Леся Савицька: підтримка українців у Вроцлаві — прояв спротиву війні

Громадський Простір

Понад 150 тисяч українців, рятуючись від війни в Україні, знайшли прихисток у польському місті Вроцлав. Як свідчать дані Центрального статистичного управління Польщі, серед приблизно 700 тисяч мешканців міста — 250 тисяч осіб є українцями. Тобто нині кожен четвертий житель Вроцлава є громадянином України.

З перших днів війни місто швидко включилося у допомогу — з’явилися пункти підтримки біженців, було організовано шелтери та збори гуманітарної допомоги для України.

“Війна в центрі Європи була гуманітарним “сюрпризом” для всіх. Щоб зрозуміти потреби українського біженця та зреагувати правильно — на це пішов час”, — згадує Леся Савицька, програмна менеджерка проєкту психологічної підтримки у Фундації “Калейдоскоп культур”. 

Сьогодні “Калейдоскоп культур” — серед тих громадських організацій, які продовжують допомагати українцям у Вроцлаві, надаючи їм психологічну підтримку. За цей період уже понад 4 000 людей змогли отримати індивідуальні консультації, а загалом організація надала понад 4500 годин психологічної допомоги.  

Одним з основних завдань та викликів організації на даний момент є збільшення свідомості суспільства про важливість психічного здоров’я. Ця проблема стосується як польського, так і українського суспільства.

Фундація «Калейдоскоп Культур» є women-led організацією, яка близько 10 років працює для міжкультурного діалогу. Місія організації полягає у соціальній та громадській активізації мігрантів, іноземців та національних й етнічних меншин. Ключову роль в ініціативах Фундації відіграє Україна, особливо зараз, коли триває війна. Сьогодні «Калейдоскоп Культур» зосереджений на наданні психологічної підтримки для українців. Також Фундація спільно з організаціями «Наш вибір» з Варшави, «Зустріч» з Кракова та Перемиським відділом Об’єднання українців у Польщі входить до Коаліції меншинних і мігрантських організацій в Польщі — КОММ, що була створена як відповідь на актуальні виклики. 

Під час візиту до Польщі Громадський Простір відвідав Фундацію “Калейдоскоп культур” у Вроцлаві та поспілкувався з Лесею Савицькою — про активності організації та виклики, з якими сьогодні стикаються українці в Польщі.

Коли нас застала війна, ми не до кінця розуміли, як саме “Калейдоскоп культур” може включитися в допомогу українцям

Я живу у Вроцлаві понад 10 років, переїхала сюди зі своєю родиною та дітьми. Для мене це була економічна міграція, тому всі теми пов’язані з добровільною міграцією мені знайомі — відправити дітей в школу, вивчити мову… Я самостійно з дітьми пройшла ці всі етапи. А тут ще ж війна…

До “Калейдоскопу культур” я приєдналася під час реалізації великого дворічного проєкту зі створення коаліції мігрантів і національних меншин в чотирьох регіонах — у Варшаві, Перемишлі, Кракові і у Вроцлаві. Ми з організаціями робили різні активності й запрошували як мігрантів, так і національні меншини. Також зробили дослідження, яке давало аналітичний зріз ситуації на той момент. Наші активності були направлені на те, щоб допомогти суспільним лідерам та молодим організаціям зорієнтуватися в польському середовищі. Під кінець проєкту розпочалася війна.

Коли нас застала війна, ми не до кінця розуміли, як саме “Калейдоскоп культур” може включитися в допомогу українцям, які вимушено покинули Україну і шукають прихистку. 

Тоді ми схопилися за соломинку: а давайте візьмемо тему психологічної підтримки, тому що ми маємо супервізора, військового психолога, який знається на проблематиці, спробуймо цю тему підтримати. 

Зазначу також, ще після Майдану та початку АТО команда “Калейдоскопу культур” мала проєкт «Супервізійна підтримка як інструмент якісної роботи психолога» з українською громадською організацією «Психологічна підтримка та реабілітація «Вільний вибір», яка займається психологічною підтримкою ветеранів — за підтримки Польсько-Американського Фонду Свободи в рамках програми RITA «Зміни в регіоні», що реалізував Фонд «Освіта для демократії». У той час була велика колаборація — “Калейдоскоп”, “Вільний вибір” та інші, які працювали спільно над впровадженням супервізії для психологів, які працюють з ветеранами. 

Тож у 2022 році ми зосередилися на темі психологічної підтримки. На початку сформувалась таблиця з даними, де близько 600 осіб поставили відмітку “хочу” або “можу надавати психологічну підтримку”. Треба було цю інформацію систематизувати та зрозуміти, що насправді ми зможемо разом робити. У нас був супервізор та працівники “Калейдоскопу”, які знали, як надавати правильно допомогу, щоб нікому не зашкодити. З часом до нас доєдналися дівчата-психологи, які приїхали разом з потоком біженців.

“Калейдоскоп культур” надав понад 4500 годин безплатних консультацій

Ми почали зорганізовувати таку систему, яка запрацювала. Спочатку це все діяло на волонтерських засадах. Наприклад, психологи чергували на вокзалі чи в місцях, куди селили людей. В основному це були великі шелтери на 350 місць. 

Далі ми зрозуміли, що цю роботу треба систематизувати. Наш супервізор провів для психологів тренінги про те, що означає кризова інтервенція — і ми до цього часу працюємо в кризовій інтервенції. Завданням адміністраційної команди було знайти фінансування, налагодити співпрацю і визначити, що робимо, в якій послідовності і як це має виглядати. 

На цей час “Калейдоскоп культур” за період 2022-2023 років надав понад 4500 годин безплатних консультацій, та забезпечив індивідуальними консультаціями понад 4 000 людей.

Одним з основних завдань та викликів організації на даний момент є збільшення свідомості суспільства про важливість психічного здоров’я. Ця проблема стосується як польського, так і українського суспільства.

⇒ Отримати консультацію — kalejdoskopkultur.pl

Також на початку війни наша команда розробила чудовий порадник-розмальовку в коміксах в 3-х частинах. У ньому можна знайти практичні поради від наших психологів щодо питань, які щоденно турбують тих, хто переживає наслідки війни в Україні. Комікси двомовні (польською та українською), частину ілюстрацій малеча може сама розмальовувати. Ми розробляли всілякі допоміжні інструменти, щоб донести інформацію, щоб вона була зрозуміла.

Загалом нам вдалося швидко переконати міжнародних донорів, що ми дійсно команда, яка потужно працює. Спочатку нам повірила місцева влада, яка дала перші кошти, а потім уже потрохи почали співпрацювати з іншими донорами.

Найбільше співпрацюємо з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR), з яким ми у 2022-му році стали партнером BLUE doт («Блакитна точка»), де біженцям надаються різні сервіси. Зі своєї сторони ми забезпечували такий компонент як “психічне здоров’я та психосоціальна підтримка”.

У 2023 році наша команда також стала партнером громадського простору у Вроцлаві — Miejsce Otwarte (Відкрите місце) — Центру міжкультурної інтеграції у Вроцлаві. Такі місця є у Кракові, Жешуві та Ґдині. Тобто це проєкт Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, Данської Ради у справах біженців, у якому ми додаємо компонент психологічної підтримки. 

Якщо перерахувати всі види активностей, до яких ми долучалися, то це надання індивідуальних консультацій, чергування в місті, чергування у громадських центрах, у двох школах у Вроцлаві, у шелтері. Зараз в рамках нашої програми психологічної підтримки ми проводимо психоекдукаційні семінари для дорослих, підлітків, де можна поглибити свої знання про психічне здоров’я.

Наша команда налічує 20 осіб —і більшість з них це жінки, які приїхали після 24 лютого

Війна в центрі Європи була гуманітарним “сюрпризом” для всіх. Щоб зрозуміти потреби українського біженця та зреагувати правильно — на це пішов час.

Однак криза, пов’язана з повномасштабним вторгненням, ще раз згуртувала нашу організацію. Зараз левова частина нашої енергії йде на психологічну підтримку. Наша команда налічує 20 осіб — і більшість з них це жінки, які приїхали після 24 лютого. 

До війни ми розуміли, що щось було у повітрі, але особисто я не готувалась до того, що це станеться. І саме тому війна застала мене зненацька… У той період я особисто ходила до інших громадських організацій та питала, що вони роблять.

Кілька місяців до війни відкрилося генеральне консульство України у Вроцлаві. Місто пробувало включитися, люди відчували і страх, і солідарність. Підтримка біженців була проявом спротиву війні — ми не хочемо, щоб люди були на вулиці. Всі просто так відкрилися та включилися.

Зараз є популярна думка, що польське суспільство втомилося. Я цілком розумію, що неможливо бути в готовності весь час. Але я працюю, бо я розумію чому працюю, бо я українка. Бо хто тоді? Багато громадських організацій, які дуже сильно допомагали, повертаються до своїх запланованих активностей, бо зрозуміли, що ситуація “в міру стабілізувалася”.

У цьому році вже відчутно, як міжнародні донори, принаймні офіційно, заявляють, що свій фокус зміщують в сторону України — що “у Польщі все більш-менш під контролем, і ми вже далі ідемо”. 

Статистика показує, що українці досить швидко оговталися та дуже багато з них працюють. Цей відсоток, що працює, звісно тішить польський уряд. 

Сьогодні у Вроцлаві залишився лише один центр для біженців. Здебільшого там залишаються люди, які мають інвалідність чи якісь хвороби, й не можуть самостійно забезпечити себе. 

Одним з найбільших викликів сьогодні є підтримка шкіл

Здебільшого запити, з якими звертаються, це все-таки травматичний досвід, пов’язаний з Україною — є родини, які мають втрати, або ж родини військовослужбовців. 

З цього навчального року дуже сильно зросла кількість запитів від батьків щодо адаптації дітей у школах, щодо того, як скоригувати навчання тощо. Діти, які в’їхали до Польщі після 24 лютого, не є зобов’язаними приєднуватися до системи освіти Польщі. Підраховано, що у Польщі половина українських дітей є поза польською системою. Ми маємо дітей, які пішли в школу, і ми про них щось знаємо, але є діти, які ніде не зареєстровані. Це виклик для Польщі і, думаю, що й для України, адже частина дітей є поза навчанням. 

Також частина дітей, які пішли до польських шкіл, продовжують навчання в Україні. Переважно це діти, які уже закінчують школу, і це теж дуже складно. Звичайно, багато батьків і дітей планують повернутися. І коли батьки планують повернутися, то дитина, відповідно, теж сидить на такій умовній валізці й не до кінця розуміє, навіщо себе мотивувати вчити польську чи розбиратися у термінології якогось предмета польською мовою. 

Одним з найбільших викликів сьогодні є підтримка шкіл, але під таким кутом, щоб шкільне середовище відкрити на більш культурний аспект. 

Зараз плануємо більше підтримати підлітків і школи, щоб провести адаптаційні, інтеграційно-профілактичні заняття. Бачимо, з початком третього навчального року зросла потреба в таких консультаціях на 50-60%. Зросла кількість запитів про індивідуальну підтримку. Якщо раніше на консультацію приходили мами, то зараз 50% — це діти. 

Є велика потреба в підтримці шкіл, бо школи, які не до кінця готові приймати таку кількість біженців, ще й з досвідом війни, реально не мають інструментів, як з цим працювати. Звісно, що в шкільній системі обов’язково є шкільний психолог, але він польськомовний, і на цьому вся допомога закінчується.

Саме тому “Калейдоскоп культур” минулого та цього року сприяв в організації роботи міжкультурних асистентів. У Вроцлаві понад 100 українських педагогів пішло працювати до польських шкіл на посади міжкультурного асистента. Завдання такого асистента — допомагати шкільному середовищу, тобто дітям, батькам, дирекції, щоб діти з України почувалися добре. Водночас навантаження на одного асистента було завеликим, вони часто перевтомлювалися. Цього року кількість таких асистентів помітно менша і відповідно запит шкіл про допомогу, психологічну підтримку чи інтеграційні заняття з психологом, є дуже великий. Ми збираємо дані й думаємо, як цій справі допомогти. 

На цю мить наша команда налічує 10 психологів. Усім допомогти ми не зможемо, але хочемо підтримати хоча б тих, хто до нас звернувся. На це наразі шукаємо фінансування.

Завдання громадських організацій — спробувати розворушити тему інтеграції

Завдання громадських організацій зараз — спробувати розворушити тему інтеграції, щоб ця інтеграція не була тільки на папері чи в гаслах, щоб вона була ефективна. Я думаю, що нам вдалося структурувати свою роботу в цьому напрямі. Ми визначили пріоритет та вже маємо системні рішення щодо цього. 

Сьогодні влада Польщі розуміє, що для українців, які приїхали та не поїхали протягом цього періоду, потрібно розробляти програми інтеграції в суспільство на різних рівнях. Тобто мова йде не про преференції, а про стратегічний план. 

Інтеграція, про яку говорять, зводилась до того, що треба швидко вивчити мову і йти працювати. Водночас ситуація настільки непередбачувана, що ми не знаємо, що буде далі. Частині біженців можливо вдасться зробити успішний бізнес тут, а певна частина повернеться. 

Сама ідея інтеграції полягає в тому, що якщо ми хочемо з кимось інтегруватися, то для цього мусимо щось зробити. А ще — має бути якийсь рух від суспільства, що приймає. Тому і завдання зараз громадських організацій, щоб розворушити його. Щоб ця інтеграція не була тільки на папері чи в гаслах, а щоб була ця відкритість. Це і є наступний виклик.

Ця розмова продовжує серію публікацій на Громадському Просторі — про підтримку України та українців в Польщі, зокрема після повномасштабного вторгнення рф, про важливі польсько-українські ініціативи та надзвичайну громадську синергію, яка употужнює коло активностей та партнерства Польщі та України.