Олександр Магльона: до Майдану, Майдан, післяМайдання

Громадський Простір

Олександр Магльона, президент Асоціації «Нові Горизонти», м. Дрогобич, поділився із Громадським простором наболілим – думками та переживаннями відносно політичної ситуації в Україні постМайдану. Можливо, вони прозвучать дещо різко та категорично, проте ми вирішили не обмежувати наших коментаторів у висловленні свого бачення країни через рік після Майдану. Варто зазначити, що думки дописувачів можуть збігатися або не збігатися із думками редакції, проте ми публікуємо їх без змістовного “причесування”.

“Якість нашого життя залежить від двох речей: від якості спілкування зі своїм внутрішнім світом і якості спілкування із зовнішнім світом”– так колись влучно сказав Ноа Сент Джон, філософ, котрий вчить, як людина має бути здоровою та щасливою. Чи не ці бажання має кожна нормальна людина, – питання риторичне. Хто ж має гарантувати людині, громадянину безпеку та соціальний захист? Влада, усі її інституції, починаючи з гаранта, президента України і закінчуючи головою сільради у найменшому селі.

Не пошановую владу. Ані ту, що ганебно втекла, ані цю, яку буцімто сформував Майдан 2013-14. Чому? Тому що усі 23 роки незалежності при владі були одні й ті ж особи, з сумнівним минулим, з «першим мільйоном», про який нічого не хочуть розповідати, і, зрештою, із патологічною здатністю до клептоманії. Простіше, до крадіжок. Не банальних, якихось там дрібних речей, а «по-дорослому» – із кишені кожного «маленького українця», бюджету країни, – наших з вами, шановні читачі, податків.

Зокрема, у 2010 році до влади прийшли відверто цинічні бандюгани, з таким же очільником з двома «ходками» добродієм Януковичем. Це для нього я писав про долі Наполеона, Мао Дзедуна у правозахисній газеті «Нові Горизонти», яку видаю на громадських засадах з 2001 року (розповсюджував ці дописи й в неті).

Останній «рецепт для Януковича» -«Януковичу про Чаушеску» встиг написати 4 січня 2014 року, коли він ще підло думав, що розжене Майдан через смерті та кров українців. Не встиг, не зміг. Ганебно втік до «друга» Путіна, який, будучи колишнім (а вони не бувають колишніми, – О.М.) полковником КДБ, глибоко зневажав «зека-президента».

Вважаю, що УСЯ українська влада поклала свої цеглини, малі чи величезні, у «фундамент» Майдану. «Опозиційна», зрадивши Майдан-2004, бандитська, зрадивши очікування своїх співвітчизників кращого достойного життя.

Що ж змінив Майдан? Нас, з вами усіма, хто почав відчувати себе Людиною, здатною вичавлювати з себе раба. Він продемонстрував пасіонарність простих пересічних українців, насамперед, молоді. Подейкують, що це був далекоглядний проект Путіна задля повного залучення країни у сферу інтересів РФ. Бздури. Майдан зробили небайдужі та відважні. Українці. Зокрема, коли стало зрозуміло, що бандитська влада програє цю битву за гідність, з’явилися представники партій та різних впливів. Вони встигли встрибнути у останній вагон потяга на ймення «Людська гідність». Та це не ті пасажири, що звикли їздити у плацкарті та ще й в останньому вагоні! Вони швидко зайняли купе та СВ, а потім завзято почали підміняти команду машиністів. Це вони волали про «кулю в лоб», відаючи, що те чоло (ну, немає в українській мові отого «Лоба»!,- О.М.) ніколи не буде в зоні небезпеки. Потім протягнули в «уряд камікадзе», виключно через загальну наївність та ейфорію учасників майданних змагань, всіх, хто нібито мав зробити кардинальні зміни у ситуації, що склалася. Цього не відбулося, ані від головного «камікадзе», ані від результатів виборів президента та парламенту. І ось чому.

Мільярдер Петро Порошенко зміг опинитися в потрібному місці і в потрібний час, проголосивши, що зупинить війну і наведе в країні лад. Це спрацювало. Інше бачимо на ділі. Призначення одіозних керівників на ключові у країні посади, млявість у збройному конфлікті як Головнокомандувача, до речі, без Ставки як такої, неспроможність відсторонення від власного бізнесу (фабрики в Росії та окупованому Криму, закупівля мегаконсорціуму у РФ, тощо), відверта «здача» виборчих округів тим, хто ще вчора голосував за «закони про кров», – чи цього ми чекали від всенародно обраного? Як і раніше працюють відверто корупційні схеми, дерибаниться бюджет із медицини, цинічно обкрадають армію, перелік сталості злочинності шокує. І ніхто за майже 9 місяців не покараний: за вбивства на Майдані та в АТО, за грабіжництво, що не припинилося ані на добу! Допоки? Що чекати від новообраного парламенту, – велика таїна…

Що ж мусимо робити, аби не зрадити Майдану? Найперше, не зрадити тих, хто сьогодні проливає кров через бездарну політику «нашої» влади. Мій син сьогодні на тій війні. Сказав: «Ти мене так виховав». ТАК вихованих у моїй країні сотні тисяч. І це вже люди з іншим світоглядом, що пройшли нелегкий гарт. Вони мають моральне право запитати владу: що ж ви робили, панове, поки ми захищали ваше комфортне існування? Чи знайде влада достойну відповідь на це та інші запитання?…

Мусимо покінчити у третьому секторі із «синдромом Каськіва-Попова» (авторський термін – О.М.). Знаю чих діячів із 1999 року, коли формувалася коаліція “Свобода вибору”. Пан Каськів тоді дуже різнився від пана Попова. Він був за конкуренцію НУО та підготовку майбутньої влади через школення в громадській діяльності, пана Попова повністю влаштовувала своя мережа ГО Комітету виборців, задля відвертого грантожерства. Їх долі розійшлися. Влад Каськів став радником президента Ющенка. Нарешті, – тоді подумалося, – влада буде дослухатися до громадськості. Де там! Пан Каськів допустився помилки, коли у телеефірі публічно заявив, що, мовляв, якщо Тимошенко та Ющенко не припинять взаємне поборювання, то він розповість, за що ж вони воюють насправді. Наступного дня радник Ющенка втратив свій статус. З’явився за часів Януковича-президента, чи спокуса владою, чи бажання самореалізуватися, – хто зна, – привели його в лігво бандюганів… Що далі, – загальновідомо. Інша доля у його колишнього соратника пана Ігора Попова. Його теж бачили у оточенні нездари Ющенка, але без особистого фанатичного прагнення правди. Сьогодні він представляє у Верховній Раді України радикальну партію одіозного Олега Ляшка. Він добре знає контраверсійну біографію свого «шефа», усвідомлює суцільну, досить підлу брехню та обман виборців цим діячем і… всіляко його підтримує. Що це, як не банальне користолюбство, безпринципність та відсутність морально-етичних орієнтирів?

Через те й стверджую, сьогоднішні громадські лідери повинні добре усвідомити ризики такого синдрому: для тих, хто став нардепом, та для тих, кого запрошують «у владу». Позаяк є велика пересторога щодо того, як розводитимуть, «мов кошенят», вчорашніх, – журналістів, громадських лідерів, комбатів, майстри підкилимних домовленостей, заради виключно власного процвітання, – коаліціанти та «опозиціонери». Навипередки. Тому надзвичайно важливо аби «злі по виборах» (ті, що несправедливо не були обрані, достойні та порядні, головно, молоді, лідери) щоденно доносили до всіх, в країні сущих: Майдан не закінчився, не маємо прав зрадити Небесну сотню. Мусимо творити СВОЮ країну, а не територію, на якій знову пануватимуть клани, сім’ї і різна подібна нечисть. Це велика, тяжка і небезпечна робота. Мусимо це усвідомити, як усвідомлюють ті, що йдуть у зону «АТО» (насправді ж на продану та продажну війну), на втрату здоров’я та, можливо, й смерть, наші кращі сини, брати, сестри та батьки. Чекаємо на їх повернення. Не для нового Майдану, – для участі у розбудові справжньої демократичної країни. Ми вже знаємо, що і як потрібно задля цього зробити. Тепер головним завданням є об’єднання всіх, хто не продадуться за гроші чи cпокуситься владними преференціями. Маємо для цього і імунітет, і наснагу. Це для нас, небайдужих, сказала, мій особистий моральний авторитет, Ліна Костенко: «Мені треба, щоб вони, ставши владою, не зрадили цей Майдан. Бо це не їхня перемога, це наша. Може, вони припишуть її собі. Може, захочуть забути. Може, чиїсь волохаті руки спробують видерти цю сторінку. Сторінку можна видерти. Історію-ні». Так сьогодні думають та говорять мільйони. І ніхто цю силу вже не здолає”.

………………………………..

Цей листопад – знаковий для кожного свідомого українця. Вже незабаром ми відзначатимемо річницю Революції Гідності. Що змінилося за цей рік? Яким він був для нас і для всієї України? Громадський простір протягом листопада 2014 буде публікувати коментарі учасників Майдану, які висловлюватимуть свої рефлексії з приводу того, що позитивного і не дуже сталося за цей рік для країни.