Чи то перевали-гори заважають… – ужгородський активіст про центрально-регіональну комунікацію

Громадський Простір

На продовження нашої серії про постМайданну активність України, а ми якраз більше фокусуємо увагу на регіонах України, Громадський Простір завітав до Ужгорода. Аби більше знати-розуміти, що активного відбувається на мальовничому Закарпатті, чи Майдан сколихнув громадський активізм, чи народив нові ініціативи, як активісти вирішують нові та традиційно наявні проблеми регіону, ми поспілкувалися з Миколою Яцковим, заступником голови Карпатського агентства прав людини «Вестед», юристом Інституту “Республіка”, учасником Громадянської ініціативи #Кірпічка.

Громадський Простір: Миколо, ми знаємо, що Ви давно працюєте у третьому секторі. Хоч онлайн, віртуально, але відслідковуємо такі речі. Що відбувається зараз у житті Ужгорода, Закарпаття?  Яке Ваше враження від формальної/неформальної громадської діяльності  до і після Майдану?

Микола Яцков: Є підйом. Якщо до Майдану це було спорадично і дуже мале коло людей, то зараз набагато більше людей зацікавлені темою активізму, залучаються, беруть на себе відповідальність та створюють власні ініціативи різного штибу. Це добре.

Громадський Простір: Чи відбулося підняття якогось формального волонтерського руху і чи намагаються зараз ці організації інституціоналізувати свою діяльність? Чи створюються нові громадські організації?

Микола Яцков: Вони-то створюються, дуже багато, але дієві ініціативи, як правило, не намагаються створювати якісь організації. Поки що не відчувається потреба для чого створювати організацію, бо це юридична особа: її треба утримувати, її треба обслуговувати, податки, звітність… Коли була така перша  хвиля у 2000-х рр., тоді було засилля іноземних фондів, які просто пропонували гроші. Так з’явилися перші організації. Надалі кількість фондів згорталась, зменшувалась, і, відповідно, це створювало певну конкуренцію. Ті нові ініціативи, які створюються, як правило, є неформальні та не орієнтовані на залучення фінансування зовні.

Громадський Простір: На сьогодні є якісь сильні ініціативи, які об’єднують багато громадських організацій, просто волонтерів ?

Микола Яцков: Складно сказати….

Громадський Простір: Задоволені владою?

Микола Яцков: Ні, не сказав би, що незадоволений владою. Вона така, яка вона є. І вона відображає соціологічний зріз усього регіону. Тобто, такі ми є.

Громадський Простір: За Вашими відчуттями, чи є якась конкретна співпраця громадських організацій та владних структур?

Микола Яцков: Вона є. Звісно, що є. Влада зацікавлена співпрацювати. Просто у нас завжди є одна проблема – питання цінностей. Розбіжність цінностей. На цьому ґрунті постійно сваримось. Хоча там, де ми знаходимо певні спільні точки для співробітництва, знову ж таки, у кожного свої цінності, але десь на якомусь етапі ми перетинаємось. І на тому етапі ми дуже непогано створюємо певні продукти разом.

Громадський Простір: Наприклад?

Микола Яцков: Наприклад, поставили питання про відновлення історичного центру міста. І за років 10 уже є певні відчутні результати. Місто погодилося з тим, що це є проблема, і вже почали фінансувати за двома програмами відновлення фасадів історичних будинків. Скажімо так, питань дуже багато і поступово якось пробуємо пробивати. Знову ж таки, відкритість і доступність колегіальних органів для людей. Це теж є проблемною зоною. Наприклад, депутати хочуть, щоб це більше було закрито, щоб вони мали комфортні умови працювати, голосувати. Натомість, ми вимагаємо, щоб це було максимально прозоро, щоб всі бажаючі могли заходити у сесійний зал. Якщо треба, посварили їх трошки.

Громадський Простір: Уже все відкрито: будь-хто може заходити, так?

Микола Яцков:  В нас уже це так і було. Але зараз є намагання закритися від громади.

Громадський Простір:  А з чим це пов’язано?

Микола Яцков: Минулого року громада активізувалась довкола захисту зеленої зони – парку Перемоги (у народі її ще називають «Кірпічка»). Це таке дуже цікаве місце на 8 га землі у спальному районі міста. Нічим особливим не відрізняється, одна із зелених зон міста. Це знову ж таки питання цінностей – чи є це пустир або землі запасу, які можна забудувати? І виникло таке питання, протиріччя, що одна релігійна організація планувала там збудувати хоспіс на шматочку землі. Ми почали вивчати, а що ж це таке і чого саме там, а чому б не дати їм іншу ділянку. А там почали копирсатися в документах і з’ясувалося, що там проблема не тільки з цим хоспісом, але й була проблема з іншими ділянками. Виявився великий інвестор з Києва, який хотів вливати в мегакруті VIP-будиночки.

Громадський Простір: З Києва і туди прийшли!

Микола Яцков: Це хронічно, з Києвом велика проблема на Закарпатті.

Громадський Простір:  У Києві повинні почути про це. Насправді, хочеться більше чути фідбеків.

Микола Яцков: Ми почали з’ясовувати, копирсатися в документах. Зрозуміло, що місто стоїть на тій позиції, що парку ніколи не існувало. Почали копирсатися в архівах. Виявили, що навіть у 80-х рр. ще совєти заклали цей ландшафтний парк до 40-річчя Перемоги. 8 травня поставили камінець такий великий у брилах. Саме 8-го травня, не 9-го… Почали вивчати далі документи, ну, по-перше, виникало питання до законності  оренди, потім ми відразу перейшли до генерального плану. Виявили, що наш парк – це така велика «зелена пляма» у генплані. Але якимись правдами-неправдами виникли інші цільові призначення цих земель на кадастровій карті

Почали оскаржувати, подавати в суди. Завалили прокуратуру величезною кількістю скарг. Прокуратура, дуже цього не бажаючи, але була вимушена все-таки з нами підтримувати співпрацю і теж подавати позови. І дещо навіть ми заблокували на певному етапі. Депутати були шоковані. Кожна сесія була з криками і писками. Тому що це, фактично, акції протесту. Не можна зупинити мирний протест в громадському місці, яким є сесійна зала. Тобто, люди ходили цілеспрямовано і блокували прийняття будь-яких рішень. Сесії не відбувалися добрих півроку. Депутати, які з попередньої каденції знову стали депутатами, маючи добру пам’ять про ті випадки, намагаються себе якось захистити. Нові депутати, можливо, ще цього не розуміють, але знову ж таки, ми апелюємо до того, що не існує спеціального закону, який забороняє нам це робити. А є свободи, які гарантовані стандартами Ради Європи. Вони політики. Хочуть того, чи не хочуть, вони взяли на себе тягар публічної особи, то вимушені терпіти. Ми можемо їх критикувати більш жорсткіше, ніж звичайних громадян.

Громадський Простір:  Хто був першим ініціатором, перші дві, три особи, які це почали?

Микола Яцков: А знаєте, тут така штука, що було це стихійно від кількох різних ініціатив, які потім об’єдналися в одну, в травні. Переглядаючи старі фотографії, архівні, виявилося, що всі садили ще років 5 тому в парку дерева. Була така акція «Посадимо деревця». Ну насадили, але так і не перезнайомилися. Але переглядаючи ще раз фотографії – це ті ж самі люди. От зараз ми всі перезнайомилися. І зрозуміли, що хочемо спільно працювати. Кожен вносить якийсь свій вклад. Хтось буде надавати юридичну допомогу безкоштовно. Хтось був готовий інформаційно супроводжувати. Хтось взагалі міг поділитися своїм вільним часом і походити на сесії…

Громадський Простір: Зрозуміло, тобто активні – активні в усьому. 

Микола Яцков: Так, це вже наче «орден». Фактично, закинули все – і роботу, і приватне життя, і що завгодно. #Кірпічка – стала таким собі прапором боротьби за громадянські права у місті. Аналогів до цього взагалі не було.

Громадський Простір: Тобто у вас уже повністю перемога перемоги у перемозі?

Микола Яцков: Та не зовсім, ми ще в процесі. Чим більше місто опирається, тим більше ми копирсаємося, і тим більш ми ставимо вимоги і доходимо до інших рівнів. Якщо ми починали з невеличкого шматка землі і говорили, що треба збудувати цей хоспіс в іншому неконфліктному місці… То далі ми вже перейшли до генеральних планів, регламентів міських рад, до проблем відсутності стратегії міста. Ми пішли в глибину, бо такі стратегічні документи визначають, як далі місто розвивати. В просторовому плані і стратегічному.

Громадський Простір: Це так і народилася ініціатива «Ужгород-2040»?

Микола Яцков: Так, це ще одна ініціатива у цьому контексті. Ми хочемо активізувати питання розроблення нової стратегії міста у контексті не тільки розроблення стандартного стратегічного плану як в усіх містах України, але й гармонізувати його із просторовим плануванням. Це оновлення генерального плану міста у контексті самої стратегії і узгодити, гармонізувати наш план із планом суміжних громад. А це сільські населені пункти навколо Ужгорода. Хоча б в радіусі 15-20 км. Без перспективи об’єднання. У нас існує сильний антагонізм між селом і містом. Тому навряд чи буде співпраця шляхом об’єднання громад. Але нам треба гармонізувати плани, щоб було співробітництво між нами. Бо знову ж таки, в межах 25-30 км – це все наші люди. І таке розуміння повинно бути в усіх. Тому постійно стукаємо в усі двері і про це говоримо. Для цього залучаємо максимальне число людей, щоб ці плани стали надбанням, власністю усієї громади, а не обмеженого кола людей. Гіпотетично, нова рада, яка прийде, захоче робити свій план. Тому, ми хочемо, щоб була певна сталість для всіх рад.

Громадський Простір: Можливо концепцію якусь розробити для свого бачення громади ?

Микола Яцков:  Якщо громада по-чесному долучиться до процесу розробки стратегічного планування і просторового плану, то ми відбудуємо такий алгоритм, що яка б влада не прийшла, вона буде вимушена уже продовжити ту ж саму лінію. Дещо можуть коригувати, але жоден документ не може бути законсервований на  100%. Він повинен бути гнучким, робочим інструментом. Проте логіка повинна бути закладена вже сьогодні – як розвивати місто.

Громадський Простір:  Які ще є проблеми у Закарпатті, Ужгороді, за які беруться ще громадські активісти? 

Микола Яцков: Безліч! Наприклад, «Екосфера» бореться із неправильними плануваннями розміщення малих електростанцій, гідроелектростанцій. Бо їх напланували, потикали, де тільки можна. Навіть там, де є маленький струмочок, має бути електростанція. Але ми при цьому руйнуємо екосистему, ми руйнуємо все. І так само є багато сіл, де вже вмонтували електростанції, у таких гірських селах, де вже втрачена вода. Вода є, але люди не відчувають цього, що вона є. Тобто русла сухі, і в колодязях води у людей немає. На Закарпатті є зараз проблема у тому, що останні кілька років дуже великі посухи. І вода зникає. Тому, треба буде боротися за те, щоб якось стримувати воду. Але для цього треба продумати саму логіку. Знову ж таки, #Кірпічка» підштовхує до цього. У нас є озера, у нас є якісь водойми і їх теж треба оберігати і охороняти, щоб вода не зникала. Наприклад, вся вода, що після дощу сходить, її ж можна якось очищувати і вертати знову до водойми. Не в річку зливати, а в такі озерця. І мережа їх у місті дуже велика.

Громадський Простір: Тобто в цьому напрямку з боку держави, фактично, нічого не робиться зараз ?

Микола Яцков: Є якісь регуляторні моменти, є стандарти, є закони, але вони просто не виконуються. Ті ж самі державні агентства. Вони є, але вони обмежені тим, що є неузгодженість законів, багато прогалин. І по-друге, не завжди є певні ресурси, щоб вони виконували певні задачі належним рівнем.

Громадський Простір: Скажіть, за цієї реформи децентралізації, чи відчуваєте якісь зміни? Можливо є приток фінансів?

Микола Яцков:  Є таке. Знову ж таки, не розумна політика нашого уряду. Грошей з’явилось дуже багато. І це демотивує усіх об’єднуватися з усіма.

Громадський Простір: Конкуренція?

Микола Яцков: Ні, не конкуренція. Ну, наприклад, Ужгород –  велике місто в масштабах країни, масштабах області. Це велике місто, яке саме по собі акумулює великі кошти і є таким невеличким фінансовим центром. Після Мукачевого. Навколишні села маленькі – 2, 3, 4, 5 тис населення. Але вони всі стали мільйонерами в одну мить. Після фінансової децентралізації. Усі села довкола міста зараз не знають, що з  грошима робити, з тим щастям, яке їм впало на голову випадково. І думають навіть “міжгалактичні станції” будувати. Сидить одна сільська громада і думає,  а чому б нам не збудувати школу в селі, хоча нащо вона потрібна та школа? Уже всі звикли, що дітей, або в Ужгород везуть, або в суміжне село. Але як в Закарпатті кажуть, будуємо школу для того, щоб бути самодостатніми, щоб бути по реформі правильними.

Громадський Простір:  Є таке відчуття, що гроші з’явилися, але потрібно подавати проекти інфраструктурні, правильні, і не завжди люди знають, як за це братися, з чого починати?

Микола Яцков:  Насправді, це велика проблема, що у нас дуже мало правильних менеджерів і самих організацій, які вміють писати проекти і актуальні проекти писати. І показником цього навіть є те, що минулого року область не використала 30 млн грн, які були надані Фондом регіонального розвитку. Просто не були використані. Дуже багато цікавих проектів просто не реалізується через самодурство. В минулому році був дуже яскравий приклад. В рамках програми «Польща-Білорусь-Україна» товариш будував  у Виноградові  хоспіс. У нас це не розвинено, але в Україні це мав бути перший хоспіс, побудований за європейські кошти. По всім стандартам як медичний заклад. Фактично, 95% готовності об’єкта не вистачило буквально 5 млн грн, щоб підвести комунікації та частково підладнати. Така різниця виникла внаслідок курсових коливань. Просто треба було почекати і прозвітуватися у виконанні роботи. І була така думка закрити через ДФРР цю от різницю. При чому проект розроблявся, бенефіціаром  виступала Закарпатська область і виступав Виноградівський район. Пішли на область, область погодилася. Вони відправили заявку на ДФРР. Проходить час – нічого. Виходять хлопці-апліканти на Київ: «а чому відмовили?» – «Документи до нас не дійшли». Електронно було подано аплікацію,  а поштової версії нема. І на таких от дуростях, ми втрачаємо цінні гроші.

Громадський Простір: І що тепер з цим буде?

Микола Яцков: Його збудують власними коштами.

Громадський Простір: Приватні кошти?

Микола Яцков: Ні, чому приватні, це ж бюджетно-комунальна установа. Але можна було кошти витрачати не свої, державного бюджету… Ми не використовуємо ефективно ті кошти, що маємо. Не тільки свої, але й ті, що дають європейці.

Громадський Простір: А яке у Вас бачення? Можливо якусь структуру громадську зробити щодо координації, навчання тих самих же менеджерів, чиновників-менеджерів. Є якісь такі програми навчальні?

Микола Яцков:  Це не допоможе. Навчань було дуже багато. І років 10-15 проводилися фінансування. Різного роду конкурси, тренінги, як правильно писати проекти на ЄС. Закарпаття потрапляє у 3 цільові програми, але чомусь лідером залучення цих коштів виступає Львівщина, Івано-Франківщина. Там лише одна, дві програми дотичні. А ми в трьох програмах. Чому?

Громадський Простір: Чому?

Микола Яцков:  Приклад хоспісу наочно показує, що немає сталості влади, спадковості прийнятих рішень. Якщо тоді, коли влада була готова робити цей хоспіс, то всі були згодні його робити. А на фінальному етапі … “свої” порахували, що це великий медичний заклад, це ж треба мати штат, його треба фінансувати, утримувати, хто це буде робити? Район сказав: «Ми не будемо його брати. Нам це не потрібно». Область сказала так само: «Господи, це ж скільки коштів!» Оце, розумієте, питання сталості, коли завершили великі інфраструктурні проекти, постійно попадаєш у певні великі проблеми. І тому більшість провідних менеджерів, які є у Закарпатті, орієнтовані на «м’які» проекти і щоб менше працювати з владою.

Громадський Простір:  Здається, це в усій Україні, але про якусь стратегію всі навіть бояться думати…

Микола Яцков: На Івано-Франківщині зовсім інша ситуація.

Громадський Простір: А Ви вивчали досвід Івано-Франківщини?

Микола Яцков: Звичайно, є друзі, так само і на Львівщині. Я бачу, як там розвиваються громади, і дуже потужно, є зацікавленість. І це не тільки такий недосконалий менеджмент у наших муніципалітетах чи органах влади вищого рівня, а це й так само проблема Києва, що Закарпаття могло б бути взагалі у п’ятьох програмах цільових, якби не уряд України. Міністерство економіки просто саботує  підписання деяких стратегічних угод з ЄС. Наприклад, Дунайська стратегія дозволяла б нам залучати щорічно 5-10 млн євро. Ми не можемо цього залучати, тому що Міністр економіки просто не підписав угоду про Дунайську стратегію.

Громадський Простір: А ви пробували виходити на новий Кабмін, на нових-старих чиновників, щоб якось спробувати ?

Микола Яцков:  Пишемо, пробуємо.

Громадський Простір:  Чи є якийсь вихід на громадські організації, ті що в Києві, наприклад, на якісь національні форми партнерства?

Микола Яцков:  Якщо говорити про такі національні організації, київські, то вони до нас рідко “заходять”. Я зараз більше співпрацюю з «Інститутом Республіка». До нас часто заїжджають з організації УНЦПД, проводять тренінги. Але це ще питання транспортної логістики і те, чи перевали-гори заважають інтеграції і комунікації… Насправді, сюди дуже рідко, хто заїжджає, це в екстраординарних випадках.

Громадський Простір:  Є відчуття, що Закарпаття трішечки покинуте. А сепаратизмом не пахне? 

Микола Яцков:  Ні. Ми тут більше шумимо. Якщо говорити про угорську етнічну групу, то угорці постійно говорять про угорський округ на півдні Закарпаття. Це не є сепаратизм, це просто намагання згуртуватися і зберегти свої спільноти.

На фото – “Словник Сепаратиста” для бібліотеки Громадського Простору. Упорядник – Павло Чучка, місцевий активіст. “Українсько-український словник незрозумілих слів, уживаних українцями західних районів Закарпаття” – така жартівлива відповідь на “мовне питання” й “сепаратизм”…

Громадський Простір: Етнічність?

Микола Яцков: Так, щоб не розбавлятися. Але їм це слабо виходить. По-перше, заважають українці, по-друге, все ж таки непродуманість політики київської. В рамках реформ децентралізації можна було допомогти, але в їхніх локаціях.

Громадський Простір: У вас збережено історичний центр…

Микола Яцков: Нам просто щастить … Ужгород не має фінансової потуги. Нема промисловості, єдине джерело доходів – це контрабанда. За рахунок чого будувати якісь споруди?

Громадський Простір:  У Вас туризм розвивається…

Микола Яцков: Запитайте ж будь-кого, що він скаже про історичність. Всі сприймають, що це місто втрачено. Є таке внутрішнє сприйняття, що ми втрачаємо місто, яке ми мали. Непродумана політика міста. Ми маємо боротися, але постійно попадаємо на дурість уже виконавців. Кожна локація у місті має свою певну специфіку. Всі дерева різні. Місто фактично – ботанічний сад, відритий ботанічний сад. Але якийсь чиновник вирішив, що сакури – це тема для туристів, тому давайте засадимо все місто сакурами. Це така дурість почалася. Сакури завжди історично були у Чеському кварталі. Його ще будували чехи у стилі функціоналізму. Це, до речі, теж унікальне явище. У Європі таких локацій дуже мало, бо це один архітектурний стиль функціоналізму. Чехи просто від цього кайфують, коли приїжджають, що хоч десь щось збереглося із їхньої спадщини. У чехів також фантомні болі щодо Закарпаття, як і у нас щодо Відня.

Громадський Простір: Дякуємо, Миколо, за цікаву розмову! Раді розвіртуалізуватися.

Транскрибування: Поліна Церр

Фото – Громадський Простір