Єдина по обидва береги Дніпра. Prostir Talks до Дня соборності України

Громадський Простір

Січневий Prostir Talks ми провели просто неба в День соборності України – на мосту через Дніпро, поспілкувавшись з учасниками/цями уже традиційної для столиці акції «Об’єднай береги Дніпра “Живим” ланцюгом Соборності».  22 січня   Україна відзначає День соборності, важливо чути, що думають українці сьогодні, через 99 років оголошення на Софійському майдані в Києві універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у Соборну Україну (22.01.1919 р.).  

Соціологічні дослідження показують, що вирішальними факторами об’єднання українців є економічні зв’язки та спільна історія, дещо меншою мірою – закони, культура та рівень життя. А ключовими чинниками, які працюють на роз’єднання – називались політичні ідеології та політичні еліти, а ще мова та геополітичний вибір. Різна історія та культурні відмінності все ж розглядається як чинник єднання, а не роз’єднання.

Що об’єднує і що роз’єднує українців сьогодні? Що може нас консолідувати і що нам усім варто виносити у фокус нашої уваги, аби поміж нами було менше “зради” і більше єдності? Ці питання команда Громадського Простору ставила прямо посеред  живого ланцюга єднання, людям, які шли поруч нас. До об’єктива камери потрапили активіст(к)и, волонтер(к)и, священики та журналіст(к)и. 

Що об’єднує/що роз’єднує українців?

 “Об’єднує те, що ми всі любимо Україну, тому ми всі зібралися тут сьогодні, адже Україна для нас – рідна ненька. Я думаю, що людей, які сьогодні зібралися, єднає любов до рідної України. Те, що нас єднає, це любов до нашої держави”, – стверджує  кримчанка Лариса Сайчук.

Громадський діяч Максим Середа зауважив: “Це питання навіть складно коментувати. Об’єднує те, що ми живемо в одній державі, говоримо українською мовою, а навіть ті, хто не говорить українською, відчуває свою належність до цього краю і до цієї землі, і це чудово”. 

“Українців об’єднує надія – надія на те, що ми не пропащі люди, – вважає один зі священиків Майдану отець Костянтин Пантелей (УГКЦ). – Тому що всім очевидно, що в усьому світі українці досягають висот. Чомусь, у своїй Батьківщині ми досягаємо низів…

А роз’єднує нас – сіяння ворожнечі, підкреслення противенств, які насправді дуже штучні. Люди є різноманітні, і те, що вони відрізняються одне від одного – це багатство, а не зубожіння, як нам з екранів намагаються довести. Ми багаті духовно і це нас єднає. Ми є щирі, ми в собі несемо певний Божий дар, який збагачує не лише саму Україну, але й, думаю, що цілий світ. Як і кожний народ, наділений цим даром, має прикрасити повноту краси цього Божого світу… Одним словом, це нас єднає – ця внутрішня краса, яка нам притаманна. Можливо, мало розпізнана, мало артикульована, неусвідомлена, але вона дуже важлива.

Властиво, такі акції є нагодою в якийсь доступний спосіб виявити цю красу. Ось реагують автомобілісти, хоча вони їдуть у своїх справах, але всі жваво реагують на те, коли ми їх вітаємо. Зараз мені варто підняти тризуба, і люди починають відгукуватися. Це є ознакою того, що є речі, які єднають нас через символи. 

 Я гадаю, що пройшовши через війну, ми цього скарбу збагатимо, помножимо і зможемо поділитися з людьми у цілому світі”. 

“Це дуже глибоке питання. Я сподіваюся, що українців об’єднують, насамперед, позитивні речі – відчуття єдиної Батьківщини, відчуття відповідальності, – говорить Тарас Шамайда, активіст руху добровольців “Простір свободи”, – Принаймні, значну частину людей об’єднує відчуття, що ми всі разом є відповідальними за свою країну. Я сподіваюсь, що це відчуття з роками посилюється, і немає вже надій, що якийсь добрий цар, якась абстрактна держава повинна всіх ощасливити.

Разом з тим, я хотів би сказати, що цінність держави, я думаю, багато людей теж усвідомлюють. Сьогодні 100 років проголошення незалежності України вперше у XX столітті. І я думаю, що головний урок XX ст. – це те, що відбувається з народом, коли держава втрачається. Тому що саме через поразку Української революції, через те, що люди недостатньо розуміли цінність своєї держави були всі ті трагедії XX ст., які ми прожили”. 

Катерина Гладка, журналістка, громадська активістка, ділиться своїми думками: “Я думаю, менше, насправді, факторів роз’єднують, коли ти їздиш і бачиш. Я взагалі ще дуже-дуже давно, ще до всіх цих подій говорила, що чим більше люди з різних регіонів їздять один до одного, тим більше вони розуміють, що мало чого нас роз’єднує. Усюди є люди добрі і не дуже добрі – це не якийсь регіональний фактор. Наразі, хотілося, щоб об’єднувала не тільки війна і не тільки трагічні, екстремальні події, а події спільного майбутнього, того, що ми будемо будувати, те, в якій країні ми будемо жити після всього цього. Думаю, саме час подумати про це”. 

 “Сьогодні, я думаю, роз’єднує  байдужість. Через те, що багато хто не відноситься до цього, як до важливої миті і не вважає це за подію (йдеться про акцію «Об’єднай береги Дніпра “Живим” ланцюгом Соборності» – прим. ред.).  А поєднує нас патріотизм і поєднує нас одна ідея серед оцих людей, які тут зібралися, які дійсно вірять і шанують цю історичну подію”, –  коментує волонтерка акції Каріна Степанова.

Громадська активістка Ірина Кваскова розповідає: “Мій брат Євген Квасков (з яким ми також спілкувалися на мосту – ред.) є співорганізатором цієї акції. Вони вже одинадцятий рік проводять “Живий ланцюг соборності” на цьому мосту, а вперше ми з ним брали участь в акції у 1990 році, коли проводили “Живий ланцюг” між Києвом та Львовом за ініціативи Народного Руху України В’ячеслава Чорновола. 

Я б не хотіла сьогодні акцентувати на тому, що роз’єднує. А об’єднує – відчуття єдності, культурної, емоційної, історичної – ці всі фактори об’єднують. Тому ми намагаємося закцентувати на тому, що може об’єднати націю в цілому”.  

Євген Квасков, голова “Громадської спілки Центр національно-патріотичного виховання” додає: “Я думаю так: те, що об’єднує і те, що роз’єднує – це те, що в голові. У кожного є свої уявлення, але є щось, що спільне для всіх нас. Тобто, є країна, в якій ми живемо, яку ми разом можемо зробити кращою, могутнішою, цікавішою для життя”. 

“Ми тут демонструємо представників армії ЗУНР, які йдуть на зустріч із армією УНР.  Роз’єднує українців, перше, мабуть, непорозуміння – бувають різні погляди, різні міжусобиці та, мабуть, жадоба до влади чи чогось ще. Потрібно просто знайти спільну мову та  знайти компроміс, щоб всі були разом”, – говорить Ростислав Трофимов, студент, член Клубу історичної реконструкції “Київград”.

Що може нас консолідувати (що варто виносити у фокус)?

Тарас Шамайда, активіст руху добровольців”Простір свободи” ділиться міркуваннями: “Звичайно, нам треба формувати саму новітню українську ідентичність. Як сказав колись Джузеппе Гарібальді, об’єднавши Італію: ми створили Італію, тепер треба творити італійців. Треба продовжувати процес творення українського народу, його єдиного мовно-культурного простору. А так – звичайно, це різні сфери: це і творча активність, і ділова активність, і освіта, і економіка, і безпека, це дуже різні речі для того, щоб український народ міг розвиватися і жити в мирі і безпеці. І, звичайно, нам треба відновити територіальну цілісність – це дуже важливо”. 

“Думаю, не треба забувати про культуру, тому що надто багато всякого політичного, яким є кому займатися. Але є дуже багато фактору того, як ми представлені в світі, наприклад, – міркує журналістка, громадська активістка Катерина Гладка, –  Як ми щоразу, виїжджаючи закордон, заново наносимо Україну на мапу і розказуємо, що ось це така держава, ви про неї забули після Майдану, але ось ми є і ми ось такі.

Тобто, якась культурна дипломатія, народна дипломатія, те, що взагалі ідентифікує нас, як українців. Тобто, це не пафосна “шароварщина”, а серйозні проекти – мистецькі, культурні, музичні, будь-які, що максимально розповідали би про нас самих. Думаю, час подумати над тим, а чим ми, власне, такі унікальні. Адже ми так часто говоримо, що ми унікальні, ми українці, такі непереможні, але в чому це виражається? На це і треба звернути увагу”. 

“Варто концентруватися на спільній меті, на збереженні нашої держави, на її процвітанні. Це хоч і прості слова, але це насправді ті істини, які хоч і банальні, але мають бути в кожному серці”, – вважає громадський діяч Максим Середа.

Отець Костянтин Пантелей додає: “Нам треба навчитися на найелементарнішому рівні – родина, бути незрадливими чоловіками, люблячими жінками, батьками і матерями, дітьми, які слухають батьків, сусідами, які доброзичливо вітаються, знають одне одного по імені, людьми, які здатні об’єднатися заради доброї справи, починаючи від Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, завершуючи рівнем району і, можливо, міста.

Ми не чуємося громадою міста – без нашої участі Київ забудовують якимись “пачками”, які спотворюють духовний ландшафт Києва… Я думаю, є багато речей, які пробудили в нас це бажання не випинати свої егоцентризми, а сприймати інших людей, і щиро ділитися з ними тим, що ти маєш. Я гадаю, що ми могли би досягнути кращих висот, ніж сьогодні”.

Волонтерка Каріна Степанова висловлює свою думку: “Мені здається, варто частіше робити ось такі акції – до прикладу, відзначати злуку, долучати до цього людей. Треба частіше відзначати  різні історичні українські події і залучати до цього якомога більше людей, і це поєднуватиме нас. Через те, що якщо ми будемо в собі виховувати патріотизм, це буде, звичайно, тільки поєднувати нас усіх разом”. 

“Я б сказав так, що є такі речі – якщо ми хочемо зробити Україну однією з кращих країн у світі (а я думаю, всі ми цього хочемо), варто концентруватися, перше, на тому, що нас об’єднує, зокрема, ось прекрасний День Соборності, який якраз є згадкою про перше історичне об’єднання України, у 1919 році, коли об’єдналися УНР і ЗУНР, – говорить Євген Квасков, голова “Громадської спілки Центр національно-патріотичного виховання,

І друге, крім цього, я вважаю, що треба думати про майбутнє, яким воно буде, і яке місце ми хочемо, що Україна в ньому зайняла, тоді ми зробимо те, про що мріємо – наші мрії здійсняться”. 

“Сьогодні варто було б зробити акцент на тому, що історично ми всі прагнули до єдності, – говорить у коментарі Громадському Простору  громадська активістка Ірина Кваскова, – Всі частини України – і Центральна Україна, і Східна, і Західні частини, які переважно дуже були відрізані від основної частини України – ми всі завжди прагнули до єдності. Це було у 1919 році, коли було проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР, і так само це було в ’90 році, коли розвалювався Радянський Союз і Україна тоді вперше заговорила, після тривалої перерви, про те, що вона має бути як єдина, незалежна держава в своїх історичних межах. Зараз, знову ж таки, ми згадуємо ці історичні моменти і розуміємо, що повинні собі нагадати, що ми дійсно є єдиною, соборною Україною”.   

Ростислав Трофимов, студент, член Клубу історичної реконструкції “Київград”: “Об’єднання – це можливість разом, колективно обговорити проблеми і знайти спільні рішення для загального блага. Перше, треба знайти спільну мову та знайти спосіб, щоб вирішити проблеми, щоб усе було максимально комфортно та зручно, якщо не для всіх, то хоча б для більшості”. 

Побажання/меседжі

Лариса Сайчук:

Напевно, треба бути більш терплячими. Це основне. Якщо ми будемо більш толерантними і розуміти одне одного, то щось зміниться в нашій державі. Взагалі, багато чого хочеться сказати – ну, хай все буде добре у нас!

Максим Середа:

Маю побажання – щоб через сто років ми опинилися в тому ж самому місці, в той же самий час. Можливо, нас би замінили інші люди, але з тими ж прагненнями, як і в нас. 

Отець Костянтин Пантелей (УГКЦ):

Українці, любіть один одного, любіть також і ворогів. Побачите – це перемінить навіть наших ворогів. 

Каріна Степанова:

Хочу побажати українцям, Україні, щоб ми завжди намагалися бути дружніми, разом йти до якоїсь цілі і сполучатися такими заходами. 

Ірина Кваскова:

Україні побажання – миру і процвітання. Це, напевно, основне, що зараз би хотілося побачити в своєму житті і житті держави в цілому, в житті українського суспільства. 

Євген Квасков:

Перше, це перемоги, а друге – це миру, і третє – це процвітання і добробуту. 

Ростислав Трофимов:

Об’єднатися, бути в мирі якомога більше, і щоб це було якнайкраще для нас. 

Тарас Шамайда:

Свободи, єдності, миру і перемоги. 

Катерина Гладка:

Просто працювати. Я думаю, що патріотизм – це не слова, а щоденна історія, яку ти постійно вибудовуєш. І бажано це робити на своєму місці, робити з любов’ю. 

…………………………….

А що, на вашу думку, роз’єднує на сьогоднішній день, і що навпаки – мало би нас консолідувати? На чому ми маємо концентруватися і робити акценти? Лишайте свої думки у коментарях. 

До Prostir Talks долучились: 

Тарас Шамайда, активіст руху добровольців”Простір свободи”

Катерина Гладка, журналістка, громадська активістка 

Лариса Сайчук, кримчанка, учасниця акції

Максим Середа, громадський діяч

Отець Костянтин Пантелей (УГКЦ), один зі священиків Майдану

Каріна Степанова, волонтерка

Ірина Кваскова, громадська активістка

Євген Квасков, голова «Громадської спілки Центр національно-патріотичного виховання», співорганізатор акції від Братства козацького бойового Звичаю “Спас”

Ростислав Трофимов, студент, член Клубу історичної реконструкції «Київград»

 Від Громадського Простору – журналісти Любов Єремічева і Віталій Ніщименко.

Більше фото у Фейсбуці