Діалоги розуміння або Наші Донецькі у Вінниці

Prostir.Ua

З початку листопада у Вінниці працює Донецький Національний університет, який було евакуйовано у зв`язку з неможливістю його діяльності у зоні АТО. Але саме рішення у Вінниці було сприйнято неоднозначно, адже ухвалювалося владою без консультацій з громадськістю. А це для Вінниці вже незвичний формат комунікацій. Ситуація досі непроста, проте активна громада намагається працювати з ситуацією, з комплексом непростих питань. Потреба порозумітися, віднайти спільну мову – важливе завдання, яке ставить перед собою одна з таких ініціатив “Діалоги розуміння” – від Інформаційно-просвітницького центру «ВІСЬ», активісток Вінниці та представниць Донецького національного університету.

Ініціативу було підтримано Українським Жіночим Фондом. Про налагодження діалогу, про те як стартував проект Громадському Простору розповіла Світлана Дубина, голова правління Інформаційно-просвітницького центру «ВІСЬ».

Розкажіть коротко про задум Діалогів Розуміння. Як виникла ідея започаткувати цей проект?

Була в Українському Жіночому Фонді, де отримала інформацію, що планується підтримка такої діяльності. Вирішила знайти контакт з кимось з Донецького Національного університету у Вінниці, чи буде власне потреба у цьому проекті.

У Фейсбуці познайомилася з пані Оленою Тараненко, доцентом кафедри журналістики ДонНу, і мене вразило, що говорила вона не лише про відсутність того… сього…, а про те, що їм добре у Вінниці. Це правда, але боляче, що часом чують «сепаратисти». Вони готові і хочуть розказати свої історії донецьких «несепаратисток». Адже те, що вона особисто пережила, то просто жах, і чоловік був у полоні… Мене вразило…

А ще коли пані Олена мене запитала: «А ви знаєте, які були Майдани у Донецьку?». І я зрозуміла, що таки ні, і що людям треба знати, бо від незнання страх лише. Я вирішила написати проект. Вперше я писала проект чітко крок за кроком, зважаючи на думки тих, для кого він, власне, реалізується. Адже я теж спочатку «психонула», коли дізналась про рішення «зверху», ДонНУ у Вінницю і крапка. Бо ж де громадські слухання і т.п.? Але коли сепаратисти не відпускали університет, залякували, отут я вже волала: «як це наш Універ не відпускають?» Я рада, що проект є, бо відчула такий промінь нештучності…

Провівши консультації з представницями ДонНУ та ГО Вінниці, ми дійшли висновку, що попри всі побутові складнощі – основна проблема в «регіональних міфах» та ксенофобії, тому налагодження діалогу в громаді дало б можливість вирішення багатьох проблем, в т.ч. побутових.

Що передбачає сам проект, його складові, очікування?

Проект має на меті налагодити діалог та допомогти у вирішенні проблем жінок, як вінничанок, так і студенток та викладачок Донецького Національного університету, які виникли в результаті неочікуваної евакуації ДонНУ до Вінниці.

Перші невдоволення в громаді щодо звістки про перенесення ДонНУ на фоні складнощів та проблем у країні швидко стихли, та й були вони не глобальними. Однак, ситуація загострилася, коли почався навчальний процес. Побутові, організаційні негаразди. Жінки-студентки та викладачки перебувають досі у стані стресу та страху, багато з них має особистий досвід викрадення терористами рідних, власні травматичні спогади. У багатьох родини ще на окупованих територіях. Ситуацію, в якій перебувають студенти та викладачі, вони самі часто називають драматичною, це, на жаль, ситуативно глобалізується та продукується і в ЗМІ, що не сприяє налагодженню діалогу в громаді.

Прозвучало бажання з боку жінок- представниць ДонНУ та жінок–вінничанок про спільне проведення заходів на основі спільних цінностей, пріоритетів прав людини, європейського вектору розвитку, адже непорозуміння веде не до розв’язання проблем жінок, а до неконструктивного пошуку «винних».

Попри те, що в доннечан/ок було очікування: коли було запропоновано кілька варіантів розташування, Вінницю обрали тому, що це інвестиційно привабливий обласний центр. Крім того, тут немає класичного університету, тому не складатимемо конкуренції місцевим вишам.

Цього не сталося, якраз саме конкуренція є основним розділяючим фактором студентства – викладацтва. До прикладу, ні один вінницький ВНЗ на той момент не пристав на пропозицію прийняти у себе лекторів з ДонНУ. Складним є і той чинник, що в ДонНУ заявлено нижчу (порівняно з ВНЗ міста) ціну за контрактне навчання.

Мешканці все ще можуть відмовляти у житлі, як вони кажуть, «сепаратистам», або вимагають за це надціни, один з аргументів – «у війні винні донецькі». Власне ціни на житло у Вінниці виросли і це обурює вінницьку громаду, і знову ж таки «винні в цьому сепаратисти, понаїхали тут…»

Звичайно, свідомі люди як можуть допомагають гостям, але це не такі часті випадки, як хотілось би.

Щодо складових проекту – заплановано:
– Запис інтерв`ю, виготовлення радіопередач, соціальних роликів з розміщенням в інтернет мережах, на регіональному радіо, в усіх можливих форматах в зацікавлених ЗМІ під слоганом «Історії від несепаратисток» від жінок – подолянок, та вимушених переселенок.

– Цикл «Діалогів розуміння» з метою знайомства, налагодження партнерств та співпраці між студентками/викладачками ДонНУ та Вінницьких ВНЗ, громадськими активістками, творчими жінками.

Плануємо визначити взаємоцікаві теми, в т.ч.:Уповноваження та лідерство, Ефективні комунікації. Управління конфліктами, Мовні комунікації, Історія Поділля та Донбасу – історія єдиної України; Традиції смаколиків – пироги порозуміння; Свята – об’єднують; Майстер-класи з подільських ремесел;тощо…

Досвід реалізації проекту може стати в нагоді як модель для налагодження солідарних комунікацій та захисту інтересів жінок з різних регіонів України.

Записані історії та радіопередачі дадуть можливість зберегти свідчення, поінформувати, розповісти, пояснити позиції та стати ближчими жінкам з різних регіонів України, об`єднуючи та зменшуючи напругу в громадах.

На Вінничині фіксують близько 6 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Чи місцева влада достатньо включається на допомогу?

Усе складно, адже внутрішньо переміщені особи на Вінниччині це і люди зі Сходу, це і кримські татари…

Мала спілкування з Департаментом соцполітики, все, що належить по закону – переселенці отримують, та все ж таки багато незадоволень, бо людям важко, з роботою сутужно, житла нема. Та всі дітки в школах, як і належить. Я ж бачу проблему, що в ДонНУ немає гуртожитка…

Днями відбулися перші зустрічі Діалогів розуміння – як учасниці сприйняли ідею, яка атмосфера панувала?

Олена Тараненко, яка нині опікується гуманітарними проблемами ДонНу та є однією з основних комунікаторок з громадою Вінниці, так прокоментувала цей почин:

«Як же ми круто стартували – разом з Вінницькою ГО “Вісь” та Українським Жіночим Фондом! Сьогодні були справжні – живі, неординарні, цікаві та дискусійні тренінги. Дуже втомилися, проте і відчули, як ми скучили за справжнім ритмом роботи, драйвом, полемікою…У добрих людей має все здійснюватися». До речі, обидва тренінги проводили донецькі колеги…

Стереотипи – чи є.. і тоді, які головні вони у вінничанок та представниць Сходу України?

Щиро кажучи, наші вінницькі учасниці, студентки, були насторожені лише “аби не образити, а допомогти”. У нашої молоді немає ідеї пошуку винних.

Стосовно донецьких колег, мені з ними комфортно, бо я їх не сприймаю як жертв, чула здивування від однієї дівчини, що у Вінниці люди відповідали на її запитання, поставлені українською, – російською (!)

З неприємного – один юнак говорив, що мав неприємне спілкування з якимось чоловіком, який йому нахамив, але то епізодично. Уже всі вони наші вінницькі студенти, вони класні.

Куди рухатиметься проект далі?

Далі йдемо за планом – вже озвучено багато ідей, найближчі – 31 січня – екскурсія до вінницького Художнього музею, міні-подорож «Ми любимо Вінницю, розкажемо чому…», спільне святкування Колодок (Масляної) із запрошенням етнографів, аби розказали нам про традиції Поділля, майстер-класи з ремесел наших донецьких колегинь. Ми теж «відповімо» достойно. Тренінги…

Ми вже закупили диктофони, наші донецькі колежанки пишуть свої «Історії від несепаратисток», зголосилися до інформаційного партнерства наші регіональні радіо та газети, будемо людям розказувати…

На Ваш погляд, що спрацьовує для налагодження порозуміння? Яку тактику Ви б порадили, відштовхуючись від вашого досвіду?

Партнерство! Лише воно, ніяких ставлень як до жертв. Ділимося ідеями, радимося, що цікаво і потрібно, і нічого не нав’язуємо. Ці люди суперфахові, так, вони в стресі, але вони здатні і готові віддавати, а не лише споживати.

І ще – я для себе вивела дуже чітку позицію:
СТАВСЯ ДО ЛЮДЕЙ ТАК, ЯК ВОНИ ХОЧУТЬ, АБИ ДО НИХ СТАВИЛИСЯ. НЕ ЗНАЄШ – ЗАПИТАЙ

Як написала мені на Фейсбук Олена Тараненко: «Дякую дуже, Світлано, – нам сьогодні потрібна не стільки допомога, скільки підтримка. Дякуємо – від Вас ми її відчуваємо».