Podaj Rękę Ukrainie: Масштабний Євромайдан братньої Польщі
Євромайдан – це коли українці багатоаспектно почали відкриватися самі собі, а ще розуміти й цінувати важливість підтримки будь-кого, будь-де, хто в тяжку хвилину для нас, а по-суті вона триває вже ...
Додано:
Prostir.Ua
Євромайдан – це коли українці багатоаспектно почали відкриватися самі собі, а ще розуміти й цінувати важливість підтримки будь-кого, будь-де, хто в тяжку хвилину для нас, а по-суті вона триває вже 5-й місяць, – став поруч, на підтримку і захист нашої правди. Ми продовжуємо відкривати їх собі й розповідати вам. Не треба нікого переконувати, що першими, хто дієво вийшов на допомогу були наші справжні сусіди-брати поляки.
Ще з часів Помаранчевої ми знаємо, якими чуйними і креативними у своїй підтримці є люди сусідньої Польщі.
Громадський Простір, особисто наша команда, з-поміж багатьох добрих справ вдячна Польщі зокрема за важливий для нас і всього громадянського суспільства акт солідарності польських громадських організацій Східно-Європейськоого Демократичного центру, PAUCI, Гельсінського фонду з прав людини, Фонду Стефана Баторія, які в найдраматичніший для Євромайдану час ініціювали Відкритий Лист підтримки українським ГО, всій Україні.
Закарбувалося назавжди
.. важливі слова, які на прохання польських колег були передані через Громадський Простір від 326 польських ГО.
Ми завжди уважно вчитувалися і вслуховувалися у все, що стосувалось нашого Майдану. Так само цікаво і важливо нам знати про Майдани підтримки України у світі. Громадському Простору вдалось поспілкуватися з колегами, учасниками Євромайдану Польщі, зокрема з Маркіяном Желяком, Головою правління асоціації «Центр Європейської Співпраці», а також Анастасією Кінзерською, менеджером Фундації духовної культури пограниччя (Fundacja Kultury Duchowej Pogranicza)
ГП: Коли і як почала проявлятися підтримка Євромайдану поляками?
Особисто я перший раз зіткнувся з підтримкою Євромайдану у Вільнюсі наприкінці листопада 2013 року. Паралельно до саміту Східного Партнерства 27-29 листопада відбувалася міжнародна конференція «Eastern Partnership Reality Check: Political Challenges & Future Agenda of the Civil Society». 28 листопада українські НУО зорганізували пікет під палацом, куди прибували кортежі країн Євросоюзу та Східного Партнерства. Всі чекали Януковича, плакати та гасла – відповідні до того моменту: «Янукович – підпиши угоду!», «Україна – це Європа» тощо…
Було дуже холодно, пам’ятаю, литовські поліцейські частували нас чаєм та кавою зі своїх службових термосів. Януковича ми так і не дочекалися – як виявилося пізніше, він приїхав одним з останніх, і проник в палац, ганебно, через службовий вхід. Про це нас повідомив Міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорський, який, єдиний з офіційних осіб, підійшов до нас привітатися. Звичайно, всі інші офіційні гості (Меркель, Баррозу та інші) нас бачили – там де ми стояли і скандували наші гасла, кортежі проїжджали зовсім повільно. Так ось, разом з українцями в цьому пікеті стояли також представники НУО з Польщі, Литви, Молдови, Грузії, Білорусії.
30 листопада вранці ми дізналися про кривавий розгін Майдану. Для нас це був дуже важкий день, важко було усвідомити. Мені, чомусь, запам’ятались слова Яна Пєкло, директора Фундації ПАУСІ з Варшави: «Це – кінець Януковича. Він ще може багато злого скоїти, перед тим, як остаточно піде, але це – його кінець!»
Сьогодні на календарі квітень. 5 місяців. Стільки подій. Долі стількох людей драматично змінилися. Декого – трагічно…
ГП: А як підтримували Майдан зокрема у Вашому місті, хто був ініціатором?
У Вроцлаві, де я живу, є кілька осередків чи осіб, які ініціювали заходи підтримки. Перший мітинг на підтримку Майдану ініціювали, передусім, українські студенти та українці-випускники вроцлавських вузів. Захід відбувся на початку грудня, його підтримала місцева українська громада (Об’єднання українців в Польщі) та служителі греко-католицької церкви. Були також голова міської ради Вроцлава та кілька депутатів.
Це на рівні міста, а щодо Польщі, була велика пітримка на офіційному рівні. Заяви відомих осіб, представників «Солідарності», діячів культури тощо. Серед іншого, був створений Комітет Підтримки України, до складу якого ввійшло багато відомих постатей. Ну і, звичайно, дехто з них їздив на Майдан до Києва. Перераховувати не буду – ви їх знаєте.
Польські музиканти присвятили Україні чимало своїх пісень, які писались прямо на барикадах. Громадський Простір на Головному Майдані країни відзняв прем`єру пісні Павела Кукіза (Paweł Kukiz) “Доки живуть люди!”
Проводився збір коштів та речей для Майдану. На загальнопольському рівні це робило кілька організацій: Фонд «Освіта для Демократії» (з яким ми співпрацювали, поширюючи дані про збір коштів, номери рахунків тощо в нашому регіоні), католицький «Карітас» тощо. Також «Польська Пошта» ввела безкоштовний тариф для посилок в Україну (щоправда, з конкретним асортиментом і призначенням).
У самому Вроцлаві деякий час було відносне затишшя. Частково через свята та канікули, коли багато українських студентів виїхали в Україну (в деяких вузах охочим давали також додаткові канікули – якщо хотіли їхати на Майдан). Частково – через затишшя на Майдані в Києві. Аж до перших загиблих на Грушевського…
Наприкінці січня на центральній площі Вроцлава (Ринку) з’явилися хлопці та дівчата зі свічками. Вони це називали «акція мовчазного протесту». Активісти просто стояли мовчки біля запаленої свічки, з українською символікою, іноді з плакатом. Часом одна людина, часом п’ять, часом більше … Це була абсолютно спонтанна, добровільна акція. І, звичайно, вона привертала увагу як перехожих, так і ЗМІ.
ГП: Як мінялось ставлення та сприйняття подій, не лише представниками третього сектору, а загалом?
Підтримка Польщі для Євромайдану – вона змінювалася в міру того, як змінювався сам Майдан. Гасла були співзвучні. Спочатку – підписання угоди про асоціацію. Після 30 листопада – покарання беркутівців та замовників силового розгону. Потім – відставка уряду та президента. Покарання вбивць. Допомога пораненим та сім’ям жертв. Весь час – більш активна позиція та дії, не тільки слова, зі сторони ЄС. Санкції. Підтримка рішучої позиції польського уряду. Тепер, і це надалі актуально – геть російську агресію.
Другий Євромайдан відбувся на початку лютого 2014 року. Тут генеза була іншою, хочу розповісти про це детальніше. Важливо, що з пропозицією вийшли поляки. Для мене це суттєво, тому що коли Євромайдан в Польщі проводять українці – це одне, а коли ініціатива йде від поляків – це зовсім інший формат.
По-перше, підтримка поляків не є настільки очевидною та автоматичною, як українців. Рівень зацікавленості до сусідньої країни інший, ніж до своєї, рівень поінформованості. По-друге, в Польщі надалі живе так зване «волинське питання», чи негативні відлуння польсько-української братовбивчої війни в середині ХХ століття. У деяких, на щастя, не досить широких середовищах, ці теми упродовж подій Євромайдану, піднімалися.
Використовувалася спотворена картина української антикримінальної революції. Наприклад, звучали такі «аргументи»: Майдан роблять націоналісти з «Правого Сектору» та «Свободи», портрети Бандери там, екстремісти та націоналісти. Все це має яскраве антипольське забарвлення, тому треба підтримувати Януковича. І так далі. Я думаю, в цьому було присутнє незнання фактів та нерозуміння певних явищ, як і, часом, свідоме маніпулювання. Тому, тим більше важливою була участь поляків в заходах підтримки Майдану, а також донесення до польської громадської думки правди. По-третє, участь поляків, на мою думку, була і є важлива ще й тому, що вони шлють позитивний сигнал польській владі (яка підтримує Україну дуже активно).
ГП: Як і яку саме допомогу Ви зорганізовували для Майдану?
До мене зателефонував знайомий вроцлав`янин, Патрик Халачкєвич. Каже, є ініціативна група польських колег, об`єднаних довкола фундації “Sapere Aude”. Схвильовані подіями в Україні, хочуть допомогти, висловити свою підтримку – що тут можна зробити. Я запропонував об`єднати всі середовища, які так чи інакше зацікавлені, пов`язані з Україною, щось роблять. Таких виявилося досить багато.
Анна Мельник, студентка з України, яка запропонувала провести марш містом. Вроцлавська фундація Колегія Східної Європи, яка, в рамках співпраці з Комітетом Підтримки України, проводила збір коштів для медичних потреб Майдану, асоціація «Центр Європейської Співпраці», фундація «Грейпфрут», фундація «Діалог культур» (зняли фільм на Майдані, пізніше був показ на площі Ринок Вроцлава), місцеве відділення «Амнесті Інтернешнл», студентське самоврядування, скаути тощо. Ну і, звичайно, представники місцевої влади, українці з Вроцлава, студенти, греко-католицька церква та інші.
Другий Євромайдан був набагато більший кількісно від попереднього. Було багато представників ЗМІ. Після цього нас уже регулярно запрошували до різних студій з коментарями про Україну, Майдан, поранених, російську агресію тощо… Тобто, з’явився ще й медійний майданчик.
Як ви пам’ятаєте, в лютому події розвивалися дуже драматично. Це знаходило своє відображення також в Польщі. До мене дзвонило багато польських друзів і знайомих (часом таких, з якими не спілкувалися роками). Як правило, вони задавали два питання: 1) що буде далі? та 2) як можна допомогти?
Відчувався реальний і широкий інтерес, людська підтримка та солідарність. Практично, щокілька днів відбувалися більші та менші локальні заходи ініціативних груп. Наприклад: на факультеті української філології Вроцлавського університету волонтери продавали власну випічку, а кошти були передані для потреб Майдану; безкоштовні концерти на підтримку України зі збором коштів (пізніше, вже в березні, Вроцлавська філармонія провела безкоштовний концерт, де виконували реквієм за загиблими); в католицьких костелах проводились богослужіння за мир в Україні, панахиди за загиблими тощо…
Ми готувалися до проведення чергового заходу. Було два питання: дата проведення та формат. Ми хотіли максимально об’єднати зусилля різних груп та організацій паралельно, був вже досвід контактів з попередніх подій. Також, завдяки Інтернету, ми бачили, що роблять в інших містах світу (на деяких Євромайданах Європи вдалось побувати особисто, інші організували друзі чи знайомі).
Починаючи з 18 лютого події в Україні відбувались дуже стрімко. Тож питання дати заходу відпало автоматично. 20го вранці я подав заявку в мерію на проведення маршу та мітингу. А коли повернувся додому і сів до комп’ютера, там була Інститутська, снайпери тощо… Телефон дзвонив щохвилини, було дуже багато охочих приєднатися. Дуже домоміг Фейсбук, де було створено подію (у випадку всіх мітингів у Вроцлаві це використовувалось, а потім з’явилися ще й профільні групи). Багато людей, про яких ми не знали, звернулися до нас власне завдяки Фейсбуку.
Для мене приємною несподіванкою (якщо можна говорити про приємність в контексті тих трагічних подій) був дзвінок Мар’яни Садовської, яка сказала, що зараз у Вроцлаві, і хоче заспівати під час мітингу.
Ситуація змінювалася, як в калейдоскопі. До 18 лютого провідною ідеєю нашого заходу мала бути підтримка вимог Майдану, потім – негайне припинення насильства. У ніч на 21 ми дізналися про втечу Януковича з оточенням, переформатування парламенту. Тож, була теж певно перемога над режимом, хоч і без ейфорії. Цей останній захід був найбільш масовим. Оціночно зібралося 500-600 осіб, що для Вроцлава – чимало.
Черговий раз мене дуже позитивно вразила велика кількість спонтанних ініціатив та ставлення поляків. Серед іншого, через Фейсбук до мене звернулися польські студенти, які запропонували зняти фільм «Вроцлав підтримує Україну: ми з вами!» В ідею лягла фотографія Сергія Дідича, сотника Самооборони Майдану, загиблого 18 лютого під парламентом. Коли публікували світлини Небесної Сотні, хтось з оточення Сергія вибрав фотографію, зроблену кілька років тому у Вроцлаві, під час навчального візиту, організованого «Центром Європейської Співпраці». На цьому фото Сергій сидить поруч з гномом, одним з туристичних символів Вроцлава. Я розповів ініціаторам історію фото, вони придумали концепцію та зняли фільм.
Згодом, у Вроцлаві перебувала досить чисельна група поранених майданівців. Загалом в чотирьох лікарнях (найбільше хлопців було у військовому госпіталі) безкоштовну допомогу надано понад 30 особам. Була створена група волонтерів, яка опікувалася ними. А роботи було багато: від перекладу наживо – між лікарями та потерпілими, через переклад документації, до налагодження різноманітних логістичних питань та звичайної людської підтримки. Допомагало Почесне Консульство України у Вроцлаві, Греко-Католицька Церква, але найбільше зробили українські студенти.
Дуже важливо, що після лікування багато поранених були прийняті на проживання до польських сімей (зголошувалися добровільно), і там проходив процес реабілітації.
На завершення варто сказати також про відмінності щодо інших міст Польщі та Європи. Не було пікетувань офісів олігархів (як, наприклад, у Лондоні), чи пікетувань Посольства Росії (як це робили у Варшаві). У Варшаві також вимагали відставки Посла України до Польщі Маркіяна Мальського (у зв’язку з інертною позицією щодо дій команди Януковича, що сприймалося як мовчазна підтримка; пізніше, МЗС України дійсно зняв Мальського з займаної посади). Загалом, у Варшаві заходів було більше, що пов’язано як з більшою кількістю українців в місті, так і з великою кількістю НУО, що працюють закордоном, в Україні.
Зараз українська і проукраїнська активність у Вроцлаві концентрується у двох сферах. По-перше, це інформування польського суспільства про ситуацію в Україні; по-друге, підготовка місцевої української громади до виборів. Хоча, як показують останні події, потрібно бути готовим до різних сценаріїв та дій. І тут, звичайно, Вроцлав всім серцем та душею з Україною!
Анастасія розповіла зокрема про Люблінську допомогу для Майдану. 26 січня мистецькі середовища Любліна, артисти, громадські активісти організували «Люблінський Культурний Євромайдан» – благодійний захід, під час якого проводилися збір ліків, теплого одягу, продуктів харчування, а також відбулися концерти, зустрічі і хеппенінги.
ГП: Чи вистачало інформації, тобто розуміння в Польщі причин виникнення Євромайдану
Довший час всі були переконані, що всі події за Євросоюз. Важко навіть сказати, коли почали розуміти, що тут йдеться про щось набагато глибше і важливіше. Мабуть, після прийняття законів з “космосу” і відповідно після Грушевського.
У рамках Люблінського Євромайдану відбувалися дебати “Як зрозуміти і допомогти Україні”. Усі охочі могли ознайомитись з актуальною політичною і суспільною ситуацією в Україні. Дебати відвідало близько трьохсот людей. Серед них були люди різного віку і національності.
ГП: А чи швидко й легко Вам було організувати ці заходи ?
Люди, які організовували заходи по допомозі були абсолютно переконані, що це вкрай потрібно і важливо, і всі вони по-справжньому переживали ті події, які відбувалися у Києві, бо багато хто має друзів в Україні, або ж самі є українцями. Дзвонило-писало дуже багато різних людей з різних міст, організацій, просто люди почули, що можна допомогти і пропонували своє житло у разі потреби і т.д.
Карітас зібрав перший автобус з близько 2 тоннами одягу, ковдр, спальних мішків, карематів, перев’язочних матеріалів і після багатьох «пригод» 31 січня був доставлений до пункту збору у Львові. У ході переговорів з керівництвом “Пункту збору допомоги для Майдану” було вирішено, що найкраще буде перепакувати гуманітарну допомогу у Львові. Речі запаковано та відправлено безпосередньо до Києва. Наступного дня їх було роздано на Майдані.
Другою і найбільшою партією гуманітарної допомоги був 10-тонний ТІР з теплим одягом, спальними мішками, карематами, бинтами, зібраними під час акцій збору допомоги у Любліні, Познані, Катовіцах, Варшаві, Перемишлі.
Третя партія гуманітарної допомоги, зібрана у Любліні, була доставлена до Перемишля і силами Перемиського гуртка Об’єднання українців у Польщі була доставлена до пункту збору у Львові, а звідти – до Києва.
Загалом нам вдалось зібрати близько 20 тонн гуманітарної допомоги, у тому числі це буда допомога зібрана у Познані, Ольштині, Катовіцах, Варшаві, Перемишлі, та перевезена до Любліна для подальшого транспортування.
ГП: Чи можна сказати, що події в Україні – МАйдан, а тепер військове вторгнення Росії, пробудили інтерес та увагу до України іншого рівня?
Думаю було кілька хвиль уваги до України, а відтак і розуміння, що відбувається насправді. Перша хвиля – Євромайдан, співчуття, що людей обдурили. Наступна – побиті студенти, обурення, також співчуття, але, на мою думку, довго не було розуміння, що побиті молоді люди стали певною межею нахабства влади, яку вже люди не захотіли стерпіти, а далі пішло-поїхало.
Водохреща і загострення протистояння на Грушевського показало що люди, які готові стояти на морозі під струменями водометів, проти озброєних “правоохоронних” органів боряться за щось значно важливіше ніж просто угоди, прапори і т.д. Тоді мені здається з’явилось оте особливе почуття поваги і захоплення українцями. Також, звичайно, з’явились і голосніші голоси критик, але це таке.. Тоді теж до Києва приїхало більше польських кореспондентів, тому сюди потрапляло значно більше оперативної інформації.
Лютий звичайно, що став особливим місяцем. після масових розстрілів людей у Києві нормальні звичайні люди співчували, плакали разом з нами, збирались на акції підтримки дуже масово, ще більше обурювались діям влади, бездіяльності ЄС, ще більше захоплювались, навіть трішки заздрили, допомагали, приймали у своїх домах тих, кому було треба, відвідували поранених у лікарнях, були поруч.
Звичайно, що протягом усього часу у Польщі діяла також активна пропагандистська машина, завданням якої було зафіксувати єдину і дуже сильну асоціацію зі словом “Україна” – “Волинь” і, таким чином, все зводити до історичних конфліктів, нівелюючи всі події сьогодення.
Люди, які над цим цілеспрямовано працювали абсолютно всі коментарі, всі події зводили до вбивств поляків на Волині, а отже і теж до питання – чому ми маємо їм (українцям) співчувати чи тим більше допомагати якщо вони вбивали наших предків?
Отже, як ви розумієте, переконаних не вдалось переконати (це трохи подібна ситуація до російської), натомість багато людей, які раніше не цікавились Україною силою обставин були змушені читати, задумуватись, дискутувати.
Коли справа дійшла до військового вторгнення, тоді всі відчули, що російська влада абсолютно непередбачувана, тому не можна виключати, що вони з таким самим успіхом (як зайшли в Крим) зайдуть з Калінінграда, наприклад, сюди у Польщу. Багато хто тільки тоді зрозумів, що таке геополітика і наскільки вона взаємопов’язує різні країни.
___
Події в Україні, акції на вшанування пам’яті героїв Майдану – досі перебувають у фокусі уваги польських друзів. Ось і сьогодні під відкритим небом на Замковій площі у Варшаві відкрилась виставка світлин з Майдану, фотографа Jakuba Szymczuka pt. „Majdan w obiektywie Gościa Niedzielnego”
