Павло Остапенко: Україна – держава, яка має свою історію, географію, економіку – і ми це можемо досліджувати

Віталій Ніщименко

Павло Остапенко – голова ГО «Товариство дослідників України» – розповів Громадському Простору про новостворену громадську організацію, яка, втім, вже має чимало амбітних напрямків роботи – зокрема, активності на впровадження реформи децентралізації, збереження національної пам’яті, декомунізація. Ця молода організація – приклад того, що постМайданні ініціативи народили не тільки потребу закачувати рукава й допомагати армії, але й ставати на варті національної ідентичності, працюючи з культурними, духовними вартостями, інтелектуальним поступом – врешті потребу досліджувати Україну… У купі – волонтерські потуги та культурницькі ініціативи закладають фундамент нової, сильної України.

Г.П. : Павле, коли Ви створили організацію?

– Ідея створення організації виникла давно, ще у 2012 році. Основне завдання – це об’єднання молодих науковців КНУ ім. Т. Шевченка. Тобто об’єднати молодих науковців і допомогти їм в пошуках грантів, проектів, в реалізації своїх ідей та проектів. Це така стартова платформа для молодих вчених. Для їх згуртування, підтримки, допомоги. На жаль, університети, і система освіти загалом не в змозі вирішувати такі питання, хоча вони є досить прості і повинні вирішуватись ними. Тому ми вбачаємо потребу у створенні таких організацій. Треба буде, будемо створювати (сміється – авт.). Як мінімум, регіональні представництва, у нас є на це амбіції. Зараз я дуже активно працюю над Волинським і Херсонським відділеннями, ще у найближчих планах створення Полтавського відділення, підтримка є, але ще треба працювати. Ці відділення будуть створені на базах географічних факультетів.

Г.П.: Чому обрали таку назву?

– Ну, назва помпезна (посміхається – авт.). Ми повинні відповідати її статусу. Ми стартували і почали займатися важливими для України темами: децентралізації, декомузації, географії сприйняття, пам’ятні місця, які стосуються всієї країни. Тому – “Товариство дослідників України” – тобто дослідники, які досліджують Україну. Україна – це держава, яка має свою історію, географію, економіку, населення – і ми це можемо досліджувати. Із назви має бути зрозуміло, чим ми займаємось – досліджуємо Україну.

Г.П.: Коли зареєструвалися як громадська організація?

– Серйозно почали готуватися до реєстрації ще десь із лютого місяця 2014 року. Я зрозумів, що після таких подій в Україні треба не спати, а починати реалізовувати свої ідеї. Ще якраз був прийнятий закон про громадські об’єднання, що спрощував систему реєстрації і таке інше. Статут розробляв сам, сам реєстрував. Засновниками вважаються три людини – я, Анатолій Мельничук (викладач географічного факультету КНУ ім. Т. Шевченка), який з дня заснування є моїм заступником. Ми вдвох лідери, але оскільки голова повинен бігати реєструвати, все організаційно вирішувати, у мене на той час було більше часу вільного і тому вирішили, що будемо на мене реєструвати. Анатолій Леонідович відповідає за пошук нових учасників, ведення проектів, консультації. На мені вся організаційна частина, відкриття рахунків, отримання довідок і таке інше. Третьою стала Інна Степанець, на той час вона була головою Студентського парламенту університету. Я вбачав у ній тоді велику підтримку, бо вона мала великий вплив на студентську молодь в Університеті, і могла залучити нових учасників. Але згодом я зрозумів, що нам багато і не треба. Головне – якість, а не кількість. Ми нікого не примушуємо реєструватись.

По реєстрації у нас фактично два дні народження. 23 липня 2014 року нас офіційно зареєстровано. Але перші установчі збори засновників проходили дев’ятого липня 2014 року, тому у нас фактично два дні народження.

Г.П.: Скільки учасників?

– Якщо брати всіх учасників – це 25 чоловік. Мені й стільки учасників вистачає, їх би загрузити роботою. Без роботи у нас ніхто не сидить, всі працюють. Але поки що тільки я роздаю її. Хотілось би вже мати кістяк, щоб людина відповідала за певний напрям – і роздавала завдання сама.

Г.П. Які зараз проекти реалізовуються?

– По-перше, проект із декомунізації. Він передбачає науковий супровід процесу перейменування топонімів, виявлення прихованих комуністичних топонімів, експертний супровід по тих топонімах, які були засновані як комуністичні. Тобто є такі населені пункти, яким відразу при заснуванні давалась комуністична назва – і виникають питання, як їх зараз перейменовувати, бо фактично це його рідна назва. Відповідно ми висловлюємо свої пропозиції.

Другий напрям – децентралізація. Це експертний супровід, пояснення населенню що таке децентралізація, які її переваги. Із цього напрямку ми виграли перший свій грант від досить серйозного грантодавця – Фонду Східна Європа, який є суб-донором представництва Європейського Союзу в Україні. У нас серйозні зобов’язання – це експертний супровід добровільного об’єднання Яготинської громади і її подальший розвиток.

Третє – це «Кластерна лабораторія». Це ідея нашого учасника Богдана Тишкевича. Він хоче створити на базі нашої громадської організації науково-дослідницьке об’єднання, назвати його «Кластерна лабораторія» – і досліджувати процеси кластеризації в українській економіці, господарстві. Де вони уже утворені, де є підстави для їх утворення, допомагати у їхньому функціонуванні. Він якраз формує команду у свою лабораторію, також підключає і представників із “Могилянки”.

Четвертий проект називається «Пам’ять місця – пам’ять народу». Це проект, спрямований на дослідження національної ідентичністі. Це суспільно важливий проект. Основна його мета –  зйомка документального фільму про визначні, пам’ятні місця України і про людей, які їх населяють, як вони допомагають зберігати і передавати наступним поколінням пам’ять цих місць. На думку провідних світових вчених, які досліджують національну ідентичність різних народів… Зокрема, П’єр Нора говорить, що місце як фізичний об’єкт, має свою пам’ять, яка зберігається в написах, в стінах, в архітектурній забудові, фасадах будинків, бруківці. Вся ця композиція несе в собі пам’ять про ті події, які відбувались у цьому місці. Наприклад, він описує як побував у Соловецькому монастирі і пройнявся духом того місця, де відбували покарання дуже багато революціонерів, подвижників Царської імперії, де Калнишевський провів останні свої 25 років. І він говорить, що коли він там спускався по сходах, які ведуть до моря, то дуже пройнявся тією енергетикою. Цей монастир несе у собі історичну пам’ять, що енергетичні поля там просто зашкалюють. Є критики Нора. Я б не сказав, що ми дотягуємо до критиків Нора, але маємо свою думку з цього приводу і говоримо, що місце як фізична величина – вулиця, будинок, може зберігати свою пам’ять тільки завдяки тим людям, які його населяють. Тобто якщо люди там проживають, покоління змінюється, передається пам’ять про це місце, про ці події, і якісь нові, що відбуваються, і місто живе, село живе, монастир живе, вулиця живе. Якщо людина там зникає, зникає і пам’ять. У нас в проекті закопаний глибший сенс. Ми хочемо виявити такі ядра українськості, української нації – потужні центри культури, духовного розвитку – так не можна говорити, але без яких існування української нації, народу, можливо, ставились би під питання,  або нас би було простіше здолати. І от ми хочемо дослідити ці місця, поговорити з цими людьми – і потім широкому загалу це показати.

«Пам’ять місця – пам’ять народу» – «Пересопниця – Батьківщина української першокниги»

Ще один проект – “Де починається географія”. Це студентський проект, який в подальшому хочемо продовжити, наприклад, “Де починається історія” і т.п. Тобто це проект про вчених світового, всеукраїнського масштабу, масштабу міста, масштабу села, які навчали географії і заслуговують на те, щоб про них згадували і говорили майбутні покоління. Ті люди, які себе зарекомендували як видатні педагоги, вчені. Поки що географи, бо у нас кістяк становлять географи.

Г.П.: Щоб хотіли би передати активним громадянам України?

– Кожен наш проект – суспільно-важливий. Декомунізація – це історична пам’ять. Децентралізація – це те, чим повинен зараз жити кожен, це той шанс змінити щось на краще у країні… І це територія – люди, які живуть на ній, отримали шанс щось змінити. “Пам’ять місця” – це культурна подія. І наш перший ролик – “Там, де починається Україна” потрапив у “Репортерську Сотню”, ми ходили на прямий ефір на “Громадське телебачення”, до того ж їх було два, бо ми мали багато чого розповісти – і в один ефір просто не влізли.

Наша мета – допомагати просуванню української науки, зокрема, молодої української науки, молодої української географії, історії, культурології, психології, соціології, філософії – всього, що прив’язано до території України, все, що має якийсь територіальний вираз.

«Люди на кордоні»

Сайт організації

Сторінка у FB

Спілкувався: Віталій Ніщименко