Художниця Ольга Адам: відчуваю, що буде відродження

Любов Єремічева

Ольга Адам – художниця, господиня арт-студії «Щастя», куди вона нас гостинно запросила, відгукнувшись на прохання Громадського Простору про коментар на тему арт-терапії. Тут, у затишному куточку неподалік від Золотих воріт, за чашкою чаю ми поговорили про можливості арт-терапії у нашій із вами часто стресовій реальності, пов’язаній із ситуацією в Україні.

Розташувавшись на диванчику, вмонтованому у «шафу щастя», Оля на своєму прикладі розповіла, як діє арт-терапія у стресових ситуаціях. Ще б пак, художниця – учасниця Мистецької сотні під час Майдану.

Олю, багато людей чули поняття “арт-терапія”, воно не завжди зрозуміле, як би Ви його охарактеризували? Що це означає?

– Арт-терапія – це коли людину навертають і пробуджують, навертають у стан “тут і зараз”. Щоб вона не робила – танцювала чи співала, чи музикою займалася, чи малювала, чи робила якісь скульптурки, – людина тут і зараз отримує результат. Зараз такий час, коли людей “заколисують” цими новинами, трагедіями, різними сумними повідомленнями… Людина впадає в стан такого собі анабіозу, сну, тому людей треба пробуджувати. По-перше, треба собі сказати: “Прокинься! Ти хочеш цим займатися, у це втягуватися?” Якщо немає можливості відвідати якусь арт-студію, то можна щось зробити і самостійно вдома.

Я правильно розумію, що арт-терапія – це психологічна терапія за допомогою мистецтва?

– Так-так, психологічна допомога за допомогою мистецтва… Її можна застосовувати вдома…

Це вже Ви до конкретних порад підійшли, я так розумію. Тоді справді – наведіть якісь конкретні, прикладні речі, які можемо застосувати, не маючи арт-студії чи можливості до неї ходити…

– Можна просто помалювати ручками, можна помалювати олівцями чи фарбами, чи розмалювати якийсь посуд, чи сумку, щось корисне зробити – можливо, навіть для фронту. Навіть те саме плетіння чи в’язання – це теж арт-терапія. Недарма люди кажуть, що це заспокоює, налаштовує на позитивний лад, через те, що у нас нервові закінчення на кінчиках пальців пов’язані з мозком. Недаремно дітям розвивають дрібну моторику, через те, що коли дитина робить щось дрібне, то краще засвоює знання, краще розвивається мозок. Так само і в людини дорослої через кінчики пальців – торкнутися чогось гарного, наприклад, глини, або є такі гарні витвори мистецтва, дівчата роблять, – валяння. Це не тільки красиво, а й корисно. Можна усю сім’ю у все гарне нарядити. Я розумію, що все це виглядає навіть смішно – поряд зі смертями, поряд з трагедіями, якісь квіточки раджу малювати… Але скажу по собі: коли був Майдан, я не могла знаходитися в своїй студії, через те, що у ній дуже гарно, я не могла терпіти того, що люди страждають, а я буду тут малювати. Я пішла туди і розмальовувала шоломи для військових на замовлення. Це мене заспокоювало і я зовсім не переймалася тим, що відбувається – просто робила свою справу. Тобто, робиш глибокий подих… Я просто приходила і казала: “Дайте мені фарбу, я буду щось малювати”. Бо наскільки мені було погано. Уявіть собі: я художниця, в мене дуже багато фарб, і в мене своя арт-студія, але я не могла в ній сидіти. Та все одно це рятує.

Просто треба подумати: чи буде краще, якщо вам буде погано? Кому буде від цього краще?

Тобто, якщо ми постійно знаходимося в стані стресу, то нікому не робимо краще?

– Ні собі, ні оточуючим. Вони переймаються через те, що вам погано.

А скільки хвилин на день Ви радите займатися арт-терапією?

– В залежності від того, який стан стресу. Є така думка: щоб молодше виглядати, потрібно приблизно годину на тиждень займатися медитацією. Але малювання – це також вид медитації, коли ти займаєшся ним постійно, то молодше і щасливіше виглядаєш, і не переймаєшся через те, що ти не можеш змінити. Якщо ти не можеш це змінити, не читай, не заглиблюйся в те, що навколо відбувається, просто подбай про себе.

Намагатися змінити, принаймні, внутрішній стан?

– Внутрішній світ. Якщо ти не можеш змінити те, що навколо, зміни свій стан. І не думайте про те, що неможливо залишатися байдужим до оточуючого… Як це – я буду думати про себе, коли навколо руйнується світ?.. Звісно, треба робити те, що треба робити, але якщо ви зруйнуєте себе, вам уже буде все одно, який цей світ.

Ви були в Мистецькій сотні Майдану, я так розумію, і саме малювання Вас рятувало від депресивних настроїв?

– Так, і не тільки мене. Нас у сотні було близько 20 художників, які приїхали з різних країн, й українці. З Бельгії приїхала художниця знаменита і сиділа поряд зі мною мовчки. Були й інші художники, і я приводила своїх подруг-художниць. Був такий випадок – одна художниця, моя подруга, цілий день промалювала зі мною поряд, коли підходили люди замовляли робити написи на касках… Це було в дні тих знаменитих поховань, коли лунала пісня “Пливе кача”, ми розмальовували шоломи або якісь інші предмети для поховань. Це було гнітюче малювання, але потрібно розуміти, що це теж треба було комусь робити. Виявилось, що я була поряд із фарбами, людина підійшла до мене і замовила. Ми все це робили, а потім моя подруга прийшла додому і знепритомніла, довго її не могли привести до тями. Начебто, нормально все було… Ці стреси працюють на підсвідомість, відповідно, через підсвідомість ми маємо себе виводити із стресів. Якщо у нас ліва півкуля – це логіка і мова, а права півкуля – це образи… Світ розмовляє з нами образами, 90% інформації ми сприймаємо через очі, відповідно, права півкуля не знає слів і не може говорити. Через ці образи, які потрібно вималювати із себе, і можливо вивести себе зі стресу.

Я не мала можливості виводити зі стресу військових, але я виводила з різних станів дітей після насилля, дітей, які заїкалися… Це дуже допомагало. Дуже кропітка, тендітна робота, це багатосерійна система. Але це діє. Коли навіть лікарі не знають, що робити, то знають арт-терапевти.

– Думати про себе і ставити собі питання: а кому буде краще, якщо ти будеш в такому стані? Не треба, щоб злість, ненависть перехлюпувала через край. Треба собі казати: “Прокинься! Ми ж люди! Треба буде жити далі, це все закінчиться”. І через 5-10 років треба буде жити, жити майбутнім, а не минулим, зберегти свій нервовий стан нормальним.

Олю, як Вам у стані загальної депресивності вдається творити? Чи щось плануєте на майбутнє?

– Справа в тому, що художники заздалегідь відчувають події. Я вже неодноразово у цьому пересвідчувалася. Наприклад, художник Олександр Ройтбурд за три дні до трагедії з вежами-близнюками сидів у своїй студії в Нью-Йорку і малював картину, на якій зобразив близнюків. Він закінчив свою роботу, вийшов десь попоїсти, і побачив, що палають вежі-близнюки. Тобто він відчув заздалегідь, що слово близнюки буде щось означати. Таких випадків дуже-дуже багато. Зараз я, спілкуючись з багатьма митцями – у світі кіно, музики, відчуваю, що буде відродження. Люди мистецтва це відчувають. Подивіться, принаймні, на той фільмОлекси Саніна – у нас з’являються такі люди. Я теж відчуваю, що буде відродження, у мене надзвичайне натхнення. Я працюю над кількома проектами і намагаюся зробити навколишнє середовище кращим і надихаю інших на це. Навіть більше скажу: в моєму оточенні майже нікого немає в стресі чи депресії. Якщо хтось переступає поріг моєї студії, то вони кажуть, що у них також минаються сумні стани.

Переглянути Фото