GoCamp: працюємо над тим, щоб відкривати Україну світові

Любов Єремічева

GoCamp – це новий формат таборів, мовою яких є англійська, німецька, французька або іспанська. Протягом трьох тижнів табору українські школярі мають змогу взяти участь в реалізації захоплюючих проектів та завдань, поспілкуватися іноземною мовою із закордонними волонтерами та весело провести час. Проекту – всього два роки, проте через нього пройшли вже п’ятсот волонтерів з різних куточків світу. Громадський Простір завітав до офісу проекту, де Ірина Горлач – координаторка волонтерів Національної програми вивчення та популяризації іноземних мов Go Global, детально розповіла нам про GoCamp. 

Ірина: GoCamp – це англомовні шкільні табори по всій країні, які відбуваються у школах влітку. Їх головна мета – змінити підходи до освіти, до викладання англійської мови,  і саме в цьому проекті допомагають іноземні волонтери, які стають для дітей менторами, друзями, допомагають їм подолати мовний бар’єр, спілкуються з ними іноземною мовою, діляться своїм досвідом, культурою, цінностями.

Громадський простір: Ви сказали “змінити підходи до викладання англійської мови”, тобто тут основна “фішка” у тому, що це живе спілкування?

Ірина: Так, це найголовніше. Тому що можна вивчити граматику, завчити слова, але якщо не користуватися мовою, то зрушити з місця дуже важко. Проблема в тому, що часто люди відчувають мовний бар’єр і страх перед тим, як заговорити з іноземцем. Ось якраз іноземні волонтери і створюють це англомовне середовище, в якому не треба боятися – за це не ставлять оцінки. А просто в ігровій формі, працюючи над різними цікавими проектами, спілкуючись з іноземним волонтером, і долається цей мовний бар’єр. У процесі забувається, що страшно робити помилки – насправді, їх можна допускати. Таким чином, це перший крок до того, щоб заговорити англійською, не хвилюватись, не боятися і хотіти її вчити далі, спілкуватися, відчувати, що це мова, яка відкриває можливості, інші цінності, і доступ до багатьох сфер, до інформації, що це – мова майбутнього. 

Громадський простір: Йдеться про англійську наразі, чи не хочете у майбутньому додати ще якихось мов? 

Ірина: У нас вже відбулося декілька таборів по Україні не лише англійською. Загалом, за два роки ми працювали із 700-ми школами по всій країні, 80% з них знаходяться в містечках і селах. Це також для нас пріоритет, адже, за статистикою, дітки та й доросле населення рідко виїжджає за межі свого регіону, тим більше – в інші країни. Тому побачити іноземного волонтера і поспілкуватися з ним – це для них такий особливий, неймовірний досвід. Близько 30 шкіл у нас провели табори французькою та німецькою мовами. Тому не лише англійська, але переважно англійська. 

Громадський простір: Розкажіть про тих, хто приїжджає – хто ці люди,  якого вони віку, з яких країн тощо?

Ірина: За два роки до нас приїхали 500 волонтерів, ми отримали заявки зі 140 країн світу, з усіх континентів. До нас приїхали волонтери із 70 країн світу, абсолютно різного віку – від 18 до 72-ох. Найбільше їх  із Великої Британії, США, Канади, Німеччини, також багато волонтерів з азійських країн, із Африки, зокрема, Єгипту, Туреччини,  навіть були з екзотичних країн – Філіппін, Індонезії. Також із Австралії до нас долетіли, хоча це довгий і довгий шлях, з Мексики, Бразилії, тобто вийшла така глобальна мережа країн, звідки приїхали гості. 

Мабуть, вам цікаво дізнатися про їх мотивацію – нас також це цікавило, тому що ми хотіли заохотити їх до волонтерства в Україні. Адже раніше Україна взагалі не була на карті волонтерства  для міжнародних волонтерів. Ми почали запрошувати і зрозуміли, що їх цікавить, чому люди приїжджають. Ми були вражені. Перш за все, в світі велика кількість діаспори, українців, які вже в другому, третьому поколінні, які можуть не знати української мови, але пам’ятають, що бабуся, дідусь, або прабабуся були з України, коріння звідси. Їм цікаво поїхати і дізнатися про Україну, віддати данину своїм предкам. Найбільше діаспора приїжджає з Канади, США, Великої Британії.

По-друге, це студенство. Студенти зараз зацікавлені в міжнародних поїздках, обмінах, волонтерстві. Це взагалі у світі глобальний тренд. Відповідно до щорічного світового індексу World Giving Index, кількість людей, залучених до волонтерських проектів, зростає. Тому люди зацікавлені і шукають такі можливості. 

Є також молоді спеціалісти в різних сферах, до 30 і більше років, які хочуть ділитися своїми знаннями і використовують свою відпустку, не просто лежачи на пляжі, а подорожуючи іншою країною і ділячись тим, в чому вони сильні, в чому вони професіонали. Зокрема, до нас приїжджають айтішники, маркетологи, навіть лікарі, метеорологи, з різних професій. Якраз проект GoCamp – це та можливість, де вони можуть поділитися своїми знаннями з дітьми, та ще й англійською. Це дуже цікаво! 

Також у світі є люди, яких ми називаємо волонтери по духу – вони постійно беруть участь у волонтерських проектах, подорожують світом і доїжджають до України з Індонезії, з таких дуже екзотичних країн. 

Громадський простір:  Якого віку, з яких класів, з яких регіонів українські діти, які спілкуються з волонтерами, та як вони сприймають іноземних гостей? Як між ними налагоджується цей контакт?

Ірина:  У проекті ми працюємо із середньої школою – п’ятий-дев’ятий клас (10-15 років). Окрім того, що ми запрошуємо у табори волонтерів, ще працюємо з вчителями над підготовкою цих таборів разом із партнерами, Британською Радою та посольством США в Україні. Ми проводимо для вчителів тренінги – як підготувати цікаву програму для цього табору, інтерактивну та сучасну. А паралельно шукаємо волонтерів і також проводимо для них орієнтаційні тренінги, і потім відправляємо волонтерів по всій країні. 

Таборами покриті всі області. На проект подалися школи з усіх областей, ми відібрали заявки на основі мотивації, бажання, креативності. Для цього школи виконували креативне завдання “Запроси волонтера в своє місто” англійською мовою разом з дітками. Вже готуючи це завдання, діти були в передчутті – з нетерпінням чекали табору і приїзду волонтера. Всіх зустрічали з хлібом-сіллю, рушниками, з підготовленими екскурсіями, програмами для волонтера. Це була подія – особливо для маленьких населених пунктів це дійсно подія року. Навіть місцева влада, журналісти – всі знали про те, що приїжджає волонтер, всі хотіли познайомитися, їх запрошували на інтерв’ю, все їм показували.  Вже потім, після проекту, волонтери розповідали, що відчували себе медіа-зірками у цих містах, що усі хотіли з ними познайомитися, а діти розпитували абсолютно про все – захоплення, інтереси, улюблену їжу, улюблений колір. Для них це захоплююче.

Громадський простір: Які умови ви створюєте для волонтерів і чи створюєте їх взагалі? Чи вони самі мають все оплатити, приїхати, поселитися?

Ірина: Волонтери самі купують квитки в Україну – насправді, це іноді дуже недешево. Особливо, з Австралії, США, Канади – дорогі перельоти, втім, волонтери йдуть на це, вони купують квитки. Але в Україні ми вже їх зустрічаємо в аеропорту, проводимо для них 5-денний тренінг – для них це можливість познайомитися між собою, адже вони також всі з інших країн, поєднані ідеєю волонтерства в Україні… Ми розповідаємо про основні підходи, методики, основи безпеки дитини, показуємо різні можливі ігри, практичні поради, як працювати в таборі з дітками.

Фото: GO Global

Після цього ми забезпечуємо їм проїзд потягами, а школи зустрічають, в свою чергу, вже в своїх населених пунктах і поселяють в приймаючу родину. Це дуже цікавий досвід, адже в Україні традиція приймаючих родин слабо розвивається, але під час проекту ми зрозуміли, що в Україні  знайшлися 500 родин, які поселили волонтера в себе на декілька тижнів. Для них це також було дуже захопливо, адже в цих родинах є діти, яким  цікаво спілкуватися з волонтером, а це практика мови, новий досвід, що запам’ятовується на все життя. 

Громадський простір: Наскільки українське законодавство сприятливе для того, щоб привезти іноземного волонтера в Україну?

Ірина: Абсолютно сприятливе, тому що волонтерство в Україні також розвивається. Немає перепон чи заборон на запрошення волонтерів, адже вони не отримують за це жодних коштів, а навпаки – діляться своїми ресурсами, духовними, інтелектуальними, матеріальними, тому проблем немає. Це прості процедури. Ми організовуємо запрошення від нашої організації, а оскільки нас підтримує Міністерство освіти і науки, вони теж надають лист підтримки, ось і все.  

Громадський простір: Цікаво, які ви отримуєте фідбеки після кількатижневої практики – як від волонтерів, так і від приймаючої сторони. Що говорять?

Ірина: Волонтери в захваті від перебування в Україні! 60% наших волонтерів уперше були в Україні, а деякі до цього вже подорожували і те, що вони повертаються – це вже добре, їм хочеться сюди приїхати ще раз.

По-друге, ті 60%, які приїжджають вперше, мають стереотипи і острахи, коли їдуть в Україну. Ми робили опитування, найпоширеніші серед них – це те, що країна сіра, індустріальна, люди некомунікабельні, що тут дуже небезпечно. У людей були присутні страхи. У результаті – вони приїжджають і розуміють, що це абсолютно не так. Найпоширеніші їхні відгуки про те, що дуже гарна природа, красива країна, архітектура, дуже милі, відкриті люди. Якщо їм потрібно запитати дорогу, щось дізнатися, всі відгукуються. За їх словами, Україна – справді красива країна, і також вони дійсно відчували себе в безпеці. 

Навіть є такий відгук від нашого волонтера з Афганістану, який їздив по всьому світу, навчався в багатьох країнах, зокрема, в Лондоні… Після проекту він відписав мені повідомлення: “Я був багато де, в Італії, Франції, Бельгії, Німеччині, Великій Британії, але якщо в мене буде можливість приїхати пожити в Україну, я виберу цю можливість”. Більше того – він волонтерував у нас у невеликому містечку, в Миколаївській області. 

Наш проект відбувається вже два роки, волонтери повертаються, вони наші постійні друзі, і на наступний рік вони планують знову приїжджати в Україну.

Громадський простір: Прийняти 500 волонтерів за досить невеликий проміжок часу – це досить складне завдання, як ви взаємодієте в команді?

Ірина: У нас є окрема команда людей, яка займається координацією і підтримкою волонтерів, зустрічами, розподіленням по школам і забезпечує постійну підтримку 24 години, 7 днів на тиждень. У нас є гаряча лінія, на яку можна зателефонувати у будь-який момент, ми забезпечуємо волонтерів зв’язком,  українськими сім-карточками. У нас абсолютно цілодобовий GoCamp, коли волонтери в Україні – ми завжди на зв’язку, забезпечуємо їх постійною увагою.

Фото: GO Global

Оскільки в Україну приїздить велика кількість людей, ми в кожному  регіоні знайшли місцевих волонтерів, українських координаторів, які нам допомагали і були на зв’язку, зустрічали волонтерів, могли поїхати з ними на екскурсію,  підтримували контакт з ними на місцях, і розповідали нам, як усе йде. Тому що особисто підтримати комунікацію з такою кількістю людей неможливо, саме тому у нас були такі локальні координатори проекту, які нам у цьому допомагали.

Громадський простір: Звучить усе дуже захоплююче, але ж мають бути і якісь підводні камені, труднощі, перешкоди…?

Ірина: Мабуть, проблема в тому, що Україна – не на карті волонтерства. У нас тисячі  шкіл, що бажають взяти участь, а таку кількість охочих з усього світу, які готові поїхати за свій рахунок, знайти, насправді, складно. Україна – не дуже популярна, як пункт волонтерства або навіть туризму – мабуть, це і є проблемою, тому ми працюємо над тим, щоб відкривати Україну світові. 

Громадський простір: Про ваші плани… Зокрема, чи плануєте з часом посилати вже українських волонтерів закордон?

Ірина: Наступного року ми плануємо також залучити до тисячі волонтерів і до 2020 року мріємо, щоб у проекті взяли участь 1,5 мільйони дітей з 10 до 15 років. Тобто вся середня школа в усій країні проведе GoCamp, отримає іноземного волонтера в свою школу і цей неймовірний досвід. Це основне, ми будемо працювати над цим далі, докладати всіх зусиль, щоб запросити, знайти таку кількість, працювати далі з вчителями, допомагати їм використовувати ці інтерактивні методики не лише під час таборів англійської мови, а й протягом навчального року.

Також ми запускаємо такі невеличкі пілотні проекти – протягом року післяшкільна програма англійської мови. Поки що ми обрали тривалість у три тижні. У нас відбудеться два заїзди, перший починається в кінці листопада, другий – в кінці лютого. Волонтери приїдуть в школи, також зупиняться в приймаючих родинах, але це буде не літній табір, а післяшкільна “продльока” англійською мовою. Це буде робота над цікавими проектами, які стосуються саме місцевих проблем, або питання школи, які діти хочуть вирішити. Вони разом з волонтерами будуть працювати, щоб розробити проект рішення. Це може бути, наприклад, сортування сміття в школі, – запланувати, подумати, як це реалізувати, які потрібні для цього ресурси. І ось над такими проектами будуть працювати разом з волонтерами протягом цього проекту GoCamp Afterschool.

Фото: GO Global

Щодо питання українських волонтерів закордон… Насправді, протягом двох років у нас з’являється багато партнерів закордоном, і наших волонтерів, які працюють в різних компаніях і корпораціях, які готові думати над тим, щоб приймати вчителів, які беруть участь у GoCamp на професійні переорієнтації, чи найкращих школярів, які проявили себе мотивовано і креативно протягом таборів –  на програми обміну. Тобто, це можливо на перспективу, треба думати.

Громадський простір: Наостанок – меседж до тих шкіл, вчителів, дітей, які будуть вас читати-чути, аби змотивувати їх до участі в проекті.

Ірина: Обов’язково подавайтеся на проект GoCamp! Набір почнеться вже з 2018 року. Це буде неймовірний досвід! Не треба хвилюватися, насправді, дуже просто потрапити в проект, треба зайти на наш сайт gocamps.com.ua, заповнити заявку про вашу школу, зробити разом з дітьми креативне завдання, зняти на відео, як ви запрошуєте волонтера в свою школу – і все. Головне – мотивація, бажання, і готовність до нових відкриттів. Ми підтримуємо дуже мотивовані школи і продовжуємо з ними постійну співпрацю. Ми хочемо, аби наша мережа активних шкіл по Україні все зростала і зростала кожного року. 

 Іноземні волонтери про своє перебування в Україні

Фото: GO Global

 Доротея Ткадлеккова (Dorothea Tkadlečková), Чехія:

Я перебувала в Києві по обміну із серпня, зустріла велику кількість чудових людей, які ділилися їхніми цікавими життєвими історіями і які намагалися зробити країну ближчою для мене. Тепер у мене є змога поділитися моїм досвідом. Я хотіла б представити вивчення мови як веселу дію. Також я хотіла б розповісти учням про можливості, які відкриває знання англійської мови, до прикладу, обміни через програму Erasmus. А загалом, я прагну поширювати загальнолюдські цінності, особливо толерантність – через уроки та позакласну активність.

Я би хотіла познайомитися ближче із молоддю Снігурівки, дізнатися про їхні ідеї, інтереси, життєві погляди та мрії. І сподіваюсь, що більше учнів усвідомлять, що знання англійської мови може відкрити двері для сповнення багатьох їхніх мрій.

Рей Рохілл (Ray Rockhill), США:

Важко повірити, наскільки цей тиждень був дивовижним для мене. Я гадав, що в основному буду допомагати з англійською. Але поки я займався цією діяльністю, то відчув, що стаю також чимось на зразок мотиваційного спікера. Розповідаючи свою історію, я підкреслюю важливість не тільки освіти, але й того, що потрібно не здаватися тільки тому, що у житті, часом, трапляються погані ситуації. Успіх будується на горі з невдач. 

Altuğ Öner Ömeroğlu, Туреччина: 

Наш світ – прекрасний, але більшість людей на цінують цього, знищуючи його клаптик за клаптиком. Я відчуваю, що наша земля жива і має душу, яка посилає сигнали, сповнені страждання, до небайдужих, готових їй допомогти.

Відчуваю, що це мій обов’язок допомогти, чим я можу, поки живу в Україні.  Зокрема, мені хотілося б підбадьорити українських дітлахів, показати, що є надія жити у сучасній країні. І це починається із базових вмінь, зокрема, знання англійської мови – найважливіша комунікаційна навичка. Якщо я зможу переконати, зацікавити когось із дітей у вивченні англійської мови, то буду пишатися тим, що зробив цей світ бодай на дрібку кращим. 

Крістофер Родрігес (Christopher Rodriguez), Франція:

Діти тут такі дивовижні та мотивовані (хоча й дорослі теж насправді). Ми готуємо щодня Французьке Шоу, це так весело та цікаво, всі вони такі допитливі. Насправді, всі в школі дуже гарні. На початку кожного заняття вони так бояться говорити, а потім не можуть зупинити розмови! 

………………………………………………….

Фото/відео Віталія Ніщименка