Павло Шеремета: Україні потрібно своє Reality Distortion

Віталій Ніщименко

Павло Шеремета – директор Школи управління УКУ, колишній міністр економічного розвитку і торгівлі України. Випускник Львівського національного університету ім. І. Франка, він отримав диплом MBA в університеті Еморі (Атланта, США), навчався у Гарвардській школі бізнесу, закінчив ще кілька програм в інститутах світового рівня, три роки обіймав посаду президента Інституту Стратегії Блакитного Океану в Малайзії. Прихильник лібертаріанства, який говорить, що два головні чинники економічного зростання – плідна праця та цінності.

Громадський Простір відвідав лекцію Павла Шеремети в рамках проекту «Principles of Economics», яку днями організували Інтернет-журнал Reed і Fedoriv Hub. І – як завжди – цікавим ділимося з Вами. Короткий тезовий конспект виступу Павла Шеремети на тему “Чудо економічного зростання”,  ідеї та спостереження:

• ХХ століття буде відоме, швидше всього, не падінням Берлінської стіни і не виходом Східної Європи з комунізму. Я думаю, через років 100 це, напевно, будуть достатньо тривіальні історичні події. На фоні того, що кілька сотень мільйонів людей вийшли з бідності, і це сталось не у Східній Європі, не в Латинській Америці, це сталось у Південно-Східній Азії. І, напевно, порівняно з тою достатньо великою трансформацією, що відбулася у нас – це значно більша економічна подія. І нам зі сторони здається, що це чудо. Ти говориш з південно-корейцями – і вони кажуть: “Яке чудо? Ми тяжко працювали кожен день”. Тому я б свій виступ назвав – “Тяжка праця економічного зростання”.

• Для економічного зростання економічна теорія виділяє три базові речі: демографічне зростання – це ми бачимо, зокрема, у Малайзії… Інвестиційне зростання. Якщо брати статистику за 2014 рік, то Україна 14% валових інвестицій до ВВП, США – 19%, Польща – 20%, Малайзія – 25%, Китай – 46%. Продуктивність праці. З якою продуктивністю працюємо ми, з якою продуктивністю працюють наші люди, якщо ми є менеджерами. Прем’єр-міністр і Президент ніяким чином не впливають на моє вміння і наше командне вміння працювати. І це між іншим є наша продуктивність. Наше завдання як менеджерів менше чекати, що це спуститься з держави, більше підіймати власну продуктивність, продуктивність своїх команд.

• Одна з причин, чому я перейшов з державної служби у приватне життя… Я економіст, я можу рахувати свій внесок у ВВП, і я бачив, що він суттєво зменшується на державній службі, незважаючи на нібито високу посаду. Ми зараз у ВВП додаємо набагато більше, навіть з тією самою Школою управління, не говорячи про інші бізнеси, які є.

• Чи наша культура готова? До чуда чи тяжкої праці, залежно від того, як ми відповідаємо на перше питання. Я вважаю, що ні. І це нормально. Причини: наша зарегульованість, наша бюрократія, наша корупція. Багато речей я б виводив з культури, у тому числі і нашої історії.

• Якби я був у Штатах, Британії чи Північній Європі, то я напевно був би лібертаріанцем. В Україні я теж був би лібертаріанцем, але країні я боюсь давати повну свободу. Просто лібертаріанства буде мало, треба робити наступний крок, повинна бути соціальна теорія. В Азії, зокрема в Малайзії – це називається “соціальний реінжиніринг”.  Треба зменшувати дистанцію влади, треба збільшувати індивідуалізм, треба зменшувати уникнення невизначеності. Це забере десятиліття. У Польщі це забрало десятиліття.

• Поки держава не навчилася робити три речі, не треба, як мінімум, очікувати від неї чогось іншого. І ці три речі на мій погляд: організація оборони, легкість ведення бізнесу і правосуддя. Я туди не включаю освіту. Я молода людина, чому держава повинна давати мені освіту? Мої діти вчаться у приватній школі. Це вилітає у 80% сімейного бюджету. Але я знаю – це моя відповідальність. Чому держава повинна охороняти моє здоров’я? Страховочка як мінімум, приватна медицина. Чому держава повинна мені платити пенсію? Я був молодою здоровою людиною, я заробляв гроші. З якої радості держава повинна платити мені пенсію? А не я сам собі зі своїх заощаджень. Оскільки ми розтягнули державу на всі ці і ще багато функцій: культура і багато інших, то просто будь-яка держава не зможе цього зробити. Я не кажу вже про відносно слабку все ще Українську Державу. Ми просто від неї хочемо забагато. Коли навчаться робити оці три речі, тоді можна розтягувати. Сингапур спочатку вичистив корупцію, потім підняв зарплату, потім залучив найкращих експертів у світі, потім обирав стратегічні пріоритети, а не все навпаки.

• Я коли згадую про Майдан, дивлюсь на добровольців, у нас маса проблем, у нас корупція, інші соціальні лиха і спокуси, з якими ми поки що не можемо справитись. Але мені здається – це здорова, глибинно здорова нація, бо інакше вона б не вижила. І це мене робить оптимістом врешті-решт. Я зішлюся на Стіва Джобса, який прийшов у деморалізований розбитий “Apple” у 1996 році, ми його навіть таким не пам’ятаємо. Ми знаємо “Apple” – найцінніша компанія у світі. У Стіва Джобса була ціла теорія, він це називав “Reality Distortion” – викривлення реальності – це те, що треба нам. У 1965 році Південна Корея була бідніша ніж Танзанія. Її ВВП було 170 доларів на душу населення на рік. І це приклад “Reality Distortion”. І я наголошую, це не чудо, воно не впало з верху. Я знаю, як вони працюють. Я працював з ними три роки. Професор Кім, з яким я працював, у нього не було жодного вихідного дня за все життя. Радислав Сікорський, колишній міністр оборони, згодом міністр закордонних справ Польщі сказав: “Ми готові були їсти траву, щоб вступи у Євросоюз і НАТО”. Це є “Reality Distortion”, вони керують багато чим у Євросоюзі зараз. Маючи дуже подібні обставини як ми, але вони не просто були готові їсти траву, вони її їли. Я думаю, що це фундаментально здорова нація, тобто через нашу працю, це для інших буде виглядати чудом. Нам просто треба тяжкою працею, працею фізичною, працею розумовою, працею творчою, працею духовною…

• Візія – це проекція твоєї долі. Якщо ти в країні бачиш тільки мінуси і тобі здається, що все погано і нічого не буде, то ти всього-навсього проектуєш свою волю. Нам потрібно “Reality Distortion”, якщо це Стів Джобс міг зробити, якщо це Південна Корея могла зробити, Польща могла зробити, тоді великий знак питання, чи ми можемо зробити? Я звертаю увагу – не Уряд! Уряд – це частина історії, але не головна. Чи ми здатні своєю працею фізичною, інтелектуальною, духовною, творчою зробити це чудо?

• Будь-яка релігія говорить: “Жодне зусилля не пропаде даремно”. Зараз робиться багато речей для реформ, вони поки що не набули критичної маси, основна битва ще попереду. Але ті речі, які робляться, їх роблять трудами, потім вони дадуть свій ефект в майбутньому.

Замість висновків – лекція, що надихає на постійну працю, на постійне самовдосконалення і віру у те, що все буде добре.