Логістичний центр допомоги бійцям АТО – ініціатива, яка зробила волонтерами все місто

Галина Жовтко

У липні 2014 року в Тернополі сім постМайданівських організацій створили надпотужне волонтерське об’єднання  “Логістичний центр допомоги бійцям АТО”. Це перший в Україні Центр такого типу. Уже два роки безперебійно волонтери допомагають українським військовим, які беруть участь у збройному конфлікті на сході України з Росією.

Як активізувалася громада Тернополя та загалом Тернопільщини у ситуації військового конфлікту, що вдалося зробити за ці два роки волонтерам, з якими труднощами зіштовхнулися активісти та у якому стані перебуває зараз громадський сектор Тернополя – все це у ексклюзивному інтерв’ю  Громадського Простору із журналісткою та  волонтеркою Логістичного центру – Любов Вовк.

Громадський Простір: Розкажіть, з чого все почалося?

Любов Вовк: Ви зараз знаходитесь на складі Логістичного центру допомоги бійцям АТО.  Два роки тому, влітку, 7 громадських організацій Тернополя вирішили об’єднатися для того, щоб зробити ініціативу допомоги армії. Бо кожна із громадських організацій уже в той час, постмайданівський, коли почалася окупація Криму та АТО, хотіли якось допомогти армії і виникло питання – де збирати допомогу? Люди масово були готові щось передавати армії, але не було місця, куди це все можна було б зносити. В той час засновник однієї з цих громадських організацій, підприємець, запропонував приміщення складу. Кожна із 7 громадських організацій, а це – ТО ВО «Автомайдан», Громадський люстраційний комітет Тернополя, ГО «Майдан Тернопіль», ГС «Рада бізнесу Тернопілля», ТГФОГП «Самооборона Тернопільщини», ТОГО «Тернопільські підсумки», ГО «Тернопільська правозахисна група» - по тижню чергували тут на складі. Згодом ця ініціатива трохи видозмінилася, бо не кожна громадська організація є багаточисельною, щоб знайти людей, які би сиділи на складі зранку до вечора цілий тиждень. Таким чином воно все так звузилося, що тут залишився осередок з кількох людей, які є тут постійно, день в день.

Для безперебійної роботи Логістичного центру щодня трудиться стала команда згуртованих волонтерів: Герман Тарас, Феціца Христина, Хамуляк Назар, Кіндій Богдан, Вовк Любов, Дячишин Ольга, Худа Ольга, Кулик Юрій, Басараб Ярослав, Гузь Богдан, Шандрук Віталій.

Дня нас спеціально розробили програмне забезпечення, спеціальну програму, в яку ми записуємо все, що приймаємо, що нам люди приносять, та видаємо акт прийому. Коли ми видаємо щось бійцю, бригаді на поїздку, ми також все записуємо у програму, тобто у нас абсолютно прозорий обіг. Це нас і врятувало одного разу, тому що, ви розумієте, були недоброзичливі люди, яким ми заважали…

Громадський Простір: У вас були перевірки?

Любов Вовк: Одна з громадських організацій Тернополя звернулася в МВС з проханням нас перевірити. Не тільки нас, а перевірити волонтерські об’єднання по всьому Тернополю. До нас прийшла міліція з перевірками, ми показали їм ящики з документами, актами для перевірки та підрахунку. Бо у нас все прозоро і нічого було переживати. Згодом ми навіть печатку свою виробили, проте ми не є юридичною особою – не зареєстровані.

Громадський Простір: То ви лише як ініціатива?

Любов Вовк: Так, просто люди. І це для нас у чомусь, можливо, мінус.

Громадський Простір: Чи є у планах реєструватись?

Любов Вовк: Питання про це постало буквально тільки зараз. Наприклад, є благодійна допомога із-за кордону, і по документах вона мусить бути оформлена на якийсь благодійний фонд. Тоді ми стараємось залучати благодійні фонди, з якими ми співпрацюємо. Нам немає сенсу реєструватись тільки для того, щоб отримати допомогу звідкись. Ми не реєструємося, тому що не було такої мети. Люди довіряють нам, бо, по перше, всі люди, які тут працюють, нас десь вже 12 чоловік, які постійно в роботі, то дехто з них є, не то що публічними людьми, але, наприклад, я журналістка, мене багато хто знає по моїй роботі, і є коло людей, які мені довіряють. Є у нас Христина Феціца, суддя в автомобільному спорті, її теж багато знають підприємців, спортсменів, і довіряють їй. З нами є Тарас Герман, зараз він як керівник, якого ми неофіційно обрали. Його теж знають, і його батько дуже відомий в Тернополі письменник, поет і літератор Олег Герман. Виходить так, що кожна людина, яка тут є, має якесь певно коло людей, які їй довіряють і таким чином реєструватися особливо не було потреби.

Фото з офіційної сторінки Логістичного центру допомоги бійцям АТО м.Тернопіль

Хоча іноді виникають питання. Наприклад, у нас є скриньки, які ми ставимо в магазинах, вони пронумеровані та супроводжуються відповідними листами, згідно закону як вимагає МВС. Таку скриньку у нас одного разу вкрали і нам було важко подати в міліцію заяву, бо ми “ніхто”, ми не юридична особа.

Громадський Простір: Коли закінчиться війна, то відпаде й сама потреба збору.

Любов Вовк: Так. Навіть зараз, коли підняли зарплату військовим, то ми почали працювати по-іншому. Їм уже не потрібні берци та форма, вони можуть її самі купити. Ми переходимо на більш дорогі речі – автомобілі, оптика, металошукачі, генератори, бензопили. Ми думаємо, що рано чи пізно це все закінчиться, тому зараз перекваліфікуємося на допомогу, наприклад, дітям загиблих, чи сім’ям, в яких батько втратив ногу чи руку, тобто наша діяльність якось плавно перетікає в інше волонтерство.

Фото з офіційної сторінки Логістичного центру допомоги бійцям АТО м.Тернопіль

Громадський Простір: Люди, незважаючи ні на що, продовжують допомагати. Але яка зараз ця допомога?

Любов Вовк: Так, ще приносять, наприклад, домашню тушківку. Хочу сказати, що не так багаті допомагають, як пенсіонери. Була жінка, яка приносила зі своєї пенсії частинку, і навіть не піднімалась рука брати ті гроші. Коли ми їздимо у будь-яку поїздку, то ми завжди обдзвонюємо певне коло підприємців, які з нами співпрацюють, або просто приходимо до когось і просимо, пояснюємо, і дуже багато людей відгукуються дуже щиро, при чому не вимагаючи публічності чи якоїсь подяки. В Тернополі дуже жертовні люди.

Фото з офіційної сторінки Логістичного центру допомоги бійцям АТО м.Тернопіль

Люди питають, що купити, і ми пояснюємо, що, наприклад, в макаронах вже нема потреби, зараз з харчуванням труднощів немає. Вид допомоги змінився. Зараз і бензопилами допомагають підприємці, і ліхтарики купують. Помагають як діти, так і пенсіонери, різні вікові категорії. Цілі школи допомагають. Навчальні заклади нас дуже виручають. Минуле літо було багате на акції: ми неодноразово самі смажили шашлики разом з військовою бригадою, ми їх просили надати нам польову кухню, 2-4 військових, які варили кашу, ми цю їжу продавали і кошти витрачали на закупівлю берців або на інші необхідні речі.

Громадський Простір: Чи співпрацюєте з місцевою владою?

Любов Вовк: У нас принципова позиція – ми є аполітичні, тобто, ми не проти допомоги політиків бійцям, але ми проти того, щоб це робилося для піару, для галочки і якось публічно. До нас приходили і депутати, і чиновники, і чиновники вищих рангів, які приносили допомогу, але ми їх просили забрати камери та пояснювали, що якщо вони це роблять для галочки, то краще іншим волонтерам допомагати. Бо ті громадські організації, які тут об’єднались, з самого початку об’єдналися навколо ідеї люстрації, проти режиму, задля повалення старої влади. Тому ми зараз відсікаємо такі речі, може це і погано, можливо політики змогли б десь чимось допомогти, наприклад, привезти фуру допомоги і пропіаритися, а ми тут відмовляємося… Нам не треба слави. Є в нас деякі чиновники, яким ми можемо сказати, що бригада потребує чогось і вони хочуть допомогти адресно, то ми кажемо, куди їм краще звернутися.

Громадський Простір: Ви відчуваєте якісь зміни в стосунках між громадським сектором і владою за ці два роки?

Любов Вовк: Особисто я не відчуваю якихось великих позитивних змін. Наприклад, після Майдану, я пам’ятаю, були різні акції пікетів, під суди люди ходили, відстоювали права, зараз це все якось придушується, у нас в Тернополі зокрема. Громадський сектор влада “гасить”. Міська влада у нас в Тернополі має вплив переважно на всі ЗМІ. Якщо активісти щось спробують зробити, то провладні ЗМІ їх в негативному світлі висвітлюють. У нас був великий скандал півтора роки тому під Міською радою – там були різні громадські активісти, як і ті, що справді щиро за Майдан, так і ті, що не дуже щиро, але всіх виставили у дуже негативному світлі – що це сепаратисти прийшли під Міську раду, всіх людей назвали сепаратистами. Тому громадський сектор у нас в Тернополі трошечки потухає. Останнім часом у нас почалася боротьба за Генплан міста, у нас хочуть затверджувати зміни до цього документу, але громада бачить там багато порушень. Тому зараз всі громадські рухи зосереджені навколо Генплану. Я, як журналістка, яка зараз дуже детально зараз вивчає діяльність міських депутатів, бачу, що після міських виборів в нас змінилася каденція депутатів у кращу сторону. Якщо раніше міський голова керував і, фактично, депутати голосували під його дудку, то зараз такого немає. Частково є, бо він має якийсь вплив, але тепер сесії тривають довше, депутати багато питань обговорюють, і вже багато хто голосує по совісті, а не так, як скаже керівництво партії чи міський голова. Мене, як журналістку, це тішить.

Якщо повернутися до волонтерства, то ми зараз абсолютно окремо від влади, хоча з обласною владою ми інколи непогано співпрацюємо. У них є Рада АТО, ми туди можемо прийти при потребі і якісь проблеми висвітлити. До нас бійці звертаються частіше, ніж до чиновників, бо нам більше довіряють.

Громадський Простір: Громадський сектор Тернопільщини – який він зараз?

Любов Вовк: Пасивний. Дуже мало хто аналізує. Але ті, хто аналізують та пробують думати, не мають впливу на сіру масу. Навіть та сама люстрація. Всі біжать кидати суддю у смітник, але чому саме цього суддю, то мало хто знає з цих людей. Також це видно із прикладу незаконної забудови біля залізничного вокзалу в Тернополі. Там почали рити котлован для того, щоб прямо перед залізничним вокзалом щось будувати. Туди активно ходили активісти, громадські організації, проте згодом це все потухло – частина відійшла, частину можливо купили, частина зневірилася. Дуже пасивний громадський сектор.

Але тішить те, що в Тернополі починають робити різні тренінги. До нас приїжджали народні депутати з проектом #Включайся, то вони старалися активізувати людей, залучати їх до реального вирішення актуальних проблем. Це дало свій позитивний результат. Також у нас відбуваються Школи помічників депутатів, теж молодь гуртують. З часом, як мені здається, громадський сектор оживе. Я так бачу по своєму середовищу, що ми можливо вже втомилися і відійдемо на другий план, а буде нове покоління тих молодших, які вчаться аналізувати. Я надіюся, що вони трошки оживлять той громадський сектор.

Фото з офіційної сторінки Логістичного центру допомоги бійцям АТО м.Тернопіль

Громадський Простір: У волонтерстві місто було дуже активним. Чи вистачає вам волонтерів зараз?

Любов Вовк: Дуже багато людей, коли тільки почав працювати Логістичний центр, хотіли працювати. Приходили жінки, чоловіки. Була у нас ініціатива жінок, які робили сухі борщі, пекли випічку. Це у них було централізовано. Наприклад, ми кажемо, що через тиждень їдемо у поїздку, то вони самі через соцмережі координувалися. Був такий наче конвеєр, дуже активно це все було. Багато жінок приходили ввечері, люди, які займають високі посади просто приходили, брали ящики, складали у них консервацію. Чоловіки помагали вантажити і розвантажувати. Зараз цього менше, бо й роботи нема такої. Також до нас на практику приходили студенти.

Фото – Логістичний центр допомоги бійцям АТО

Логістичний центр – це не є лише волонтери з 12 осіб, які тут працюють. Це є весь Тернопіль та Тернопільська область! Бо хто ми без цих людей? Ми є лише посередники. У нас є більше часу і можливостей тут сидіти, тому що кожен має таку роботу, яка дозволяє тут сидіти днями. Хоча є у нас волонтери, які кожного дня після роботи приходили. От нещодавно до нас приїжджав контейнер із США – величезна фура лікарських засобів, хірургічні столи там були, різні медичні речі, то ми написали у соцмережі повідомлення і прийшло багато людей, навіть відомі тернопільські музиканти. Бо тут немає значення твій статус. Приходять і працюють всі, хто хоче.

Фото з офіційної сторінки Логістичного центру допомоги бійцям АТО м.Тернопіль

Громадський Простір: Яким чином відбувається перевезення допомоги на Схід?

Любов Вовк: Раніше ми їздили раз у кожні два тижні, досить часто, бо була потреба така. Була машина, яку нам надавав підприємець в оренду. 2014 року найважчий був період, тоді  армія тільки почала діяти активно, у них не було доброї логістики, крім того на передову не дуже хотіли їхати генерали. Наприклад, коли хлопця мобілізовують, то він приходить до нас за формою. Тоді теж не було ні бронежилетів, давали аж на передовій, а батьки переживали через це. Таким чином зав’язувалися контакти – вони знали нас, ми знали їх, і вони вже потім з передової до нас дзвонили, бо знали, що ми є, ми допоможемо, приїдемо. Ми допомагаємо не тільки тернопільським, ми допомагаємо абсолютно всім, хто подзвонить. Якщо ми веземо допомогу нашим хлопцям і бачимо, що там “голі” стоять з інших областей, то ми не можемо не дати їм допомоги. Ми завантажуємо бус  як адресними посилками від батьків, так і формою, взуттям, їжею, буржуйками.

На схід їздять переважно одні й ті ж самі люди – це наш керівник Тарас Герман та ще один волонтер, який перший започаткував у Тернополі пожертвування у “банки”, він з громадської організації  “Майдан Тернопіль”. Наші люди їздять по всій лінії фронту, ми не їдемо лише в одну якусь точку, бо це занадто дорого. Люди дають нам кошти і ми за кожну копійку мусимо відзвітувати, і треба продумати, як їх раціонально використати.

Фото з офіційної сторінки Логістичного центру допомоги бійцям АТО м.Тернопіль

Ми стараємося знижки шукати. Нас навіть одного разу звинуватили, що ми купили бензопили в якоїсь незрозумілої фірми. Але якщо ця фірма дає нам добрі знижки і продає такі ж самі бензопили, то чому ми маємо платити дорожче.Ми стараємося кожну копійку економити. Тому ми їдемо на тиждень, півтора. Зараз стало легше, бо Нова Пошта почала співпрацювати із волонтерами.

Зараз багато хлопців демобілізовується і багато хто повертає те, що ми їм давали, те, що збереглося. Не скажу, що це масово, але це дуже приємно, коли віддають і кажуть – це не моє, народ дав мені, передайте ще комусь далі.  Ми тримаємо контакти з хлопцями, вони приходять до нас на каву після демобілізації, розказують те, що не можуть розказати вдома батькам. Важко, коли хлопці приходять і щось таке розказують, і ми це все через себе пропускаємо, і розказати це теж немає кому. Бо як ти розкажеш, як його десь там кинули, чи як він бачив смерть друга, це дуже важко психологічно.

Громадський Простір: То ви ще тут як психологи?

Любов Вовк: Так. У мене з часом виробився бар’єр. У мене двоє дітей і я розумію, що я не маю права давати слабинку, не маю права на них зриватися. У нас є Христя, яка до цих пір спілкується із бійцями день-в-день. Кожен із нас має свою тактику спілкування. Також у нас є call-центр. Ми змушені були створити гарячу лінію, бо у кожного телефон “розривався”. Є дві дівчини, які чергуються, вони взяли на себе той вантаж, стали тим фільтром, щоб ми тут могли нормально працювати.

Громадський Простір: Скільки допомоги за ці два роки ви надали?

Любов Вовк: Якщо кожного місяця за два роки, то це в середньому 24 поїздки, а кожна поїздка – по 6,7, 10 тон. Також багато Новою Поштою передавали. Важко сказати скільки це у грошовому еквіваленті. От приносять нам бінокль, а я уявлення не маю скільки він коштує. Понад 10 автомобілів ми передали. Проте останні рази у нас навіть не було що везти, склад був пустий, люди не так вже несуть, бо криза, та й бійцям вже не так треба. Допомога добряче впала.

Громадський Простір: У такій тривалій та складній волонтерській справі можна почати “вигорати”. Чи зіштовхнулися ви з цим?

Любов Вовк: Кожен з нас по різному відчув вигорання. Хтось взагалі не вигорає, хтось думає, що не вигорає, а хтось вже 150 разів вигорів, хтось вже дверима кілька разів грюкав. Наш колектив не малий, і ми намагаємося робити раз у тиждень якісь збори, де ми можемо один на одного “покричати”, виговоритися, вилити весь негатив. Звичайно, це наше волонтерство не змушує нас бути тут кожного дня. Коли я відчуваю, що я вигоріла, то я на тиждень відлучаюся. У Тернополі є психологи, які працюють з бійцями, то вони нас теж запрошують на зустрічі.

Одного разу наші волонтери потрапили під сильний обстріл. Є така позиція під Щастям, називається “Фасад”, близько до ворога. Вони стали заручниками ситуації та вже заповіти писали… Наші волонтери, коли приїжджають зі сходу, кілька днів відходять, вони можуть не говорити, можуть кричати, можуть не приходити на склад.

Знаєте, ми всі незнайомі були між собою до цього Складу.  Ми представляли різні громадські організації і познайомилися після Майдану саме тут. За два роки ми вже як сім’я, ми знаємо один одного, хто як реагує в різних ситуаціях, знаємо, де треба промовчати, а де навпаки треба дожати в чомусь. І тому, коли ми грюкаємо дверима, то це означає, що ми втомлюємося один від одного.  А потім повертаємося, бо цю роботу ми не можемо кинути. Нам важко було асоціювати себе з волонтерами, бо ми просто люди. Якийсь час це вже стало кітчем – “всі волонтери”, і нам було трохи соромно писати – “я – волонтер”. Я знаю, що коли закінчиться війна, то я ніяким волонтером вже не буду. А у нас є люди, які займалися волонтерством і до війни.

Був час, коли мої діти мене не бачили, я виходила ранесенько, приходила пізно. Я не відчувала провини перед дітьми, я їм пояснювала, чому я це роблю, і вони терпляче це сприймали. Але через якийсь час я зрозуміла, що на складі я вже так не потрібна як раніше, і пора вже повертатися у сім’ю.

Громадський Простір: Два роки – це досить довгий період для такої щоденної справи. Розкажіть, що вас найбільше вразило за цей час?

Любов Вовк: Вразило, коли бабця приходить і віддає кожного місяця частину з пенсії. Вразила розповідь одного бійця. До нас багато бійців приходить і багато чого розказують, і не завжди цьому можна вірити, бо може хтось приходить нетверезий. Проте був один хлопець, він прийшов до нас із волонтеркою-медиком, щоб просто поспілкуватися. У нього з очима були проблеми після поранення і він проходив обстеження у Тернопільській обласній лікарні. Ми розговорилися. Він один з тих, хто виходив із Дебальцевого. Молодий хлопець. Він казав, що йому пощастило, бо він втратив частково зір під час виходу із Дебальцевого і не бачив, що там відбувалося. Він три доби повз по полю, відморозив руки, ноги. Казав, що найстрашніше було, що він бачив лише силуети, коли він попав у якесь село та не знав, чи воно наше, чи окуповане.  Він ночував у чужому гаражі, а вранці прийшов господар і сказав йому йти туди-то. І він вагався, чи вірити цьому чоловіку. Бо місцеві мешканці, як розказують волонтери, “леліють” тих, під ким вони є. Потім вийшла його дружина і він їй повірив, та дійсно знайшов наші війська. Після цього його госпіталізували. Скоро він має одружитися. Мене вразило, що він це розказував без пафосу, а дуже просто, як друзям. Я розумію, що він це мамі не розкаже,  він своїй дівчині не розкаже. Такі історії вражають.

_______________________________________________

До складу аполітичного об’єднанням заради громади «Ядро», яке започаткувало Логістичний Центр, входили сім «молодих» громадських організацій, що були створені в постмайданівський час та під час Революції Гідності: ТО ВО «Автомайдан», Громадський люстраційний комітет Тернополя, ГО «Майдан Тернопіль», ГС «Рада бізнесу Тернопілля», ТГФОГП «Самооборона Тернопільщини», ТОГО «Тернопільські підсумки», ГО «Тернопільська правозахисна група».

Зараз волонтерами Центру є люди доброї волі, різних професій, різного віку – школярі, студенти, пенсіонери і навіть маленькі діти, листи та малюнки котрих найбільше зігрівають серця Героїв. Окрім того, для безперебійної роботи Логістичного центру щодня трудиться стала команда згуртованих волонтерів: Герман Тарас, Феціца Христина, Хамуляк Назар, Кіндій Богдан, Вовк Любов, Дячишин Ольга, Худа Ольга, Кулик Юрій, Басараб Ярослав, Гузь Богдан, Шандрук Віталій.

Довідково:

Завдання та напрямки “Логістичного центру допомоги бійцям АТО”

1. Волонтерство зараз набрало іншої форми, ніж це було у 2014 році. Зараз головним завданням Логістичного центру є не лише передача допомоги бійцям з рук в руки, а й контроль керівництва ЗСУ, військових частин, владних структур на місці щодо забезпечення українських, та зокрема тернопільських військовослужбовців на фронті.

2. Логістика, матеріальна та інформаційна підтримка, контроль переміщення підрозділів та координація їх із дружніми волонтерськими організаціями та державними гілками влади, які здійснюють підтримку армії.

3. Повний та постійний патронат місцевої військової частини. 4. Контроль та аналіз волонтерських організацій, які проводять діяльність на території Тернопільської області та міста.

5. Регулярний збір та відправка допомоги українським бійцям в зоні АТО, у найвіддаленіших точках передової, по усій лінії розмежування – особисто в руки та без посередництва командування.

6. Робота «гарячої лінії», завдяки якій відбувається збір, обробка, систематизація інформації та різностороння консультативна допомога військовослужбовцям і їхнім сім’ям.

7. Логістика та інспектування матеріально-технічного забезпечення військовослужбовців при відправці їх в зону АТО.

8. Автомобільний напрямок: діагностика, ремонт, сприяння у транспортуванні автомобільної техніки для потреб військових в зоні АТО.

9. Допомога пораненим бійцям (медикаменти, лікування закордоном, безкоштовна реабілітація).

10. Кваліфікована психологічна допомога бійцям, які повернулись із зони проведення АТО на ротацію, в рамках демобілізації, тощо.

11. Правова допомога мобілізованим при порушенні їхніх прав.

Транскрибування: Дар’я Демут