FamilySearch: українці почали цікавитися своїм родоводом

Любов Єремічева

FamilySearch International – це некомерційна сімейно-історична організація, що присвятила свою діяльність об’єднанню поколінь предків. FamilySearch вірить в те, що сім’я може стати джерелом радості і сенсом нашого життя. Набуття знань про предків сприяє самосвідомості особистості, а також формуванню духовного зв’язку між поколіннями минулого, сьогодення і майбутнього – переконані у FamilySearch. Представництво організації діє і в Україні, забезпечуючи запит охочих (який зростає щороку) довідатися свою сімейну історію. Тільки у Києві діє кілька офісів, де консультанти-волонтери зможуть допомогти розібратися, як і з чого почати дослідження історії свого роду.  Уейн Меткаф, віце-президент міжнародної організації FamilySearch, штат Юта, США, який керує організацією на територіях, які включають Західну та Східну Європу, Близький Схід і Північ Африки та В’ячеслав Воробйов, представник FamilySearch в Україні та Прибалтиці і деяких інших країнах Східної Європи, докладніше розповіли Громадському Простору про напрямки діяльності організації та особливості її роботи в Україні.

Громадський простір: Давайте трошки розшифруємо – що таке FamilySearch.  Як виникла ця ініціатива? 

Уейн: FamilySearch була створена в 1894 році, спочатку організація називалась Генеалогічне Товариство Штату Юти. Із самого початку організація займалась збиранням книжок або генеалогічних матеріалів, спочатку було чотири томи. В 1938 році ми почали використовувати технологію мікрофільмування документів. І за період 1938-2001 років ми зібрали понад 2,5 млн. котушок мікрофільмів з десятки тисяч архівів по всьому світу. Коли я говорю про документи або про архіви, маю на увазі і  урядові архіви, і сховища в церквах – церковні архіви. Все це є унікальні документи, які ідентифікують осіб, які жили, їхню історію згідно з датою, місцем їхнього народження і до смерті.

У 2000 році ми перейшли на цифрові технології отримання зображень, відійшовши від мікрофільмування. На сьогоднішній день на нашому сайті Familysearch.org ми маємо понад 1,5 мільярда знімків цих документів з усіх куточків світу. Тож ті люди, яких цікавить свій родовід і походження, можуть досліджувати його завдяки цим документам, розвиваючи, нарощуючи своє сімейне дерево.

Наша місія полягає в двох основних аспектах. Перше – це надавати всім зацікавленим доступ до цих документів, щоб вони могли досліджувати свій родовід. Також, отримуючи ці документи, ми їх зберігаємо, займаємося презервацією таких документів для архівів. Коли ми співпрацюємо з архівами, то залишаємо їм безкоштовну копію цифрових знімків. Навіть сьогодні багато записів перебувають під загрозою знищення – чи то з політичних причин, чи то за умов, у яких вони зберігаються, чи то через стихійні лиха. Це може статися де завгодно. У Філіппінах, наприклад, через стихійні лиха, а от в Німеччині нещодавно десятирічна, нова відносно будівля завалилася через помилки у будівництві і поховала під собою всі документи. Нещодавно в США,  в одному із архівів, пожежа буквально за лічені хвилини знищила всі паперові носії, всі документи, які були там. Коли подібні записи зникають, то  у майбутніх поколінь не залишається можливості повернутись назад і подивитись на покоління своїх предків.

Ще один проект, за який ми зараз взялися – це отримання усної генеалогії, переважно в Африці. За нашими оцінками, ті особи в племенах, які відповідають за запам’ятовування родоводів, знають інформацію приблизно про 215 мільйонів осіб. І коли помирають ті старійшини в племенах, які несуть цю інформацію, які передають цю інформацію з покоління в покоління, ці відомості просто зникають. Молодь з невеличких поселень в Африці переїжджає до міст для навчання і працевлаштування, і тому в таких селищах просто не залишається спадкоємців оцих старійшин, які б запам’ятовували далі історію. Тому ми зараз беремо участь у такому великому проекті щодо збереження усної історії.

Громадський простір: В’ячеславе, наскільки довго FamilySearch вже існує в Україні?

В’ячеслав: В Україні FamilySearch працює з початку 90-х років. За цей час була можливість відзняти близько 20 млн. знімків. Співпраця тривала до 2011 року, допоки не була розірвана в односторонньому порядку з боку Державної архівної  служби. Але ці документи зберігалися в нас, вони оцифровані і в обмеженому вигляді зараз доступні на сайті Familysearch.org. У нас є Центри сімейної історії, де за умовами існуючої угоди всі охочі мають змогу переглянути ці документи. Наприклад, є тут, в районі Політехнічного університету, на Лівому березі скоро відкриється великий центр. Їх робота забезпечується волонтерами, тому вони не завжди відчинені поки що. Там є документи з різних архівів – з Чернігівського, Черкаського, Київського Центрального історичного, з Запоріжжя, з Ужгорода, з різних міст, але не в тому обсязі, якому могли би бути, якби ми продовжували співпрацю.

У київському офісі FamilySearch. Зліва направо: Уейн Меткаф (віце-президент міжнародної організації FamilySearch), Слава Воробйов (представник FamilySearch у Східній Європі), Любов Єремічева (журналістка Громадського Простору), Володимир Денщиков (представник комунікаційного департаменту)

Громадський простір: Уейне, чи є якась приблизна статистика: скільки людей у світі змогли вже скористатися FamilySearch за час його існування?

Уейн: Ми точно знаємо, що до нашого сайту мають доступ люди з усіх континентів, окрім Антарктиди. Приблизно 1 млн. людей відвідують щодня сайт familysearch.org. Користувачами сайту є приблизно 200 млн. осіб.

Громадський простір: Чи є якась тенденція – наприклад, якісь народи, нації цікавляться своєю історією більше, ніж інші?

Уейн: Так, насправді існує. Деякі народи більше цікавляться своєю сімейною історією, ніж інші. Наприклад, європейські країни, згідно з традиціями і звичаями, які у них є, просто більше зацікавлені  в сім’ї, ніж, скажімо, у Тихоокеанському регіоні. Загалом, все це залежить від культури і  традицій. Цікаво те, що  у Західній півкулі приблизно 95-98% мешканців мають своїх предків у Європі. Тому, коли ми збираємо документи в Україні, то робимо це не лише для українців, але і для тих, чиї предки емігрували до Канади, США, Нової Зеландії, Австралії, інших країн, щоб вони також мали доступ до історії свого родоводу.

Також є такі країни, наприклад, як Ірландія, Італія, які були активні в плані еміграції, і дуже багато людей по всьому світу простежує своє коріння до Ірландії або Італії. Тому є велика зацікавленість в цих документах. Наприклад, на сьогоднішній день понад 60% населення міста Монтевідео (Уругвай) мають своїх предків з Італії. Тому наша робота зі збирання документів в Італії допомагає і впливає на життя багатьох людей по всьому світі і це так само стосується інших країн.

Громадський простір: В’ячеславе, наскільки українці цікавляться своєю генеалогією, і чи змінюється ця тенденція з роками? 

В’ячеслав: Так, українці почали цікавитися своїм родоводом. Державна архівна служба,  обласні архіви звітують про те, що з кожним роком більша кількість людей звертається по дослідження в сам архів або самотужки приходять в читальні зали архіву для того, щоб досліджувати тематику свого родоводу. В деяких обласних архівах зараз, наприклад, потрібно записуватись завчасно для того, щоб мати місце через наплив людей і неспроможність кімнат, читальних залів розмістити усіх. Насправді, ми вважаємо, що якщо ми зможемо оцифровувати документи і викладати їх на своєму веб-сайті, на іншому веб-сайті, на будь-якому ресурсі – це допоможе розвантажити архіви і в них мало хто буде зацікавлений.

Громадський простір: Мали би, але?..

В’ячеслав:  Ті обласні архіви, переважно, зацікавлені в цьому. Ми стикалися поки що з нерозумінням з точки зору центральної архівної влади. Завтра ми йдемо на зустріч з головою Державної архівної служби. Сподіваємось, що ця зустріч буде плідною і ми зможемо, по-перше, відкрити усе, що в нас є на сьогоднішній день для широкого загалу, щоб ви могли вдома на диванчику, під пледиком, з котом, з чашкою чаю досліджувати, продивлятися ці документи. По-друге, сподіваємося на подальшу співпрацю в плані збереження, оцифровування і розповсюдження цих документів. В Україні також дедалі більше приватних генеалогів, людей котрі готові допомогти за нагороду знайти ці документи. Ми більше сповідуємо концепцію такого «діскавері», як ми це називаємо – такого моменту, коли людина, дізнаючись про свій родовід, щось відкриває. Вона не просто отримує  своє готове сімейне дерево, а реально шукає ці документи, знаходить народження, бачить від чого померла її бабуся або прапрабабуся. Вона бачить, що у її прапрадідуся було чотири дружини, наприклад – і багато інших цікавих історій, які супроводжують це дослідження. Сімейна історія – це ширше, ніж генеалогія, вона включає в себе власну історію життя. Документи, які збереглися в Україні, можуть розповісти про історію життя людей сто, двісті років тому. І це дуже цікаво, насправді. Одна з наших місій – це саме допомогти людям захопитися цим.

Примітка: Голова Державної архівної служби України Тетяна Баранова 8 червня 2017 року провела зустріч з представниками міжнародної організації FamilySearch, штат Юта, США, на якій віце-президентом цієї організації, Уейном Меткафом було передано цифрові копії документів генеалогічного характеру, виготовлені у 1994-2011 роках у рамках реалізації архівом спільного проекту з Генеалогічним товариством Юта, США.

Громадський простір: Уейне, чим відрізняється FamilySearch від інших подібних інструментів, наприклад, MyHeritage? У чому родзинка?

Уейн: MyHeritage, Ancestry, FindMyPast – є комерційними структурами. Вони мають великі ресурси, великий обсяг документів, але вони стягують сплату або передплату за користування цими ресурсами.

Натомість, Family Search є неприбутковою організацією – вона надає доступ до своїх ресурсів безкоштовно.

Але час від часу ми сідаємо за стіл переговорів з такими організаціями і пропонуємо взаємовигідне співробітництво. Як, приклад, можемо навести проекти, коли ми, маючи якісь документи, ділилися ними з цією організацією для того, щоб вони, будучи комерційною структурою, створили пошуковий індекс для них, тобто витягли зі знімків, з документів імена, місця, ключові слова, за якими пошук буде набагато легшим для кінцевих користувачів. Таким чином, вони, оплачуючи послуги таких індексаторів, набагато швидше здійснюють проект, ніж якби  це робили ми, тому що ми працюємо з волонтерськими ресурсами. В нас також є такі індексатори, але вони – волонтери. Те, на що у нас пішло би десятки років, вони можуть зробити за доволі стислий термін.

Громадський простір: Зрозуміло. Сьогодні я заглядала на сайт Familysearch, де була стаття про те, з чого варто починати досліджувати свій родовід. Тож із чого варто почати? Можливо, ви порадите з чого варто починати –  перші кілька кроків?

Уейн: Починайте з того, що ви знаєте. З того, що ви знаєте про ваших батьків, що ви знаєте про бабусь і дідусів, що ви знаєте про прабатьків. Тому що ми збираємо документи тільки померлих осіб. Тому вам необхідно почати з живої пам’яті, з того, що ви пам’ятаєте, з тих людей, які живуть зараз, для того, щоб потім з’єднати цю інформацію з інформацією про осіб, які вже померли і документи яких в нас є.

І, коли вам вдається знайти ім’я свого предка вже в записах, то наступні записи доповнюють одне одного, і це викликає, певною мірою, хорошу залежність. Тому що людина захоплюється цією справою і їй вже важко це покинути.

Є такий письменник Алекс Хейлі, який написав книгу «Коріння», за якою був знятий також фільм, і була також дуже популярна програма на цю тему у Сполучених Штатах. Його історія пошуку родоводу лягла в основу багатосерійного документального фільму. Він якось казав, що в кожній людині є приховане бажання знати, хто вона і звідки вона. І сімейна історія – це і є та діяльність, яка допомагає нам дізнатися, хто ми, звідки ми прийшли і з ким ми пов’язані в цьому житті. Ми починаємо розуміти, що успіх у нашому житті не  обов’язково можна приписати лише нам самим. Ми самі і наш успіх – є наслідком жертв і життя, часом, складного життя всіх поколінь, які йшли перед нами. Вони за свого життя  підготували шлях для того, щоб ми жили таким життям, яке є, яким ми насолоджуємося, включаючи технології, і щоб ми, використовуючи ці технології, змогли дізнатися більше про їх життя.

Громадський простір: Що можна зрозуміти про самого себе, вивчаючи історію своєї родини? Можливо, якісь конкретні приклади з вашого життя ?

Уейн: У нас з дружиною десятеро дітей. Дружина читала книгу, яку мені переслав мій далекий родич – він зібрав документи і написав книгу про мого прапрадіда. Його батько був засуджений і звинувачений в тому, що він вбив зайця на королівських землях в Англії. І як покарання за такий вчинок його вислали до Австралії. Вже там його син познайомився з панянкою. Панянка сама була англійкою, її батьки померли, вона була спадкоємицею великого спадку. Вона просто відвідувала Австралію. Їй сподобалося там і вона залишилася, закохалася в мого прапрадіда і вони одружилися. Прапрадіда найняли для того, щоб він вивів нову породу худоби в Новій Зеландії. Вони перебралися разом до Нової Зеландії і два роки прожили в наметі. І в них також було десятеро дітей. Згодом він побудував готель у затоці, і зараз на тій затоці стоїть місто, яке називається Green Bay. Названо воно на честь мого прапрадіда. І взагалі – розуміння того, через що їм довелося пройти, щоб за тих умов і тих жертв, які вони принесли, виховати таку велику сім’ю, допомагає мені зараз виховувати мою сім’ю у наш час, у нашу епоху. Також це допомагає мені цінувати ті жертви, яких зазнав мій прапрадід, живучи за тих умов, щоб закласти основу такого стилю життя, яким я зараз, через три покоління, насолоджуюсь.

Коли ми переповідаємо такі історії нашим дітям, то вони також починають розуміти, що вони – частина чогось більшого, ніж вони самі по собі. Ми сподіваємося, що це також викликає в них бажання створювати схожий моральний спадок для своїх дітей, онуків, правнуків, для нащадків, будучи такими, як були їх пращури. Уявіть собі, наскільки іншим був би сьогодні світ, якби кожна сім’я намагалася налаштувати своїх дітей, по-перше, бачити себе частиною більшого, по-друге – передавати цей спадок далі!

Громадський простір: В’ячеславе, ваша історія?

В’ячеслав: Я почав дослідження свого родоводу доволі нещодавно, коли я приєднався до організації. Це було трошки більше шести років тому. Я почав інтуїтивно дослідження з людини, про яку в моїй сім’ї говорили дуже-дуже мало. Мені завжди було цікаво, чому. І зрештою я, крихта тут, крихта там, потрохи подорожуючи по всій Україні, по архівах, по місцях, де ця людина могла жити, де вона жила власне… Я розкрив історію свого прадіда, який був священником, який був репресований у 1937 році, і про якого в сім’ї було не прийнято говорити – через те, що навіть його власних дітей змусили підписати відмову від батька, бо він був засуджений. Це – класичний приклад того, коли священнослужителя, незгодного з мейнстрімом більшовицької політики на абсолютно хибних і абсолютно вигаданих підставах “трійка” засудила до страти в його ж день народження.

Я був в архіві СБУ, який, мушу сказати,  на сьогоднішній день – найбільш відкритий, дружній архів в Україні. Я побачив, що цей склад трійки, який засудив його до страти, за один день «обробив» понад 200 справ. Тобто за один день  троє людей виносило двісті вироків! Це був просто конвеєр. Я знайшов в іншому архіві в Києві його кримінальну справу, знайшов документи, підписані його власною рукою, про його служіння як священника – він був на Далекому Сході і так далі. Сказати, що це цікаво – це нічого не сказати. Дійсно, коли ти поринаєш у ці документи, то нібито опиняєшся в тій добі, нібито переживаєш усе разом з людиною. І, як казав пан Уейн, дійсно ти починаєш цінувати те, що людина зробила для того, щоб ти зараз жив, де ти живеш, з усім комфортом,  з усім, що у тебе є.  Ти розумієш – що би не звалилося зараз… Багато речей, які є навколо нас, на які ми нарікаємо, коли вранці прокидаємося, дивимося Фейсбук і думаємо: «А, знову там хтось щось зробив!» – все це просто нісенітниці порівняно з тим, через що люди проходили. І це дає життєву силу йти вперед, рухатися далі, підбадьорювати інших, бути позитивним членом суспільства загалом.

Громадський простір: До якого коліна можна взагалі дослідити історію свого роду?

Уейн: Це залежить від місцевості і від можливостей. Наприклад, у мене є один друг, який сам з Голландії – він зміг знайти своїх предків до 17-ого сторіччя. В моєму випадку я зміг знайти до кінця 18-ого сторіччя. Але, з іншого боку, існують, наприклад, китайські генеалогії, в яких документація велась кланами, і там можна простежити родовід на 2 тисячі років. Тому, переважно, це залежить від того, звідки ваші предки. І також залежить від того, які саме документи збереглись і як вони збереглись. Це могли бути документи письмові, це могли бути усні перекази.

Навіть, якщо люди не можуть зайти глибоко в дослідження свого роду, щонайменше вони можуть почати створювати цей моральний спадок для своїх нащадків, щоб їхні діти, їхні прапраправнуки через 100-200 років могли,  повертаючись назад до життя своїх предків, знати, що вони допомогли створити той затишок і комфорт, яким вони насолоджуються. Навіть, якщо ми не маємо змоги дослідити давні віки, то можемо почати той процес, щоб наші нащадки могли це зробити.

Громадський простір:  Хто є вашими волонтерами? Це спеціально навчені люди, чи просто хто забажає?

Уейн: Волонтери отримують невелике навчання. Адже якщо ви, наприклад, волонтер-індексатор, треба розібратися, як облаштований документ, як з нього переносити інформацію. Якщо волонтер стоїть за камерою для того, щоб отримати цифрові знімки документів, треба знати, як працює камера і як працює програмне забезпечення.

Громадський простір: Можливо, у вас є якийсь меседж, який надихатиме українців і не тільки, досліджувати історію їхньої родини?

Уейн: Я гадаю, що головний меседж, який ми могли би залишити, це – заохочення до українців, щоб вони вивчали свій родовід, щоб вони вивчали історію життя своїх предків, намагалися подивитися на їхнє життя з точки зору сьогодення, з нашого часу. І, хоча, можливо, труднощі, з якими вони і ми стикаємося, різні по суті, але часом вони вимагають такої ж стійкості, такої ж наполегливості і сили характеру для того, щоб подолати їх. І, в той же час, дізнаючись про все це, щоб вони прагнули створювати спадок мужності, спадок наполегливості і всіх цих якостей, про які було сказано, для своїх нащадків.

В’ячеслав: Я не можу не погодитися із цим меседжем. Думаю, що зараз, коли українці намагаються намацати свою ідентичність, одна з дуже-дуже ефективних і чудових нагод – дізнатися про свій родовід. Я знаю, що багато людей не цікавляться родоводом через те, що вони знають, що їхні предки були селянами. Вони кажуть: «В цьому немає нічого цікавого». Я запевняю, що це не так. Навіть життя в селі, ким би не були наші прабатьки, що б вони не робили, наскільки б сірим не здавалося  їхнє життя, все одно є багато уроків, які можна з цього почерпнути. І це – одна з тих речей, яка по-справжньому вселяє бажання бути українцем –  знання своєї історії, знання життя своїх предків. Не тільки історії в плані масштабної, а просто навіть побутової історії. Це йде поруч з фольклором, з образотворчою культурою. Я думаю, що багато речей, які наша держава намагається зробити зараз, прищеплюючи українцям любов до своєї країни, до своєї культури, краще б спрацювали, якби українці дізналися про те, хто вони, хто були їхніми предками. Це загалом дуже цікаво, але це також допомагає відчувати цю ідентичність, про яку було сказано.

Хотів би додати, що окрім роботи з державними архівами, ми шукаємо приватних власників документів, які мають аналогічну цінність – для того, щоб  ми також могли їх відзняти. Ми так само залишаємо цифрову копію власникам, щоб вони могли робити з нею все, що хочуть. І при цьому ми просимо дозволу викладати на сайт, щоб українці по всьому світу, нащадки українців могли скористатися цими матеріалами.

Громадський простір: Дякую за цікаву розмову.

………………………………………………………………………………………………

Фото/відео: Віталій Ніщименко
Транскрибування: Олександра Воронкова