Галина Янченко: помічники депутатів говорили, що мене за спиною називають “зубастая дєвочка”

Любов Єремічева

Галина Янченко - громадська активістка з багаторічним стажем, віднедавна – перспективний молодий політик та очільниця Антикорупційного штабу Києва – розповіла Громадському Простору про особливості жіночого лідерства в Україні, свою історію заходу на політичну арену та мотивувала українок сміливо йти в політику.

Г.П.: Галю, давай почнемо з тебе. З чого почалося твоє громадське, а потім і політичне життя? Що тебе спонукало до такої активності?

Я достатньо громадсько активна ще зі школи, тут варто подякувати, як би це не тривіально звучало, нашій класній керівничці, основна функція і роль якої в класі була пробудити в нас таких активних громадян, людей, які помічають такі суспільні недоліки і не стоять осторонь, а щось роблять. Ще пам’ятаю з п’ятого чи шостого класу ми класом збиралися і прибирали сміття, потім ми щось організовували в школі, і ось так по трошки в мені почав рости свідомий громадянин. Тому школа – це важливо у формуванні наступного покоління. Але пізніше я почала розуміти, що є проблема не тільки в екологічній сфері, не лише в соціальних питаннях, як  дитячі будинки і так далі, а основні проблеми відбуваються, ростуть у них ноги з політики. В

ласне політики і чиновники – це ті люди, які приймають рішення, за якими правилами нам жити. Я багато років була громадським активістом – більше десяти років, займалася різною діяльністю, в основному це були теж такі кампанії і активності, пов’язані з відстоюванням прав громадян, з антикорупційною діяльністю. І в якийсь момент я зрозуміла, що пора власне йти в політику, тому що як громадський діяч я переважно тільки реагую на ті, так би мовити, дивні речі, щоб не сказати інакше, і дивні рішення, які приймають політики. Ну, і після Майдану (Майдан – це був взагалі такий апогей всієї громадської активності в мені, як і в мільйонів інших громадян)… і таким чином в травні 2014 року я балотувалася в депутати Київради і завдяки своїй активній позиції, завдяки тому, що дуже багато людей мене знали й поважали, довіряли, та й  завдяки тому, що партія була пізнавана – це Демократичний Альянс, я стала депутатом Київради разом зі своїм колегою Василем Гацьком. Я думаю, що почалась моя найбільш продуктивна діяльність в питаннях боротьби з корупцією.

Буквально за кілька місяців, влітку 2014 року, до мене звернулися ряд активних киян – експертів, активістів, просто активно налаштованих киян, і запропонували разом створити організацію, тому що вони бачили в мені активну людину, яскравого лідера і, що головне, депутата, тобто політика, який не скурвився, прийшовши до влади.  І таким чином влітку 2014 року народився наш “малючок” – якого ми назвали Антикорупційний штаб Києва.

Г.П. : Окей, дещо зупинимося на твоєму лідерстві, про яке ти вже згадала. Про громадську діяльність більш-менш зрозуміло, а як це бути жінкою в політиці – наскільки в тебе була потреба щось доводити як жінці? Сприймали тебе на рівних в Київраді?

До речі, це питання мені часто ставлять, а я люблю на нього відповідати насправді. Я би не сказала, що на це акцентувалося багато уваги. Я не звикла шукати в собі десь слабинку і цим зловживати або навпаки – дуже перейматися – що ось є в мені якісь слабинки тим, що я жінка, тим, що молода, я шукаю в собі сильні сторони, використовую їх на суспільне благо. Звичайно, спочатку особливо, після обрання всіх депутатів, інші депутати ходили і так косо поглядали: якась дівчинка – цікаво – чия вона помічниця? Або: чия це секретарка? Але коли вони почали слухати мої виступи… Коли, наприклад, на земельній комісії я аргументовано, з посиланням на законодавство, з посиланням на певні норми місцевого самоврядування, аргументувала, що ті чи інші забудови можуть стати скандальними, тому нам не потрібно схвалювати ці земельні справи, то депутати так уже почали поглядати і замислюватися.

Навіть один депутат на другому засіданні земельної комісії сказав, що я надихнула його читати земельні справи перед комісією. Очевидно, що він не читав і не готувався до того, що він має розглядати, і до справ, по яких він має приймати рішення. Інші помічники депутатів говорили, що мене за спиною називають “зубастая дєвочка”. Є такі моменти, звичайно, хоча я не вважаю, що я там була дискримінована тим, що я жінка і тим, що я молода.

Я думаю, що насправді в депутатському корпусі значно більшу роль відіграють інші фактори, наприклад, це приналежність твоя до більшості або до меншості,  коли ти в меншості – в тебе, звичайно, трошки менше інструментів впливати на ситуацію. По-друге, це обіймання тобою певних позицій і посад – або в Київраді, якщо це керівник якоїсь постійної комісії, або в апараті виконавчої влади, тобто це теж дає трошки більше повноважень, більше можливості впливати на ситуацію. По-третє, це неформальні хороші стосунки з іншими впливовими депутатами або групами. І в контексті саме цього, я би сказала, що гендерний аспект мало відіграє. І навіть мій приклад показує, що я перетворилася із “зубастой дєвочкі, которая постоянно виступаєт и чєм-то нєдовольна”  на одного із найактивніших депутатів, із думкою якого рахувалися інші, в тому числі депутати більшості.

Г.П. : А чому ти зрештою вирішила не продовжувати цю політичну лінію? 

Я так не вирішила. Я взяла тайм-аут і поясню чому. Насправді ці новообрані місцеві ради, і не лише в Києві, вони будуть і вони є неповноцінними. Тобто у жовтні 2015 року ми обрали такі тимчасові, перехідні місцеві ради. Було анонсовано заздалегідь, що наступні вибори до місцевих рад будуть рівно через два роки, відповідно за два роки, і я це відчула на своєму першому скликанні, фактично неможливо досягнути довгострокових і системних змін. Можна закласти зернинки, але для того, щоб їх впровадити, потрібно значно більше часу. Тому термін в 4-5 років на виборній посаді – це саме те, що  потрібно. Водночас, діяльність депутата місцевої ради, здійснюється, як ми знаємо, на волонтерських засадах, на громадських засадах, тобто вона не оплачувана, але забирає досить багато часу. Я вирішила просто інвестувати ці два роки в щось, що може стати системним. Оскільки депутатська діяльність протягом двох років, на мою думку, не є системною, тому вирішила інвестувати цей час в Антикорупційний штаб Києва для того, щоб посилити нашу команду, для того, щоб зробити її більш професійною, і, що дуже важливо, для того, щоб створити мережу аналогічних антикорупційних штабів в інших регіонах. І вже зараз ми працюємо над цим, це наша така головна стратегія і наша місія на 2016 рік.

Г.П. : Яка твоя думка стосовно того, що зараз можливо не відбудуться вибори до райрад?

Ну, по-перше, я не вважаю, що вони не відбудуться. Я думаю, що нам все ж таки треба дочекатися і подивитися, що відбувається. Я не схильна до таких негативних висновків наперед. Це теж був такий приклад, коли в травні 14-го року всі нам говорили: ой, Демократичний Альянс, так прикро, що ви не пройшли – у вас 2,99 відсотків. Я всім говорила: почекайте, почекайте, не потрібно робити поспішних висновків. І зараз я вважаю те саме. Об’єдналися політичні партії, є така вже певна коаліція, яка тисне і на Кличка, і на адміністрацію Президента, щоб вибори все ж таки відбулися у районні ради. Чесно кажучи, моя особиста думка щодо районних рад – можуть бути більш дієві інструменти і представництва громадян, які живуть у столиці, ніж райради. Зокрема, це такі громади, які не завжди поділені районами, а це більш менші громади, мікрорайони, які склалися історично і об’єднані спільними проблемами. Райони, я вважаю, не завжди є репрезентативними – наприклад, візьмемо Поділ: старий Поділ і Виноградар – у них же кардинально різні проблеми, потреби і так далі. Я вважаю, що проблеми старого Подолу мають вирішувати одні люди, один підхід, а проблеми р-ну Виноградар, відповідно, це зовсім інший порядок і характер, там має бути своя громада, яка представляє свої інтереси.

Г.П. Хотілося б ще повернутися до питання жінок в політиці, їх не так багато… Чому так, на твою думку? 

Мені, чесно кажучи, важко судити. Тому що в гендерному аспекті я виросла в тепличних умовах. У мене прекрасний чоловік, який допомагає мені з дитиною і я не відчуваю ніяких проблем, ні потреб. І так само партія, з якою я прийшла в політику – теж дуже гендерно чутлива. У нас список формувався за принципом блискавки – тобто – чоловік-жінка-чоловік-жінка, таким чином. Тому мені складно судити. Водночас, те, що стосується нового законодавства про вибори до місцевих рад, там однією з ключових норм було введення квотного принципу, тобто не менше 30% однієї зі статей, тобто ми розуміємо, що переважно це жінки, хоча може бути й навпаки – все ж буває. Я вважаю, що це позитивна норма, що жінок повинно бути більше в політиці. Вони приносять, по-перше, певні гуманні рішення, дуже гуманний підхід, по-друге, все ж таки мені здається, що жінки, повертаючись до нашої антикорупційної теми, менше схильні до корупції. Дуже багато досліджень, які теж доводять це – жінки менше схильні давати хабарі і особливо менше схильні…

Г.П. : Вимагати їх?

Вимагати їх, і залучатися до великої політичної корупції. Тому мені здається, що більша кількість жінок в політиці буде ще мати позитивний аспект в антикорупційній складовій у нашому суспільстві.

Г.П. : Щоб ти як громадська діячка, політик, сказала б жінкам, які, можливо, не наважуються ще йти в політику, але відчувають у собі потенціал?

Я би їм порадила наважитися. І тут я хочу їм розповісти про свою мотивацію – що мене мотивувало бути більш активним громадським діячем і далі бути політиком – ми щодня бачимо, зіштовхуємося з різного роду несправедливістю, неефективністю і так далі. Коли я це все бачу, то розумію – це неправильно, це потрібно міняти, і в першу чергу це потрібно міняти не так для мене (Бог зі мною), але для моїх дітей. У мене є маленька донечка, якій буде чотири роки – я вважаю, що вона заслуговує на те, щоб жити в кращому суспільстві. Я роблю це для неї і впевнена, що для жінок важливі їхні діти, і більш справедливе, ефективне суспільство для їхніх дітей може бути дуже хорошою мотивацією.

 Відео розмови: