Переосмислюючи відносини: як діяти громадянському суспільству в новій системі координат

Громадський Простір

Якими є сильні та слабкі сторони громадянського суспільства України? Що не так у взаємодії з громадянами, державою та донорами? Наскільки організоване громадянське суспільство готове включатися у нову реальність після виборів? Як зберегти сталість суб’єктності громадянського суспільства і що очікувати у найближчі п’ять років? Як громадським організаціям включитися у кращу взаємодію з донорами?

Про хиткий стан сьогодні, загрози та ризики, а також різні сценарії майбутнього у взаємодії громадянського суспільства з громадянами, державою та донорами дискутували учасники форуму “Переосмислюючи відносини”, організованого Проектом ЄС для розвитку громадянського суспільства в Україні спільно з Міжнародним фондом “Відродження”.

“На міжнародному рівні громадянське суспільство України сприймається як потужне явище — як велика спільнота, яка робить чудову справу, творить зміни, яка також може повстати, щоб змінити ситуацію, коли все стає погано. І це те, що ви зробили”.

Джон Райт, керівник Проекту ЄС для розвитку громадянського суспільства в Україні:

Ми знаємо, що організоване громадянське суспільство користується досить великою підтримкою як всередині країни, так і за кордоном. На міжнародному рівні громадянське суспільство України сприймається як потужне явище — як велика спільнота, яка робить чудову справу, творить зміни, яка також може повстати — і це те, що ви зробили, щоб змінити ситуацію, коли все стає погано. Всередині країни громадянське суспільство має велику повагу —  третє місце за рівнем довіри після церкви та армії. Питання в тому, як це зберегти та як посилити цю довіру.

А друге велике питання полягає в тому, якими можуть бути, якими ви бачите відносини з державою, з новим урядом, який скоро запрацює. Протягом останніх трьох-чотирьох років існували так би мовити дві паралельні системи. Одна з дуже структурованою підготовкою до роботи — мова йде про Координаційну раду при президентові, громадські ради, ради на обласному рівні, що були своєрідним інституційним механізмом взаємозв’язку організованого громадянського суспільства та держави. Тепер ми також знаємо, що ці структури не завжди працювали. У той же час, коаліція в РПР стала де-факто містком між громадянським суспільством та державою, і це було досить ефективним. Ситуація може змінитися, оскільки нова влада менше прагне такої взаємодії. 

І врешті, про стосунки з донорами, зокрема з ЄС, тому що Україна перебуває на проєвропейській траєкторії. Вони стосуються не лише грошей, а й цінностей, а також допомоги та орієнтирів, які ви, громадянське суспільство, хотіли би бачити зі сторони ЄС протягом наступних 2-3 років. Після Революції Гідності була створена спеціальна програма для громадянського суспільства України, яка скоро завершується. Наразі нічого натомість не розробляється. Так, будуть інші програми для громадянського суспільства, але в цей момент немає ніяких сигналів зі сторони громадянського суспільства до ЄС, які б казали: “ей, ми особливі, ми потребуємо цього”.

“Зараз така точка біфуркації, коли країна може піти у різних напрямках. І скоріш за все, вона буде намагатися йти у різних напрямках одночасно”.

Ірина Бекешкіна, директорка фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва:

Зараз така точка біфуркації, коли країна може піти у різних напрямках. І скоріш за все, я боюся, вона буде намагатися йти у різних напрямках одночасно.

У чому була сила і в чому була слабкість (громадянського суспільства — ред.)? Сила в тому, що нам довіряли. На них покладали те, що “вони повинні обстоювати наші інтереси”.  Але це був певний тип патерналізму — якщо немає надії на державні структури та інституції, є надія, що громадські організації зроблять те, що нам треба. А самим долучатися? Після Революції Гідності виявилося, що кількість людей, долучених до активної громадської діяльності аж ніяк не зросла. Як було близько 8%, так і залишилося.

Що небезпечно? Раніше з громадянським суспільством рахувалися, тому що люди їм довіряли, а владі значною мірою — ні. Зараз влада користується дуже високою довірою. 

Така ейфорія недовговічна, але зараз вона є. І є спроби побудувати свого роду пряму народну демократію, без всяких посередників — референдуми, опитування в інтернеті. Треба все таки нам довести свою корисність. Треба довести, що ми сильні. Я впевнена, що нікуди наше українське суспільство без громадянського суспільства не зможе рухатися.

“Влада безпосередньо говорить з народом, а значить меншою мірою потребує посередників, яким, зазвичай, часто виступало громадянське суспільство”.

Олександр Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження”:

Одним із факторів, який відрізняє цю владу від попередньої, полягає в тому, що вона претендує на якісне досягнення популярності у комунікації з широкими верствами суспільства. Тобто влада безпосередньо говорить з народом, а значить вона меншою мірою потребує посередника, яким, зазвичай, часто виступало громадянське суспільство.

Громадянське суспільство перебуває у досить специфічному стані. І тут можемо говорити про лінії розмежування, які виникли, достатньо глибокі, часто внутрішні лінії розмежування між різними сегментами. Громадянське суспільство ніколи не буває монолітним, але зараз воно об’єктивно менш монолітне, ніж коли-небудь. І тої ситуації, яка була, наприклад, у 2014 році, коли дуже великі прошарки громадянського суспільства йшли разом і пропонували спільний порядок денний, і навіть спільні рішення, зараз немає.

У середовищі громадянського суспільства, у сенсі його взаємодії з владою, сьогодні взагалі немає консенсусу на предмет того, а “чого ми там можемо досягти?” Навіть у середовищі ціннісно близьких організацій дуже серйозні розмежування на тему — чи треба і як треба взаємодіяти з новою владою. Одні, які гіпер-критичні до нової владної команди, вважають, що там взагалі нічого не можна вдіяти. А інші навпаки — що є достатньо широкий простір, тому що у влади бракує власних ідей та планів. І між цими двома крайнощами є ще дуже багато напівтонів. 

Сьогодні і в соціальних мережах та інших медіа ми бачимо дискусію з цієї теми, а це означає, що саме громадянське суспільство не тільки не об’єднане щодо тих ідей, які треба донести, але і щодо самих цілей, самої потреби, самої можливості такого донесення. Варіативність розвитку подій є дуже велика. Вона може тягнути за собою навіть маргіналізацію певних прошарків громадянського суспільства.

 Далі читайте на сайті Європейський Простір.