Права людини в школі: чи популяризують ці цінності серед дітей?

Громадський Простір

У вівторок, 31 жовтня,  в America House відбулася дискусія на тему “Права людини в школі: як популяризувати цінності серед дітей”. Захід, на якому зібралися правозахисники, освітяни, журналісти  було присвячено обговоренню поточної ситуації й перспектив викладання прав людини дітям у межах реалізації Національної стратегії з прав людини та представленню досвіду інших країн (Естонія, Франція, Швеція). Під час дискусії були оприлюднені результати моніторингу Української Гельсінської спілки з прав людини щодо стану освіти в сфері прав людини в українських школах на рівні державної політики, шкільних програм та підручників, підготовки вчителів та готовності школи, як інституції до здійснення такої освіти. Центр інформації про права людини також презентував результати опитування вчителів щодо викладання прав людини в школах.

“Наші учасники, які їздили у Швецію для отримання досвіду, були приємно вражені рівнем освіти, рівнем обізнаності шведських школярів, які знали, що таке права людини. Коли їх питали: “Чи порушуються ваші права як дитини?“, відповідали: “Ні”. Коли їх детально питали про конкретні права, які могли бути порушені, то вони відповідно казали, що вони не порушуються. А коли ми проводили невеличке соціологічне опитування у школярів в Україні, то вони навіть не знали, що у них такі права є і, відповідно – що вони можуть бути порушені. Тому ми повинні в Україні для дітей, для вчителів нести ці цінності прав людини, їх дотримання і виконувати Національну стратегію у сфері прав людини”, – зазначила у вступному слові Ксенія Семьоркіна, координаторка моніторингу імплементації Національної стратегії у сфері прав людини Української Гельсінської спілки з прав людини.

“Що цікаво – при виконанні Національної стратегії органи влади часто ставляться до неї, як до якогось автономного документу, який повинні виконати для галочки. І коли проводяться якісь реформи, мало хто дивиться на цю Національну стратегію. Так ми бачимо і реформу у сфері освіти, яка відбулася, у нас також були питання, чи дивилися вони на Національну стратегію і чи була вона основою для того, щоб створювати належні фактори і чинники. Тому нашою метою є те, щоб Національна стратегія була не просто якоюсь галочкою для виконання органами державної влади,  а щоб вона була основою – аби органи влади повісили її, скажімо, як “Отче наш”, і дивилися кожен крок, який вони виконують – чи відповідає він очікуваним результатам цієї стратегії, які ми чекаємо і які змінять нашу країну”, – додає Ксенія Семьоркіна. 

“Існує практика підміни змісту понять, тобто викривлене розуміння прав людини. Це викривлення транслюється в школі, транслюється в університетах, і це досить прикро. Буквально нещодавно ми проводили тренінг для шкіл (у нас є такий курс “Школа — територія прав людини”). Були присутні вчителі, батьки, адміністратори шкіл. Ми почали говорити на початку про очікування учасників і вони всі в один голос (так часто вчителі говорять) кажуть: “Правам треба вчити, але ж у дітей є ще й обов’язки”. Це один із прикладів викривленого розуміння прав людини. Я абсолютно погоджуюся, що обов’язки – це важлива штука, коли ти вступаєш у суспільство, граєш якусь роль учня, студента, громадянина, то у тебе є якісь обов’язки, відповідальність, але у нас є така проблема, що ми змішуємо права людини, з якими ми народилися, і обов’язки, які ми отримали, коли вступили в якусь соціальну роль. Я кажу, що школа, загалом, і має такий обов’язок – якщо є якісь правила в школі, то навчити цим правилам. Розкажіть, як жити так, щоб було комфортно, але не змішуйте це з правами людини”, – сказав Сергій Буров, голова правління “Освітнього дому прав людини в Чернігові”, резюмуючи  моніторинг освіти в сфері прав людини в школах України.

“Існують і інші викривлення, ми це піднімали у нашому моніторингу. Деякі причини таких викривлень розуміння прав людини йдуть  із нашого радянського минулого. Наприклад, ті самі предмети, які у нас викладаються і де можна знайти компоненти, де трошки йдеться про права людини, наприклад, про конституційні права, то це фактично калька з предметів “Держава і право”. Наприклад, “Правознавство” у минулому це “Держава і право”, або у першу чергу навчають юридичній відповідальності, що буде з тобою, якщо ти порушиш закон, але про свободу, про людську гідність говорять дуже мало в наших школах. Здається, що ми хочемо, аби наші діти виросли такими людьми, які будуть постійно ходити і боятися, щоб тут не перетнути якусь рисочку і тут у такому вузькому коридорчику. Але ж правила існують для того, щоб допомагати людям, а не для того, щоб забороняти вставати зі стільця чи стояти, наприклад”, –  додає Сергій Буров.

“Якщо давати загальну оцінку державним стандартам, які ми промоніторили відносно реалізації в них освіти в сфері прав людини, то можна сказати, що державні стандарти містять згадки, безумовно, є певна еволюція щодо розуміння потреби освіти у сфері прав людини, однак враження формальності і декоративності на сьогоднішній день ще поки що існує”, –  відзначає Олександра Козорог, координаторка з формальної освіти Всеукраїнської освітньої програми “Розуміємо права людини”. 

“Ми звернули увагу на ключові програми – це “Суспільствознавство”, програми інших предметів, які досліджували у нас підготовлені монітори з учительського складу, так само нас цікавили програми початкової освіти, тому що саме вони закладають базу освіти з прав людини. Зокрема, спеціальної уваги в курсі історії правам людини не приділяється. Теми, безумовно, мають величезний потенціал для вивчення, але на жаль, на сьогоднішній день програми цей потенціал не використовують. Термін “права людини” вживається так, що інколи важко зрозуміти, до чого від вживається і як це можна зрозуміти дітям. До прикладу – при вивченні теми початку Української революції ’17 року пропонується дітям визначити шляхи становлення ідей захисту прав людини у період революції, при тому – що таке права людини вони до цього часу не вивчали. Як вони мають виконати це завдання – це питання. Із Всесвітньої історії – створення ООН, Нюрнберзький процес, міжнародні відносини після Другої світової війни – величезний потенціал для висвітлення тем прав людини, а згадки і належної уваги не мають.

Зупинимося на галузі “Суспільствознавство” (програми та підручники аналізував Володимир Яворський). Ось “Правознавство” містить в собі поняття права і свободи людини та механізми захисту прав і свобод людини, але якщо дослідити завдання, які ставляться для реалізації цих частин програми, то акцент, в основному, робиться на конституційному праві. Беручи до уваги недостатню кількість навчального часу, фактично, про права людини розмова може бути дуже короткою. А враховуючи, що з 2017-2018 року для програми 9 класу вивчення міжнародних стандартів, документів з прав людини, таких, як Декларація прав людини, Конвенція про права дитини, механізм захисту прав людини, виключені взагалі – їх немає в цій програмі, то що ми отримаємо на виході це теж цікаве питання”, – зауважила Олександра Козорог.

“З одного боку вчителі кажуть: “Так, треба навчати про права людини”, вони погоджуються, що це потрібно, так, має бути поступ. Майдан змінив перелік прав, які вони називають у першу чергу. Якщо до Майдану, коли вчителів запитували: “Ви знаєте, що таке права людини?”, вони відповідали: “Так, знаємо”. “Назвіть, які для вас важливі”. “Право на роботу, на достатній життєвий рівень, і на відпочинок”. Після Майдану почали згадувати право на вільні зібрання, на свободу слова тощо. Тобто, він певним чином перевернув пріоритетність того, що має бути в житті кожної людини. Але близько п’ятої частини опитаних вважають, що не вони (вчителі) відповідальні за те, що відбувається у школі, що це хтось інший має  робити – захищати, впроваджувати, писати законодавство, писати нормативні документи для конкретного навчального закладу тощо. З одного боку, вони вважають, що вчителі мають стежити, щоб діти не принижували одне одного та вчасно на це реагували, але у той же час, головними відповідальними  є батьки, іноді адміністрація”, – розповідає Ірина Костюк, методистка кабінету розвитку освіти Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, експертка програми “Розуміємо права людини”. 

Ірина Костюк констатувала, що у школах сьогодні відбувається велика кількість порушень прав дітей.  За її словами, приклади, наведені у батьківській групі БатькиSOS, дають змогу сформулювати перелік найчастіших порушень прав людини і прав дитини, які відбуваються в школах. “Це і право на приватність, і право на свободу власних дій в межах окреслених правил, і насильство з боку вчителів і фізичне, і психологічне, і вимагання грошей з батьків“, — перерахувала І. Костюк. Вона розповіла, що опитані вчителі при цьому часто не визнають своїх порушень: “Вчитель вважає, що якщо він дав потиличника, або шарпнув дитину, або викинув її кросівки за вікно, бо здалося, що вони брудні, то це не є застосуванням фізичної сили”.

 “У загальнонаціональному опитуванні респондентів запитали, звідки вони взагалі дізнаються про права людини, їм був запропонований дуже великий перелік варіантів, де була також і школа, вони могли вибирати кілька відповідей одночасно, – говорить Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини, представляючи результати соціологічного опитування Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, – На першому місці, мабуть, очікувано опинилися телепрограми – 75% українців звідти беруть свої знання про права людини. Друге місце, з великим відривом, – родичі, друзі, колеги – 41%, далі інтернет-сайти – 29%, особистий досвід – 26 %, газети – 23%, і тільки на шостому місці у нас з’являється система формальної освіти, школи та вузи – 15% сказали, що саме там дізналися про права людини”.

“Ще одне питання: “А що найбільше вплинуло на формування їхніх уявлень про права людини?”. І тут не дуже змінилася ситуація: на першому місці ЗМІ, на другому – сім’я, друзі, третє – власні роздуми, четверте – Інтернет і соцмережі, і тільки на п’ятому місці навчальні заклади – школи і вузи. Власне, це говорить про те, наскільки наша система формальної освіти виконує цю функцію, щоб пояснювати дітям, студентам, які навчаються, що таке права людини, які в них є права як у людей. І це веде до величезної мішанини в головах людей про те, що таке взагалі права, звідки вони походять. Наприклад, певна частина людей в Україні вважає, що права їм даруються державою . І це теж абсолютна неспроможність пояснити в школі та університеті, звідки походять їхні права. З одного боку, вони багато декларують цінності свободи, гідності, права людини, але коли ми ставимо уточнюючі питання, то бачимо, що вони абсолютно не розуміють, що це таке. Більше того, відповідаючи на конкретні уточнюючі питання, люди демонструють відповіді, які є абсолютним відступом у протилежний бік від гідності, від недискримінації.  До речі, толерантність в картині цінностей українців займає одне з останніх місць”, – додає Тетяна Печончик. 

Матеріали з дискусії можна знайти за посиланням. 

Ознайомитися зі станом виконання Національної стратегії у сфері прав людини можна за посиланням.

Повний запис дискусії:

Довідково: Організатори дискусії – Центр інформації про права людини, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Освітній дім прав людини у Чернігові. Захід проводився за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні. 

Соціологічне опитування проведене за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні та МЗС Данії. У презентації використаний моніторинг, підготовлений у рамках проекту USAID «Права людини в дії».