Павел Левінаў: Історії успіху бувають, коли ми готуємо капкани для влади

Громадський Простір

До Вашої уваги інтерв’ю з білоруським правозахисником. Павел Левінаў – представник Білоруського Гельсінського комітету у Вітебському регіоні.  Виграв справу проти Республіки Білорусь у Комітеті ООН з прав людини.  Павел Левінаў є членом журі на фестивалі кіно про права людини DocudaysUA в Києві.

- Чи зазнає тиску Білоруський Гельсінський комітет? 

Проти БГК кілька років тому було порушено кримінальну справу нібито за ухилення від сплати податків. Хоча ми працювали за проектом, зареєстрованим в уряді, і мали бути звільнені від сплати податків. Нам пред’явили досить велику суму. Наше майно описане й арештоване і конфісковане. Фактично все, що зараз у нас є в офісі (стіл, стілець, книжкова шафа), – орендоване. Недавно приходили з перевіркою матеріального стану і ми показували документи на кожен стілець, що це не наше, а орендоване.

- Деякі росіяни вважають Україну плацдармом для демократизації Росії. Чи є у вашій країні схожі очікування, що зміни на краще в якійсь країні регіону (наприклад, Росії) вплинуть на становище в Білорусі? 

На нас дуже впливає Росія і економічно, і політично. У Білорусі неможливо провести засідання суду білоруською мовою. Часто бувають мовні ексцеси, що людина відмовляється говорити російською, а судді не розуміють білоруської, і процес іде, людину засуджують. У Білорусі дуже мало дитсадків і шкіл з білоруською мовою. Це русифікація.

На жаль, я спостерігаю, що для Росії Білорусь є полігоном, щоб подивитися, як владі реагувати. Наприклад, з виборами 2010 року: скільки людей вийде, як придушувати ці демонстрації. У Росії до недавнього часу не було такого жорстокого придушення демонстрацій, не було порушення кримінальних справ за участь у протестах. Переслідування за отримання зарубіжної допомоги почалися у Білорусі, а тепер у Росії… Недавно встиг у новинах прочитати, що в офіс Меморіалу прийшли з обшуком.

- Чи є інші зовнішньополітичні пріоритети, крім Росії? Наприклад, наскільки актуальне членство в Раді Європи? 

Більшість народу не знає про ці цінності, про Раду Європи, оскільки в нас монополізовані ЗМІ.

Влада розуміє, що вступивши до Ради Європи, потрібно ратифікувати Європейську конвенцію про права людини, вводити мораторій чи скасовувати смертну кару.

Білорусь не ратифікувала Європейську конвенцію про права людини. Ми білоруси, як і ви українці, не можемо звернутися до Європейського суду щодо порушення наших прав республікою Білорусь. Якщо ви приїдете до нас в країну і відчуєте ці порушення, то не зможете поскаржитися на Білорусь, як і ми не можемо. Учора (24 березня -ред.) в Мінську були затримані троє українських громадян. Тільки за те, що вони йшли містом і в них на плечах був зав’язаний український національний прапор!

- В умовах політичної монополії, яка ситуація у неполітичних сферах? 

У Білорусі не дають розвиватися незалежним профспілкам. А державна профспілка – це ще гірше ніж те, що було в радянські часи, бо тоді профспілка на щось впливала і знаходила компроміс із працедавцем. Сьогодні профспілка – це структурний підрозділ наймача і виконує його волю. Якщо хтось вступає у незалежну профспілку, то з ним роботодавець просто не продовжує контракт.

Олександр Григорович (Лукашенко – ред.) обіцяв у 2008 році потиснути руку останньому підприємцю. Орендні ставки дуже високі. Підприємцям залишається підвищувати ціни на товари. Можливий хіба дрібний бізнес “купи-продай”, а такого, як в Україні, немає. Є деякі успішні компанії, але вони працюють “під дахом” влади.

- Недавно у Празі презентували художній фільм «Хай живе Білорусь». Герой стрічки – активіст – і його в якості покарання забирають в армію. Розкажіть про цю практику. 

У нас не скасований загальний військовий обов’язок, але за законом є обмеження, яких людей не можуть брати в армію (за станом здоров’я та інше). Однак цей закон не поширюється однаково на всіх, особливо на активістів. Спецслужби тиснуть і на лікарів, на медустанови.

Цим хлопцям потім у збройних силах дуже тяжко. Вони перебувають там, як у тюрмі. Людина, маючи власні переконання, спілкуючись, буде їх поширювати. А це небезпечно, ще й у середовищі молодих людей, яким у певний момент служби дають у руки зброю. Тому людину починають відгороджувати від колективу. Її не можуть ізолювати, але стараються дати якесь навантаження, щоб не було часу на спілкування і, так би мовити, сповідувати свої погляди.

- Кажуть, у Білорусі ще й закони суперечать принципу прав людини. Як в таких умовах виходить мати історії успіху? 

Історії успіху бувають тоді, коли ми вдаємося до неординарних, креативних кроків. Тоді влада не розуміє, що відбувається, і потрапляє у капкан. Коли все стає ясно, то вже нікуди діватися і треба визнавати свою помилку.

Я часто звертаюся з одного питання у дві державні структури і, буває, приходять суперечливі відповіді. На цьому можна грати, зіштовхуючи два міністерства між собою.

Дуже багато людей було звільнено від затримання у райвідділах міліції. Головне у перші три години вчасно “підсуєтитися”, вставити своїх п’ять копійок. Тоді людей і без протоколів відпускали. От у п’ятницю активісти роздавали листівки-запрошення на мітинг на честь заснування Білоруської республіки. Їх утримували весь цей час і тільки сьогодні (25 березня – ред.) мають привести в суд. Більше ніж упевнений, що якби я був у Вітебську, то ці люди були б звільнені.

- Розкажіть про Вашу виграну справу в Комітеті ООН з прав людини 

Комітет визнав Білорусь порушницею, а в нас це рішення навіть не публікують. Білорусь відмовилася від рішень Комітету ООН з прав людини…

Моя справа для Білорусі дещо особлива. Комітет об’єднав в одну справу дев’ять моїх повідомлень.

У Білорусі практично неможливо провести жоден масовий захід, публічно висловити свою думку. Впродовж року я провів експеримент з владою. Я подав заявку на пікет у центрі міста на 31 грудня. Сказав, що стоятиму в костюмі діда мороза і буду поздоровляти громадян з Новим роком. Мені заборонили. 7 січня подавав заявку, що буду стояти і роздавати листівки з Різдвом Христовим. Мені було заборонено! 25 січня – день народження Висоцького. Я сказав, що буду стояти у центральній бібліотеці й інформувати, що пану Висоцькому виповнилося б 70 років та ін. Знову заборонили. 14 лютого – пікет на день закоханих – заборонили. І так рік закінчився 10 грудня у Міжнародний день прав людини, коли я подав заявку, що стоятиму і роздаватиму Загальну декларацію прав людини. Заборонили!

Я пройшов всі судові інстанції – до Верховного суду. Всюди сказали, що все правильно. Тоді я подав дев’ять скарг у Комітет ООН з прав людини і там визнали, що республіка Білорусь порушила моє право на свободу вираження.

- Ви їздите за кордон і даєте там коментарі ЗМІ. Влада потім це читає? 

Так. І це небезпечно. У нас, в Білорусі, є кримінальна відповідальність за дискредитацію республіки Білорусь, мало не зрада батьківщини, солідні терміни позбавлення волі.  З іншого боку, я нічого не вигадую, а озвучую своє бачення ситуації, в якій живу. Нехай влада спробує заперечити і сказати, що це не так.

Фото з сайту DocudaysUA.

Автор : Спілкувалася Ірина Салій