Гендерне питання є наскрізним у всьому суспільному житті — Аксана Філіпішина

Громадський Простір

Слова дискримінація, гендерна рівність та права людини стали актуальними у суспільному житті за останні 20 з лишком років. Україна лише робить перші кроки на шляху до впровадження правової та соціальної держави, де вони відіграють не останнє значення. Особливо гостро ці питання постали у 2014 році, коли після драматичних подій Майдану та жахливих лихоліть війни перед Україною викроїлася необмежена кількість нових викликів, з якими потрібно було боротися. Не оминули вони і питання гендерної рівності, прав жінок та дискримінації. Про стан у сфері дотримання прав людини та, зокрема, прав жінок в сучасній Україні, реалізацію принципів недискримінації та гендерної рівності Громадський простір поспілкувався з Аксаною Філіпішиною — Представником Уповноваженого (Омбудсмана) з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності.

 

Допис by Громадський Простір: Усе для Третього Сектору.

 

Як Ви оцінюєте стан боротьби з дискримінацією в Україні та роботу Офісу у даній сфері?

Україна виходить на якісно новий рівень боротьби з дискримінацією, завдяки, в тому числі, й імплементації міжнародних стандартів.

– Слово дискримінація чи недискримінація вже багато кого не лякає. Ми як національна інституція виходимо з того, що потрібно проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу, в тому числі, освітню, просвітницьку діяльність. В цьому нам допомагають міжнародні громадські та міждержавні організації.

Протягом останніх двох років проводимо тренінги для представників місцевих органів влади. Ми працювали з представниками тих органів влади, що працюють з питаннями недискримінації. Це судді, адвокати, працівники органів МВС, освіти, соціальної сфери.

У 2013 році Уповноваженим була затверджена Стратегія з питань протидії та запобігання дискримінації. Ця Стратегія містить 5 ключових напрямків діяльності установи в сфері недискримінації: інформаційна і просвітницька діяльність, питання впливу на законотворчий процес, моніторинг ситуації з дискримінацією, співпраця з неурядовими організаціями, взаємодія з органами влади.

Що вдалося досягнути Офісу Уповноваженого в сфері боротьби з дискримінацією?

Одним з найвагоміших досягнень є ухвалення нової редакції Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, за яким українське антидискримінаційне законодавство значно наблизилося до міжнародних стандартів, а в деяких питаннях повністю йому відповідає.

– Фокус на просвітницькій діяльності. Створено експертну раду з питань недискримінації та гендерної рівності. Ми були зосереджені на вдосконаленні антидискримінаційного законодавства та приведенні його у відповідність до міжнародних стандартів, адже закон 2012 року містить деякі норми, що не відповідають цим стандартам. Приймаючи його, сфокусувалися більше на нормах декларативного характеру, а не на нормах, що сприяли б боротьбі з дискримінацією.

У контексті прав жінок проблемою, що потребує вирішення, є проблема, пов’язана з домашнім насильством.

“Б’є — значить не любить” – цілком переконана Аксана Філіпішина.

– Домашнє насильство – це те, з чим потрібно боротися. Щороку до відповідних органів подають 100 000 звернень, викликаних проявами домашнього насильства. Питання постає чи є 100 тис звернень багато і що вважати гарною ситуацією: коли ці звернення є чи коли їх немає. Як негатив ми повинні розглядати малу кількість звернень, тому що питанням домашнього насильства в нас не приділяється увага. Увагу цьому питанню ми приділяємо лише один раз на рік — з 25 листопада, коли в нас розпочинаються 16 днів протидії домашньому насильству. І більше ми про це не говоримо. Остання інформаційна кампанія щодо протидії домашньому насильству була 2010 року. Ми не бачимо інформаційної кампанії стосовно того, куди людина може звернутися, щоб їй надали допомогу. Звернень мало тому, що людина або соромиться винести це питання “зі своєї хати” або не розуміє, що те, що з нею відбувається, вже потрібно кваліфікувати як домашнє насильство. Це не завжди фізичне насильство, і не завжди людина вірить, що їй нададуть допомогу. У нас немає ефективних механізмів реагування на випадки домашнього насильства.

Люди, здебільшого, зневіряються у допомозі, тому що, як правило, за результатами звернень кримінальні справи не порушуються. Кривдника, в кращому випадку, попереджають або обмежуються профілактичними заходами.

У правоохоронних органах відсутнє розуміння компонентної взаємодії. Вони мають негайно повідомити соціальні служби про те, що є родина, в якій вчиняється насильство. З цією родиною потрібно працювати на предмет надання соціального супроводу, соціальних послуг, залучення кривдника і жертви до корекційних програм: жертві варто надавати психологічні послуги, а з кривдником потрібно працювати на предмет корекції його поведінки. Системної роботи в цьому плані немає.
Уповноважений у своїй доповіді зазначає, що законодавство потрібно змінювати на предмет обов’язковості проходження корекційних програм.

Звернення до Секретаріату розглядаються. Та обов’язково про ці звернення повідомляються соціальні служби.

Відео: Право жінок на доступ до якісних медичних послуг

Відео: Гендерна рівність в політиці

Офіс Уповноваженого підтримує закріплення на законодавчому рівні рівних обов’язків по догляду за дитиною батька та матері.

– Швеція, Норвегія та Нідерланди — це ті країни, де на законодавчому рівні закріплено абсолютно рівні обов’язки матері і батька певний час перебувати у відпустці по догляду за дитиною. За статистикою, в Україні 90% жінок беруть відпустку через необхідність догляду за дитиною, і лише 10 — чоловіки.

Чоловік не йде у відпустку по догляду за дитиною, оскільки боїться втратити роботу. Таким чином, відповідальність з виховання дитини цілком лягає на плечі жінки.

Ситуація з правами людини і правами жінок на окупованих територіях перебуває під увагою Офісу Уповноваженого.

– У Криму Офіс Уповноваженого згорнув свою діяльність в квітні 2014 року. Техніка і приміщення були відібрані. Інформація, яка надходить (щодо стану з правами людини), переважно зосереджена на питаннях дискримінації за національною та релігійною ознаками, зосереджена на питаннях утиску кримських татар, Української греко-католицької церкви, Української православної церкви, закриття храмів, переслідування вірян і т.д.

Інформації стосовно дискримінаційних дій відносно жінок виключно за ознакою статі не надходило.
Інформація з зони АТО перебуває під нашою увагою. Ми постійно намагаємося моніторити все, що відбувається, оскільки в ситуації будь-якого збройного конфлікту завжди стоїть питання стосовно злочинів фізичного та сексуального характеру по відношенню до дітей і жінок. Однак жодного підтвердженого факту фізичного насильства над жінками ми сьогодні не маємо.

За інформацією правоохоронних органів, в зоні АТО також не зафіксовано жодного правопорушення саме з фокусом на фізичному та сексуальному насильстві, що відбуваються за межами побутового насильства.

Права внутрішньо переміщених осіб — доля сімей з окупованих територій

Більшість внутрішньо переміщених осіб — це жінки з дітьми, покинуті фактично напризволяще. Вони не мають доступу до можливостей працевлаштуватися та перекваліфікації. Робота соціальних служб залишає бажати кращого.

Сьогодні дуже критичною є ситуація з правами внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Називаються абсолютно різні цифри — понад 500 тис осіб. Це ті, хто офіційно пройшов реєстрацію в органах соцзахисту. Здебільшого, це сім’ї з дітьми — понад 127 тис дітей і переважна більшість цих людей — жінки.

Офіс Уповноваженого направив запит до Мінсоцполітики щодо можливості реалізації ВПО на працевлаштування. Із цієї величезної кількості людей лише 3 тис осіб офіційно працевлаштовані через органи зайнятості регіонів. Це дуже маленька цифра. І, на мій погляд, менше 200 осіб пройшли навчання зі зміни кваліфікації, ще менше осіб були залучені до виконання громадських робіт.

Ситуація є дуже критичною. Переселенці — це дійсно переважно жінки з дітьми. Вони просять допомоги в працевлаштуванні. Люди, які в розпачі, і яким ні на кого покластися. На мій погляд, в Мінсоцполітики потрібно запровадити облік ВПО, в тому числі і з урахуванням статі та складу родини. Варто зосередити увагу на інспектуванні цих сімей з метою виявлення кризи і реагування на неї. З усієї кількості таких сімей лише 0,3 % взяті під соціальний супровід. Питання працевлаштування — це питання, яким потрібно займатися.

“Людям потрібно створити можливості для самореалізації”, – Аксана Філіпішина.

- Споживацький підхід не потрібно стимулювати. Людям потрібно надати допомогу для того, щоб вони самі мали право вибору будувати своє життя, а не просто чекати від держави на якісь дотації. Потрібно створити умови, за яких я буду сама реалізовуватись. Звичайно, що тут жінки, які мають “на руках” або батьків похилого віку або дітей, і які не мають на кого опертися, мають бути під першочерговою опікою держави. Якщо ця людина є або була єдиним годувальником, то фокус потрібно робити на таких ВПО.

Співпраця з громадськими організаціями

– Громадські організації — це дійсно наша опора і надія. Взаємодія з громадськими організаціями є нам гарною підмогою. За допомогою громадських організацій ми моніторимо інформацію та реагуємо на неї.

___

Громадський Простір започаткував серію матеріалів з гендерної тематики в рамках конкурсу грантів Міжнародного благодійного фонду “Український жіночий фонд”

Автор : Олександр Ярощук