.

Люди, яким було небайдуже це становище, почали стихійно збиратись в Маріуполі: друзі, знайомі один одного запрошували. Відбулася індикація того, хто патріот, а хто відвертий сепаратист. Ми відчули оцю трагедію: сьогодні був товаришем, а після розмови виявилось, що він не підтримує Україну, а тяжіє до Росії і відверто ганьбить Україну. Тоді вже відбувається свара навіть на такому рівні – були друзі, а стали вороги. Довелось переосмислювати, чому так відбувається. Я на початку сказав, що я викладач вищої школи, тому мені відомий цей принцип – задатись питанням: «Чому це відбувається?». І я сам знайшов на це відповідь, бо ті, хто задаються такими питаннями, знаходять відповідь: це відбулось, тому що тут не займаються поширенням української мови, української культури, для цього не створені умови, щось робиться тільки для того, щоб зробити позначку. Довгий час цим так, для позначки, займались і в Управлінні освіти, і в Управлінні культури і туризму – зробили і відзвітували: «Все, ми зробили». Звіти гарні, а по-справжньому, що залишається в головах, як вони насправді прищеплюють ці цінності?

Тому ми поставили собі за мету об’єднатись і самим рухатись. Перш за все, щоб перемогти ворога, треба мати глибокі переконання – за що боротись, хто ти є, і що ти будеш відстоювати – треба створити, виховати таку людину. Ми взялись за це досить пізно, але думаю, що це можна виправити. На початку ми друкували свої листівки, розвішували їх тут в Маріуполі…

Розмальовані тетраподи в Маріуполі – інсталяція проти російської агресії

Громадський простір: А що Ви писали на листівках?

Анатолій Бутенко: Ми пояснювали, що той референдум, до якого закликають – це дурниця, просили: «Не ходіть!» – говорили правду про нашу державу Україну. Ми цим займались як підпільники, тому що це було навіть небезпечно.

Громадський простір: В період з квітня по червень 2014 року місто було окуповане так званою «ДНР», як Вам тоді було?

Анатолій Бутенко: Ми, все ж таки, збирались, активісти виходили. Я Вам скажу, що тоді ці путінські ідеї імпортувались з Росії, але й не тільки це робилось, а й завозились на автобусах з Таганрога, Ростова люди, їм платили – схоже як тітушки їздили на Майдан, так і вони звідти їздили сюди. Вони приїжджали п’яними і тут таке витворяли… збурювали наше суспільство, підкупляли. А знаєте, коли в людини немає своїх переконань, її легко підкупити за пляшку, за мізерні кошти – це все відбувалось, і ми це бачили.

Громадський простір: Підкупляли маріупольців?

Анатолій Бутенко: Так, і дуже значну частину населення. Але через те, що ми, все ж таки, розвішували листівки, кричали, щось робили, нас бачили, помічали, і ми збирали мітинги. Мітинги виходили на площу: нас було спочатку 50, потім 100, 200, 300, потім і тисяча була – ми збирались і кричали. Перелом суспільства – те, що відбулось 13 червня 2014 року, коли вигнали звідси цього «Чечена» – це відбулось, бо воно не могло тут прижитися. Ми, ота мізерна купка патріотів, яка об’єдналась, все ж таки, показали, що ми не хочемо тут такого…

Ми, ті люди, які об’єднувались, 2015 року постійно проводили заходи, займались волонтерською діяльністю, допомагали нашим волонтерам, збирали все, що могли, віддавали все, що у нас було, на армію. Галина Буланчук, активістка, кандидат фізико-математичних наук, самостійно проявила ініціативу і створила клуб «Долоньки» на базі переселенців. Зараз Галина в складі нашої організації. А вже 6 квітня минулого року ми зареєстрували свою організацію «Центр творчих ініціатив «Єдність». В статуті нашої організації ми визначили, що метою організації є розвиток та популяризація літературно-художньої творчості, хорового співу, фольклору, народних традицій, обрядів тощо. Зрозумійте, ми вирішили впливати на свідомість, виховувати людей. Ми пішли по школам, університетам, коледжам…

Громадський простір: Як Вас сприймає аудиторія?

Анатолій Бутенко: Добре сприймають, але буває і непорозуміння. Ця книжка, яку я видав, «Дух нескореної волі» – це хронологія тих подій, які відбувались, починаючи з 2014 року, у віршах.

Я створив у складі нашої громадської організації літературний клуб, де в нас уже 12 поетів, які пишуть українською мовою – це явище незвичайне для нашого регіону. Я об’єднав 12 україномовних поетів, які пишуть патріотичні вірші.

Громадський простір: Вони всі з Маріуполя?

Анатолій: Так, вони всі з Маріуполя – це вже сильно. Що ми робимо? 13 вересня минулого року ми провели фестиваль «Українська пісня єднає нас». Я – голова оргкомітету цього фестивалю. Ми зібрали, згуртували 25 творчих колективів в 2015 році, і рух пішов. Ми поставили питання про створення українського театру і піднімаємо це питання на високому рівні перед адміністрацією.

Громадський простір: У Вашому місті буде ще один свій театр, так?

Анатолій: Так. Ми вже домовились з режисерами, людьми, які причетні до театральної творчості, про створення українського театру, і вони дали згоду. Взагалі, наша кінцева мета – створення Українського центру культури у нас в місті.

Громадський простір: Що Вам для цього потрібно і коли плануєте?

Анатолій: Ми це плануємо втілити тоді, коли нас почує Київ, коли нас почує губернатор, коли нас почують усі та скажуть: «Українському центру бути!». Цей центр повинен стати тим осередком, де буде культивуватись національна ідея та культура. З цього осередку ми повинні іти в напрямку відродження українства в цьому регіоні, бо тут забуто все. Якщо взяти статистично, то тут українців переважна більшість, але хіба не прикро, що Ви не чуєте тут української мови?! Немає тут української мови, вона не вживається. Знову ж таки, у нас більше російських шкіл, ніж українських. Чому це так? Кажуть: «У нас є українські класи», – а я вважаю, що потрібно мати українські школи, їх повинно бути більше, і всі державні чиновники повинні розмовляти тільки українською мовою. Відродження української мови, знання української історії, знання українських традицій, культури буде нас робити громадянами цієї держави. Як кажуть: погано тій людині, яка не має того, за що могла б віддати своє життя, оскільки ці переконання роблять людину особистістю. Так ось, ми прагнемо, щоб ці переконання в людині відродились. Мені здається, що я кажу прості, зрозумілі речі, але не так просто це все зробити.

В 2016 році Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр було перейменовано на Донецький академічний обласний драматичний театр

Громадський простір: Уявіть, що Київ Вас чує: що він має зробити, щоб Вам допомогти? Ми ж, зі свого боку, про Вас напишемо, а чи можете Ви сказати, яка саме підтримка Вам потрібна?

Анатолій: Ви нас уже підтримаєте інформаційно: скажете, що є такі люди, які об’єднуються навколо національної ідеї і прагнуть до відродження українства в цьому регіоні, розповісте про те, якими засобами ми це робимо – ось це потрібно. Наші творчі партнери – Управління культури і туризму, Управління освіти – ми з ними співпрацюємо. Також ми працюємо з вищими, середніми навчальними закладами, дошкільними закладами, Навчально-методичним центром Управління освіти.

Громадський простір: Тобто Ви маєте підтримку місцевої влади?

Анатолій: Ми кажемо: «Це наше конституційне право!» – ніхто нам не заважає, і ми йдемо, але це все поки робиться поволі. Зрозуміло, що для цього потрібен час. Але щоб системно до цього підійти, я вважаю, потрібно мати Центр української культури, щоб методично, методологічно, систематизовано поширювати українську культуру в цьому регіоні.

Громадський простір: Чудово! Дякую за розмову.

Робота над текстом Ірини Гузій.