Громадський Простір

Простір, де вас вислухають, побачать та визнають, може створити умови для особистого зцілення, для колективних трансформацій, а також для групової співтворчості з театром і мистецтвом. У цьому переконаний італійський практик партисипативного театру Франческо Ардженіо Бенаройо. 

Сьогодні Франческо (Francesco Argenio Benaroio) мешкає у Лондоні, де зокрема працює з групами українців/ок поважного віку та допомагає їм адаптуватися на новому місці у Великій Британії.

У своїй роботі Франческо використовує елементи театру пригноблених, поєднуючи їх з підходами драматерапії, а також з методами партисипативного мистецтва та плейбек-театру.

Театр пригноблених — це система вправ, ігор та технік заснована бразильським режисером Аугусто Боалем у 60-х роках 20 століття для створення можливостей для діалогу, критичної рефлексії та активного пошуку рішень в громаді.

Плейбек-театр — різновид інтерактивного театру імпровізації, що складається з двох основних комплементарних практик: розповіді глядачами особистих історій на публіку та миттєвої художньої інсценізації акторами цих розповідей у специфічних формах.

Як італійський практик партисипативного театру працює з групою українок/ців, якими є цілі та результати використання методики театру пригноблених як в Україні, так і за її межами — про це говорили під час онлайн-зустрічі української спільноти практики театру пригноблених з Франческо Ардженіо Бенаройо. У спільній зустрічі взяли участь голова ГО «Театр змін» Яна Салахова та джокер_ки Владислава Крижна, Алла Мельничук, Аня На, Ксенія Черемисіна, Ольга Лебедєва, Маргарита Корж, Мирослав Грінберг та Олексій Стіславський.

Я зрозумів, що вони потребують чогось іншого, ніж тренінговий процес

Майстерня з форум-театру для осіб поважного віку у Кропивницькому

Франческо Ардженіо Бенаройо: Я працюю з групою українців та українок. Мене, як партисипативного театрального діяча, запросила місцева громадська організація, що надає підтримку біженцям з України. Я вже давно працюю з громадами біженців та біженок у різних сферах.

Коли я познайомився з групою, то зрозумів, що вони потребують чогось іншого, ніж тренінговий процес. І я підійшов до групового процесу з більш терапевтичним темпом — з меншою активністю, але з більшою увагою до слухання. Що ми можемо побудувати разом, як група й особистості, з нашим досвідом і нашими травмами? Як ми можемо визнати і вислухати наш біль й водночас створити нашу індивідуальну та колективну надію?

Вважаю, що, особливо в травмованих групах, важливо створити безпечні умови, вислуховувати індивідуальний досвід та історії, адже людина почувається в безпеці настільки, наскільки вона може поділитися ними вербально чи невербально. Простір, де вас вислухають, побачать і визнають, може створити умови в групі для особистого зцілення, для колективних трансформацій, для групової співтворчості з театром і мистецтвом, а також, якщо є така можливість, для дослідження можливих дій з використанням колективного інтелекту спільноти.

Предмети на майстерні. Фото надане Франческо Ардженіо Бенаройо

Мій досвід показує, що коли цей процес зцілення підтримується, біль трансформується та спрямовується у співчуття, а також у позитивні, конструктивні, творчі дії для себе і для громади. У таких групах я люблю збагачувати свою практику підходами драматерапії, партисипативною фотографією, поезією та мистецтвом, з використанням невербальних і творчих проксі та метафор, ритуальним театром та елементами плейбек-театру.

Казки, міфи, історії інших — як запрошення для безпечного обговорення власного досвіду

Спільнота Театру Пригноблених

Яна Салахова: У роботі з кожною групою Франческо шукає свій стиль і свою роль, а робота з тілом передбачає готовність працювати з історією, якою воно захоче поділитися. 

Для історій важливі визнання та почутість у групі — як ресурс з яким людина може працювати та трансформувати цей досвід. Залежно від контексту та власної турботи про себе, є можливість обирати фокус на персональних або колективних історіях. Казки, міфи, історії інших можуть бути запрошенням для безпечного обговорення власного досвіду. 

Важливо мати простір для роботи зі своїми історіями та власною креативністю і творчістю, яку можна дієво реалізовувати під час застосування такого підходу.

Мирослав Грінберг: Мені сподобався підхід Франческо: акцент на особисті історії без завдання розповісти про них поза колом підтримки. Виходить саме група підтримки, що частіше за все і відповідає потребам учасників. Але практикувати терапію без освіти та без відкритого позиціювання, як на мене, неприпустимо. 

Використання міфів та казок — цікаво. Я не спец у казках та міфах, але ж вони акумулюють певний «типовий» стресовий досвід та способи копінгу. Хоча там є свої підводні камені, а взагалі річ цікава. Для мене ключовим є очікуваний результат майстерень, зустрічей тощо. Метод я обираю, орієнтуючись на результат. Це питання, яке я, на жаль, не поставив Франческо.

Мені подобається займатись форум-театром, бо можу показати людям інші грані життя

Маргарита Корж: Мені подобається займатись форум-театром, працювати у цій методиці саме через те, що я можу показати людям інші грані життя, показати їх можливості, дати спробувати себе у незвичній ролі — актора/-ки, сценариста/-ки, режисера/-ки. Можу показати як працюють художні методи, як усвідомлювати і демонструвати, виражати емоції, як «жити» тілом, бачити, що ти робиш, вчитись відчувати інших. Допомагати побачити різні кольори світу, творчості, естетики. Це є для мене метою занять, а потім результатом. 

Я для себе розділяю виставу на замовлення, коли джокер/ка перебуває в обмеженнях теми, бажань замовника. Роль і відповідальність джокерки зростає, одночасно зростає вплив на групу. Трохи інша історія — вистава «за покликом душі», коли тема народжується органічно, коли все склалось, і є бажання ідею втілити, група готова, ти готова і треба це зіграти. Результат (виставу) можна показувати назагал, можна не показувати, але її треба створити і дати їй життя. 

Кожне заняття з групою для мене має бути абсолютно цілісним утворенням, у якому є початок, середина, кульмінація, завершення, розуміння, обговорення, усвідомлення. Тобто люди прийшли, хоча б приблизно розуміючи, навіщо вони це зробили. Вони це отримали, ми прожили спільне життя — 2 чи 3 години, завершили цей процес і вийшли з нього. 

Я намагаюсь дотримуватись цієї стратегії незалежно від того, чи це ознайомчий майстер-клас, майстерня з обмеженим часом чи заняття тривалої групи. Тоді все це має мету, сенс, результат.

Предмети на майстерні. Фото надане Франческо Ардженіо Бенаройо

Владислава Крижна: Я у своїх враженнях від зустрічі, назву це «плюси» і «мінуси», але надаю цьому певного метафоричного значення.

 «Плюси»: 

• цікаво було почути, що іноземні колеги казки, міфи беруть, і в мене все більше наснаги вже на проєкт з казками, він майже напрацьований, 
• нове — що колеги інтегрували плейбек у форум-театр, цікаво, що я про це думала тривалий час, а вони вже роблять;
• що Франческо взагалі працює з нашими людьми з такими складними наслідками, як от інвалідність;

«Мінуси»:

• Багато зі сказаного я чула з 2015 року, коли почали приїжджати іноземні джокер/ки, які ще тоді привезли підхід, де незрозуміло, чи то група психологічної підтримки, чи самодопомоги, чи терапії, чи театру, чи творче заняття. Мені цей підхід не близький. Я більше вважаю нашу методику, як простір соціальної інтеграції, взаємодії, розвитку та привернення уваги до соціально-культурних проблем, де кожен може шукати більше для себе спілкування, ідей, підтримки, або не ділитись нічим, а просто щось робити творче та соціальне.

Ольга Лебедєва: В Україні утворилася спільнота практики ТП, і дуже помічним є спілкування з колегами та колежанками. Ми щотижня зустрічаємося в англійському розмовному клубі та говоримо про форум-театр, а ще — проводимо зустрічі спільноти. Дружня, товариська і щира готовність кожного та кожної допомогти. Ми можемо звернутися за порадами — як щодо проведення майстерень, так і звіритися наскільки вдало ми використали ту чи іншу методику або перейняти іншу.

Підготував Марко Діденко, ГО «Театр змін», для Громадського Простору 

Читайте також:

Театр на кордонах: біль можна проживати й полегшувати через естетику мистецтва

Театр зцілює. Він компенсує відкладені бажання жити та творити під час війни