Джексон Кац: Чому насильство – не лише “жіноча проблема”

Громадський Простір

Флешмоб ‪#‎яНеБоюсьСказати, який днями заполонив соціальні мережі, викликав різні реакції-коментарі як у чоловіків, так і жінок – розуміння/нерозуміння, підтримку/критику, скептицизм, байдужість, роздратування і навіть агресію, експертні/неекспертні тлумачення того, чи потрібно це, чи непотрібно це, зашкодить/не зашкодить, але беззаперечно #‎яНеБоюсьСказати продемонстрував, що така проблема є, і завжди була, незалежно від того, хто і що про це думає чи знає.  

Джексон Кац (Jackson Katz), Ph.D., педагог, автор, режисер і культурний теоретик, є всесвітньо відомий за новаторство та активізм з питань гендеру та насильства. У 1993 році він став одним із засновників програми "Наставники із запобігання насильству" (MVP - Mentors in Violence Prevention) в Центрі Північно-східного університету з вивчення спорту в суспільстві. Програма "Mentors in Violence Prevention" є однією з найбільш тривалих, найбільш розповсюджених та найбільш впливових серед програм щодо запобігання сексуального насильства в школах, коледжах, серед спортсменів та військових в Північній Америці й за її межами. Програмою було запроваджено підхід "стороннього спостерігача" з метою запобігання гендерного насильства. Кац є одним з ключових архітекторів цього підходу, що є популярним і в даний час. У 1997 році Кац створив та керував першою програмою щодо запобігання гендерного насильства в історії морської піхоти США. Його навчальні відео, за які він отримав нагороди, Tough Guise і Tough Guise 2, його експертні виступи у фільмах Wrestling With Manhood, Spin The Bottle, Miss Representation та The Mask You Live In, тисячі лекцій у Північній Америці і за кордоном, привнесли цінні знання у питання щодо гендеру та насильства мільйонам серед учнів, студентів, а також фахівців у сфері освіти, послуг, охорони здоров'я та правоохоронних органів.

На відкритті 18-місячного симпозіуму Клейманського Інституту (Clayman Institute) при Стенфордському університеті, штат Каліфорнія, США, стосовно руйнування культури сексуального насилля, викладач, автор та провідний активіст руху проти сексуального насилля, доктор філософії Джексон Кац акцентував увагу на тому, яким чином агресивна поведінка пов’язана із розумінням зрілості, та яку користь можуть мати і чоловіки, і жінки з промоції гендерної рівності та захисту жінок від насилля.

Не лише «жіноча проблема»

Як стверджує Кац, “питання культури чоловічої агресії та мізогінії” зачіпають кожного з нас, не тільки жінок. «Побутове насильство та сексуальне домагання часто називають «жіночими проблемами», – пояснює доктор філософії. Але за своєю природою це якраз чоловічі проблеми. Ствердження, що гендерне насилля – справа жінок, «дає чоловікам виправдання не звертати на це уваги». Коли ми інтерпретуємо поняття «гендерний», маючи на увазі лише жінок, найчастіше увага фокусується на жінках, які найчастіше є жертвами, в той час як слід було б фокусуватися на чоловіках, які найчастіше є винуватцями. Причина, через яку дії винуватців аналізуються не так ретельно, як дії жертв, криється частково в тому, як суспільство сприймає домінантні групи.

«Цим домінантним групам рідко доводиться обдумувати свою домінантність, – каже Кац. У випадку насилля над жінками чоловіки – домінантна група – усунені з діалогу про проблему, яка в багато чому стосується саме їх”. Згідно з переконаннями Каца, вся когнітивна структура нашого суспільства влаштована так, що фокус спрямований на жертву, а не на винуватця. Менше з тим, чоловіча агресивна поведінка стосується і жінок, і чоловіків. Від неї страждають не лише самі жертви, якими переважно є жінки, а й інші чоловіки, жінки та діти, напряму чи опосередковано. Така система, яка породжує чоловіків, що здійснюють насилля над жінками, породжує також і чоловіків, які роблять теж саме й з іншими чоловіками, – каже Кац. А чоловіки-винуватці дуже часто й самі колись були жертвами.

Чоловіки мають бути частиною рішення

Наше суспільство та різноманітні інституції, що культивують “культуру чоловічої агресії”, генерують правопорушників, за словами Каца, «пандемічними темпами». Хоч кожна особа повинна нести відповідальність за скоєне, не слід індивідуалізовувати проблему. Кац стверджує, що важливо глянути неупередженим поглядом на інституції, які сприяють процвітанню цієї культури й зрозуміти, яким чином ЗМІ, спорт, громада, збройні сили, порнографія та інші суспільні елементи пересікаються, все більше і більше утверджуючи дане явище.

Зміна ракурсу розмови

Як же ж обірвати цей замкнутий ланцюжок насильства? Кац відповідає: Чоловікам слід приєднатися до обговорень поняття маскулінності та які її типи прийнятні в нашій культурі. Зрештою час змінити та розширити саме розуміння маскулінності та зрілості. Потрібно змінити ракурс розмови щодо запобігання сексуального насильства: з того як  змінити свою поведінку/поводитися інакше. Тут мова йде про чоловіків як частину домінантної культури, й не обов’язково лише про винуватців насилля.

Впливові дорослі чоловіки мають бути справжніми лідерами

«Сексуальне насильство –  лідерська проблема», – повідомляє Кац.  Ми потребуємо більше дорослих чоловіків на всіх рівнях інституційної влади, які б продемонстрували справжнє лідерство, кинувши виклик культурі сексуального насилля. Кац часто працює із військовими, студентськими братствами та спортивними об’єднаннями – вивчення цих груп показує, що саме вони мають тенденцію закріплення у свідомості соціуму вузьких форм маскулінності.  Однією з причин, чому програма доктора філософії націлена на чоловіків-атлетів є те, що такі люди можуть послужити прикладом для наслідування в процесі викорінення сексуального насилля. У випадках, коли професійний тренер чи висококласний спортсмен, будучи на якійсь із керівних посад, робить сексистський коментар, не важко помітити  як інформація про це миттю поширюється в ЗМІ, ще більше загострюючи проблему, адже ці спортсмени для багатьох людей є прикладами для наслідування.

Співпраця для руйнації культури насильства

Кац відстоює те, що він називає «підходом спостерігача», коли спостерігач, будучи свідком певної події, не залишається осторонь. Мовчання може бути формою погодження чи співучасті. Спостерігачі, які не є ні винуватцями, ні жертвами, не повинні змовчувати, побоюючись кривди. Чоловіки, не схильні до образ, повинні кинути виклик тим чоловікам, які такими є, критикувати лайку, агресію та образливу поведінку. Ми повинні створити культуру, в якій насилля та образа є неприйнятними, культуру, в якій чоловіки, котрі поводяться сексистськи та агресивним чином – втрачатимуть свій статус через таку поведінку.

Хоч Кац зазначає, що багатьох чоловіків ці питання глибоко хвилюють, він заохочує чоловіків більше демонструвати свою відвагу, силу та моральну непорушність. Це моральний обов’язок не лише перед жінками, але й перед своїми синами та доньками – нагадує дослідник. Ми маємо можливість та відповідальність бути лідерами змін. Співпрацюючи, ми можемо та повинні добитися кращого.

Переклад за інформацією від gender.stanford.edu

Переклад: Олександра Ванкевич