Prostir Talks: тенденції у молодіжному активізмі очима молоді

Громадський Простір

Любов Єремічева: Про молодіжні ініціативи, молодіжні організації, молодіжні рухи насправді не дуже багато чути. За рідкісними виключеннями, ми знаємо про ті організації, які самі дають про себе знати. У чому проблема: чи в тому, що молодь неактивна, чи в тому, що молодіжних ініціатив немає, чи у тому, що вони просто не вміють себе правильно презентувати, представляти, піарити – ми з вами і поговоримо.

Загальні тенденції у молодіжному русі

Річард Герц:  Згоден з тим, що іноді молодь не вміє правильно подати себе або проект. Це жахлива проблема, тому що одного разу, наприклад, я був в журі на хакатоні, на якому хлопці і дівчата розробляли справді круті айтішні рішення різноманітних соціальних проблем. Будучи там з ними як ментор, я бачив, що це – класна ідея. Але коли вони виходили потім на презентацію, то просто не могли її представити, вони не могли показати, чому це важливо, чому це круто. Тому, звичайно ж, тут випливає лише порада в тому, що треба якимось чином розвивати свої комунікаційні навички, тобто вміти доносити свою думку до загалу, «продати» себе. От не вміємо поки що «продавати» себе…

Другий негативний момент – це вже йде зі сторони суспільства і тих, хто приймає рішення, – проблема ейджизму: ти молодий, чому ти можеш бути правий? Це річ, з якою я постійно борюся, з якою дуже сильно не погоджуюся.

Але позитивний момент –  в молоді є дуже гарна наполегливість і вмотивованість, яку рідко можна зустріти у більш старшому віці. У нас такий внутрішній жарт: «Не можеш щось зробити – довір це волонтеру». Тому що, насправді, якщо волонтеру дати якесь завдання, то він на всій своїй вмотивованості зробить все, що завгодно, в найкоротші строки, в найкращій якості, і будь-яка проблема буде вирішена.

Велика частина молоді – не активна. Посилаючись на дані GfK,  тільки 6 відсотків молоді в нас активні, на жаль. На нашому прикладі, як ми з цим боремось –  в ЮНІСЕФ є проект U-Report  – безкоштовні смс-опитування. Ми, по суті, піднімаємо на загал важливі питання для того, щоб, як мінімум, почути думку молоді, що вони думають з приводу молодіжної політики або якихось архітектурних рішень в місті, екології тощо. Це як мінімум. А план максимум… Коли тобі приходить смс-ка, і там написано «Молодіжна політика», хочемо, щоб людина поставила собі питання, що таке молодіжна політика, якщо вона про це не знає. У нас зараз зареєстровано тридцять три з половиною тисячі людей, 33 537, якщо дивитися сьогоднішній ранок.

Роман Чоп: Нас  із молодіжними активістами запрошували декілька разів на зустріч і в адміністрацію президента, ми співпрацюємо з певними людьми там, пропонуємо їм свої ідеї, намагаємося завжди долучати людей… Найбільша проблема молоді в тому, що вона бажає змін, але  не готова ще докладати якихось зусиль до цього, і потрібно її мотивувати. Навчання завжди буде приходити з досвідом. І насправді я помітив, що у багатьох молодих людей є якісь власні ініціативи, в них є якісь проекти, вони бажають щось втілювати в життя, але не знають, як це зробити. Тому тут потрібно навіть не навчання, їм потрібно давати поради від тих людей, які вже пройшли цей тернистий шлях.

Наталія Невінчана: Я розумію, що в університетах на даний момент не промотується жодна активність, навпаки – людей переконують: «ви не можете нічого зробити, ви ще занадто молоді, у вас немає досвіду, у вас немає бажання, мотивації» і так далі. Тому студенти або концентруються тільки на навчанні (це важливо, але не дає повністю того досвіду, який потрібен надалі), або ж взагалі навіть і на навчанні не концентруються, і це основна маса людей. Є окремі люди, які розуміють, що зміни знаходяться в їхніх руках, вони можуть самі почати щось робити. Але для цього має бути інакший тип мислення – не чекати від держави чогось, а розуміння, що треба щось робити самому.

Якщо говорити саме про художників, то дуже багато з них впевнені, що держава має організовувати всі виставки, вона має допомагати їм просувати своє мистецтво. Але, спілкуючись вже з більш досвідченими художниками, тими, які вже чогось досягли, я розумію, що успішними стають ті, хто знає, що їхня доля – саме у їхніх руках, і вони можуть самі шукати собі, наприклад, спонсорів, домовлятися з галереями та все інше. На мою думку, найбільша проблема полягає саме в тому, що молодь не розуміє, що вона може щось зробити, а не чекати чогось від держави чи від інших людей.

Дмитро Олійник: Якщо поділити людей на дві категорії: ті, хто чогось хочуть і роблять , і ті, хто не роблять – то та частина, яка не робить, якби була хоча б пасивною, а не заважала тим, хто робить, то в цьому був би більший успіх. Тому що дуже часто молода людина, яка має гарну ініціативу, гарну ідею, тільки починає щось робити, одразу натикається на стіни. Якраз на стіни від тих, хто не хоче робити і починає навпаки – нав’язувати і заважати, і ставити додаткові, ще вищі стіни. Як на мене, найбільший виклик якраз для молоді полягає у тому, що не можна після першого дотику зі стіною розвертатися і йти в іншу сторону. Потрібно розуміти, що зі стіною є інший розвиток подій – або перелізти, або обійти, або розвалити – є різні варіанти. Це не кінець, і на цьому навпаки – все тільки починається.

Якраз вся ініціативність повинна просто хоча б не наштовхуватись на опір, я вже мовчу про те, що насправді для того, щоб активно розвивалися рухи, потрібна підтримка. Як кажуть, ідея – це дуже добре, але ідея без реалізації – це пусте місце. Дуже часто вона просто сидить в наших головах. Напевно, це нав’язане суспільством: «нікому не розкажу, бо хтось вкраде мою ідею». Але людина отак з нею проживає, а ідея так і помирає разом із нею. Колись я був присутнім на одній конференції, де людина, яка має великий досвід, так закінчила виступ: «Я вас просто благаю, не вмирайте зі своїми ідеями, діліться!»  Якщо для вас важливіша реалізація, ніж приналежність саме того, що саме я маю це втілити, то потрібно розкриватись, шукати команди,  об’єднувати однодумців і справді йти до втілення.

На початковому шляху реалізації будь-якої ідеї, потрібні люди, можна назвати їх менторами, можемо назвати їх наставниками. Це ті, хто готові початок шляху пройти разом з тією молодою людиною. Другий момент – наполегливість. От якраз поки людина молода, вона не бачить підводних камінців, і для мене це – позитивний фактор, тому що одні кажуть, що без досвіду це дуже погано, бо вони не знають, що робити. Але тут є інший кінець палиці: якраз, коли людина не знає, що робити, вона починає шукати варіанти, про які навіть уявлення не має, чи працюють вони чи ні, і таким чином досягає успіху. Той, хто пройшов якусь дорогу, вже буде боятися, розуміти, що десь туди не треба йти, це – тернистий, довгий шлях, я не буду починати. А молоді завжди все по плечу. Єдине – мотивація і підтримка. Але підтримка не просто: «Давай, ти можеш», а конкретні механізми і виокремлення ефективних методів на шляху.

Вадим Гуменюк: Якщо ми говоримо про активність молоді взагалі в Україні, то всіх студентів, всю молодь можна поділити умовно на декілька категорій. Це студенти, молодь, які взагалі нічого не хочуть робити, в них просто є навчання, вони можуть з друзями піти в клуб, відпочити – все. А є молодь, яка хоче відвідувати заходи, нічого не хоче робити сама, але це вже активніші кроки – просто прийти, подивитися, послухати, щось почути нове і на цьому закінчилось. І є молодь, яка хоче реформувати щось, яка хоче змінювати, яка проводить якісь заходи, організовує різні лекції, організовує різні події. Мені здається, що оцей відсоток молоді, яка хоче щось змінювати, дуже незначний в порівнянні з кількістю молоді, яка морально може щось робити. Це відсотків, напевно, 10-15. Є якийсь відсоток, який запалює інших – хтось починає, а інші дивляться, може, спочатку не розуміють і не хочуть розуміти, не хочуть витрачати свій час, але пізніше вони бачать, що це є реальна ідея, яка вартує приділення свого часу і також запалюється. А вже потім може запалити і когось іншого.

Мені здається, що ми не маємо зупинятися, навіть якщо нас мало активних, які хочуть щось змінювати. Ми все одно маємо робити якісь кроки і вдосконалювати сферу волонтерства, сферу громадського простору. Тобто ми маємо не сидіти, а запалювати інших.

Роман Чоп: До речі, якщо пригадати останні події, які сталися в Україні, згадати 21 листопада 2013 року, коли невелика кількість студентів дала дуже великий поштовх для змін в країні. Я пам’ятаю, як до нас підходили люди і казали: “А що ви можете змінити?” У нас все-таки вийшло, хоча цей шлях продовжується, він досить-таки тернистий, але все – попереду.

Дмитро Олійник:  Доповнюючи: коли молода людина починає щось робити, існує таке бачення, що воно повинно вийти з першого разу – за тиждень, за два, і якщо це не виходить, то думають, що це або погана ідея, або це не моє, або я не можу, воно не варте уваги. Якраз у цьому є виклик – відсутнє розуміння того, що для побудови чогось ґрунтовного, потрібні справді великі зусилля і багато часу. Це, напевно, одне з найважливіших речей, що можуть передати люди, які мають досвід: воно не падає з неба, це кропітка робота. Але є розуміння: все, що будується повільно, будується на віки, а те, що будується відразу, так само й зникає.

Річард Герц:  Тенденція, яка дуже росте в Європі – для молоді відкривають дуже багато можливостей. Наприклад, є дуже гарна ініціатива від молодіжної групи при ООН – вони вимагають того, щоб 30% парламентів демократичних країн складали якраз молоді люди (до 30 років). На мою думку, це гарна ініціатива – поєднання людей, які мають свіжий погляд на актуальні речі, мають знання в трендах і амбіції щось змінювати, з людьми, які мають дуже гарний досвід.

У 2016 році Радою Безпеки ООН була видана Резолюція 2250 щодо Молоді, Миру та Безпеки. Як ви знаєте, Резолюція Ради Безпеки є обов’язковою для виконання всіма державами-членами. Україна цю Резолюцію  прийняла, вона також зобов’язана виконувати ці постанови. У ній йдеться, що молодь має долучатися до вирішення важливих для країни проблем, молодь має підтримуватися державою, молодь має захищатися державою (це гарний пункт для молоді, яка є наразі в окупованому Криму, або на території військового конфлікту на Донбасі, або на підконтрольній території). Мені здається, що цей документ може вирішити дуже багато наших проблем саме в молодіжному секторі. Тепер нам, як молоді, є на що посилатися, коли ми йдемо до влади і щось просимо. Іноді здається, що світ і всі навколо мають тобі обов’язково щось дати. І коли активісти приходять до певних установ, вони можуть щось просити, не надаючи ґрунтовної аргументації, чому це треба, чому я маю це отримати і чому ви маєте мені це дати. Це теж дуже велика проблема. Варто ознайомитися із цим документом, щоб знайти, що саме підходить для вашої організації і для вашої конкретної діяльності, і взяти цю інформацію на озброєння. Молодь тепер має довести, що вона справді варто того, щоб брати участь у прийнятті рішень. Завдяки цій Резолюції молодь тепер сприймається не як жертви (ми говоримо про військовий конфлікт: “жінки і діти страждають”, ми їх, і молодь також, апріорі ставимо на місця жертв), або молодь – це ті, хто проблеми створюють. Наприклад, “молоді вандали”, “молоді і не досвідчені”, а ця Резолюція окреслює, що молодь – це ті, хто може впроваджувати зміни, їх треба слухати, вони не жертви, вони не створювачі проблем, а реальні цікаві люди, з якими треба працювати. Якщо Україна і молодіжний простір візьметься за це питання, ми дуже багато чого досягнемо.

 Потреби

Насправді, рано чи пізно, гостро постає питання фінансування. Суджу по собі, адже я хочу втілити проект “360°”, який дасть можливість людям, не виходячи з дому, побувати, навіть, у тій самій Чорнобильській зоні. Адже це надунікальне місце, це пам’ятник людській легковажності, це пам’ятник героїзму і це пам’ятник того, що людина не може ставити себе вище, ніж природа. І наша ініціатива також несе у собі просвітницький характер: доносити до людей, що навіть викинута батарейка на вулиці, якщо пролежить там досить довго, забруднить цю територію, і зробить неможливим вирощування там чогось. Одна батарейка приводить до забруднення 400 кубічних метрів землі. Щоб реалізувати проект “360°”, потрібна дороговартісна апаратура. Але, як завжди, можна обійтися дешевше, знаходячи різні варіанти.

Алла Прунь: Ви знаєте чого ви хочете – розкажіть нам про це. Розкажіть нам – медіа, а ми розкажемо і передамо далі. Тобто, якщо говорити про “Громадський Простір”, то, звісно, нас читає різна аудиторія – і молодь, і не молодь, і люди, які приймають рішення, для молоді зокрема. Що дуже важливо. Цим людям потрібно говорити, що ви є, така активна молодь і ви мусите проявлятися.

Я не можу сказати, що у нас все зовсім погано із цим, але хочеться,  щоб вас інформаційно було багато дуже різних. Щоб ваші акції ставали все більше стратегічними програмами, проектами, напрямами, щоб у вас більше створювалось коаліцій.  Молодь мусить об’єднуватись. Ви розумієте, щоб її почули, щоб нас почули, молодь має об’єднуватись. Тому ми до ваших послуг, у вас є хороший медіапартнер сьогодні і надалі – ми готові долучатись до ваших, зокрема, ідей, в яких ви потребуватимете нашої підтримки.

Якщо говорити про фінанси, я так само не бачу у цьому якогось мінусу. Оскільки розумію, що я навіть оперуючи своїми фінансами, як студентка, як людина, яка працює, можу багато чого реалізувати і примножити ці гроші, щоб реалізувати ще більше. Тобто я так само не бачу у цьому великої проблеми. Головне – аби були більш зрілі організації, більш відкритими до молоді, але мені здається, що на даний момент у нас все є. Важливо просто взяти і почати робити, а не чекати, що якась галерея буде сама вам дзвонити і пропонувати. Просто пишіть галереям. Наприклад, нашу виставку переносили тричі, тому що одну галерею закривали, в іншій відмовляли і так далі. Але ми все-одно її робимо і я не бачу у цьому жодної проблеми, саме у тому, що просто варто далі продовжити. Відмовили тут, далі написав в інше місце – дозволили, тобто я не бачу взагалі якихось проблем. Якщо говорити про потреби, то це знання і досвід.

Дмитро Олійник: Дуже важливо, щоб ми всі говорили однією мовою. Дуже часто, коли люди говорять одні й ті самі слова або словосполучення, кожен їх розуміє по своєму. До прикладу, “амбіційність” – для когось це позитивна характеристика – прагнення досягнути своїх цілей, але якщо поглянути на першоджерело слова, то воно має не дуже позитивний відтінок. Тому потрібно перед тим, як починати якийсь процес,  просто сісти і зрозуміти – чи ми про одне і те саме говоримо.

Допускати молодь до прийняття рішень – це дуже важливо. Єдине, що я б хотів додати, що до цього моменту прийняття рішень людина повинна розуміти відповідальність. Тому що ми дуже часто рвемося до влади для того, щоб приймати рішення, щоб бути в керівництві, але забуваємо про момент відповідальності. Тому що за кожне прийняте рішення повинно бути розуміння наслідків і того, що я персонально за своє рішення несу відповідальність.

У молоді дуже багато енергії, існує велика необхідність у тому, щоб направити їх у правильну сторону. Тому що ми бачимо: якщо цю енергетику не спрямувати у правильне русло, то вона стає деструктивною. Важливо цю енергію людьми, які працюють з молоддю, направляти, показувати, що річку, яка тече, можна направляти за рахунок берегів. Ці береги якраз – це моральні цінності, якісь обмеження через юридичні правила, тобто об’єктивні причини.

Ми вже згадували такий момент, що ми завжди чекаємо, що нам усі винні, що весь цей світ довкола нас повинен прийти і запропонувати нам втілення нашої ідеї. На мою думку, все повинно йти від нас – від нашого бажання, наполегливості, прагнення. І від того, що ми справді хочемо досягнути, ми починаємо навпаки – віддавати енергетику людям, які біля нас, щоб передати частинку себе, зарядити.

Говорили про фінанси. Це знову до питання волонтерства – “якщо в тебе щось не виходить, звернися до волонтера“, це дуже крутий момент. Бо дуже часто люди не починають щось робити, бо думають, що немає грошей.  Те, що без грошей можна багато чого зробити – якраз якісний приклад це волонтер. І насправді проблема не в грошах, а в тому, що ти сидиш на місці і навіть не хочеш зробити перший крок, і в цьому справді причина. Тому важливо донесення, що фінанси взагалі не грають ключову роль. Це вже, коли ти пекельною працею пройшов весь цей шлях, і в кінці, десь може трошечки, тобі треба тих фінансів.

До питання, що потрібно молодіжним ініціативам, щоб їх чули – один з найважливіших факторів – це якісний контент. Якщо ти справді робиш якусь корисну річ, яка має філософію, яка націлена на образно правильні речі (правильність для кожного різна), то найкраща реклама – це якісний продукт. І так ти можеш долучити до себе однодумців. Але з іншого боку, з чим я також зіштовхуюсь, – всі проблеми у нас через дискомунікацію. Це те, про що я вже згадував, – різні категоріальні апарати, і різне розуміння, аж до того, що ми не можемо себе представити, ми “не вміємо себе продати”. І нас цього ніхто не вчить.

Вадим Гуменюк: Нам потрібно, щоб нас чули, щоб інформували інших про нас. Важлива медіа-підтримка. Важливо, щоб органи влади були відкриті для наших ініціатив. Моїй організації важливо, щоб були відкриті університети, щоб вони розповідали своїм студентам про нас. Адже деколи ми просто заблоковані в університеті, вони не хочуть нашої діяльності. І це погано, тому що ми змінюємо світ – ми всі змінюємо світ, всі громадські організації. Ми починаємо із чогось маленького – з того самого університету, потім місто, потім країна. Головне, аби нам дозволили зробити оцей перший крок, щоб почати реформувати. І важливо, щоб всі громадські організації об’єднувалися. Адже по суті – ми робимо одне благе діло, хочемо досягти одного результату, просто з різних сторін підходимо до цього. Тож головне, щоб ми могли об’єднатися і досягти чогось великого разом.

Приклади успішних молодіжних ініціатив

Наталія Невінчана: GranArt – це мистецька ініціатива, яка несе в собі ідею про те, що кожен художник може щось донести суспільству, кожен художник створює щось вартісне, і не обов’язково мати якогось мільйонного спонсора, аби стати відомим, аби дійсно показати себе  і донести своє мистецтво. Головне – потрібно почати щось робити, а не чекати, що за твоїми картинами хтось прийде, а шукати для себе можливостей, оскільки їх зараз дуже багато. І також ми несемо ідею, що сучасне мистецтво – це не просто якийсь кітч, а що це дуже цікава річ, яку потрібно дійсно досліджувати і ми даємо певні інструменти для того, щоб це робити.

Просто заходьте на нашу сторінку у фейсбуці, слідкуйте за нашими подіями, відвідуйте їх та отримуйте задоволення від вашого знайомства з мистецтвом.

Загалом, ми допомагаємо молодим художникам розвиватися, організовувати виставки, розповідаємо про те, як розуміти сучасне мистецтво, і також підтримуємо художників і фінансово – шляхом знаходження всіляких підробітків, цікавих співробітництв з іншими художниками тощо.

Я б хотіла запросити всіх на відкриття нашої виставки в Галереї 83, яке відбудеться 4 липня. о 19.00. Це виставка, яка називається “Нестримність”. Ми об’єднуємо роботи десяти молодих художників і хочемо показати саме нестримний потік їхнього мистецтва, щоб суспільство долучилося до цього, побачило, повірило саме в молодий арт, а не лише в метрів українського мистецтва. Запрошуємо вас на виставку – там буде цікаво, і жива музика, і спілкування з художниками.

Дмитро Олійник: Українська Академія Лідерства – це 10-місячна грантова програма для випускників шкіл, які визначаються з пріоритетами для пошуку і розуміння того, чим вони хочуть займатися надалі, для визначення мети, і для розвитку додаткових навичок для того, щоб займатися більше і ширше особистими проектами, долучатись до інших громадських ініціатив.

Українська Академія Лідерства має основне гасло: “творимо себе – творимо Україну”, і “кожне завтра починається вже сьогодні”. Якщо говорити філософськими категоріями, то такого поняття як завтра – немає, тому що кожен день, коли він наступає – є сьогоднішнім. Тому потрібно кожен день творити, починати із себе, тому що ми є частинкою суспільства і з нас окремих складається це суспільство. І тільки через зміну себе, через велику і наполегливу працю зміни себе, ми змінюємо суспільство. Не потрібно впливати на когось, не потрібно розповідати, хто має змінитися… якщо ми зрозуміємо, що зміна полягає в нас, в цьому й буде найбільший ефект, найбільший результат.

Вадим Гуменюк: Ми – найбільша юридична студентська організація в Україні. І, по суті, займаємося реформуванням юридичної освіти, тому що ми розуміємо, що ті знання, які дають в університетах, не відповідають повністю реальній картині, яка є на юридичному ринку. Тому наша основна ціль – це забезпечити студентів тими знаннями, уміннями, навичками, які реально потрібні майбутньому юристу.

Ліга студентів Асоціації правників України - це платформа для студентів, які хочуть змінюватися, які хочуть дізнаватися щось нове, які хочуть реформувати освіту в Україні.  Ми є юридичною організацією, але працюємо й з графістами, з дизайнерами, економістами. Тобто ми відкриті – можемо працювати не тільки з юристами. Ми завжди намагаємось знайти шляхи дотику зі всіма студентами. Ми можемо вигадувати нові формати і створювати щось нове для всіх.

Роман Чоп: Ми займаємося організацією турів у Чорнобильську зону відчуження, також проводимо різні соціальні заходи, і в нас дуже багато планів та ідей. У нас в рамках Chernobyl today відбуваються тури, щоб показати дві сторони атомної енергетики. Ми плануємо тур на Чорнобильську АЕС, крім цього – в Миколаївську область, до Музею ракетних військ стратегічного призначення. В ході цього туру буде змога відвідати Південноукраїнську АЕС.

Річард Герц: U-Report – це проект, який ставить перед собою мету робити з неактивної молоді активну і доносити їх думки до тих, хто приймає важливі рішення на рівні країни.

Проект Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ)  – U-Report має гасло “Твоя думка важлива“. Загалом, цим вже все сказано. Нам справді – всій нашій команді і всім нашим партнерам, з якими ми співпрацюємо, дуже важливо почути вашу думку, всієї молоді. А молодь в Україні – це 14-35 років. Нам дуже важливо дізнатися, що ви думаєте про якість освіти в Україні, нам важливо зрозуміти, які у вас є, можливо, персональні проблеми, тому що вони можуть торкатися дуже великої кількості людей, нам важливо зрозуміти, що ви думаєте про свою країну, своє місто та інші теми, які для вас є болючими. Коли ми це дізнаємося, то адвокуємо ці результати та ініціюємо якісь проекти для вирішення цих проблем.

Все, що потрібно зробити – це стати U-Report-ом. Для цього потрібно відправити анонімне і безкоштовне смс з текстом “старт” на телефонний номер 4224, з цього моменту ви стаєте U-Report-ом. Кожного тижня вам приходять опитування на ці важливі теми. Кожного тижня ці данні обробляються, виставляються у відкритий доступ і це ініціює проекти, які несуть бодай локальні зміни.

Актуальні меседжі до молоді

Наталія Невінчана: Просто вставайте і починайте щось робити! Не чекайте від держави якихось грошей, ідей. Просто робіть і розумійте, що зміни – саме у ваших руках. Немає нічого неможливого, якщо є достатнє бажання, сила волі і працелюбність.

Роман Чоп: Я хотів би сказати молоді: не бійтесь реалізовувати свої мрії! Так, у вас це буде не одразу виходити, так – буде багато проблем. Але якщо ви будете йти до своєї мети, рано чи пізно, ви її досягнете.

Дмитро Олійник:  Не бійтеся робити помилки, тому що помилки дають нам найбільший досвід. Не бійтеся падати, тому що після кожного падіння – неймовірне відчуття, коли ти встаєш! А вставати треба обов’язково – не важливо, після якої кількості разів. Не втрачайте надію, не втрачайте запал – просто рухайтесь і робіть щось. Менше розмов – більше дій.

Вадим Гуменюк: Закликаю долучатися до нас, не сиділи на місці, не були пасивними. Ми можемо змінити освіту в Україні!

Річард Герц: Не сидіти на місці, не скаржитися, що все погано, а справді вставати, щось робити. І якраз U-Report – це такий найменший, найперший крочок, тому що це можливість змінювати свою країну і впливати на неї, просто сидячи на дивані і відповідаючи на смски. Це маленький, але важливий крок.

Алла Прунь: Ми вважаємо, що молодь – це серйозно, це круто і цікаво. І я впевнена, що Україна ще дещо недооцінює, не знає, на що спроможна молодь України. Ми це бачимо. Ми бачимо, наприклад, проводячи по два, як мінімум, набори стажування до Громадського Простору, молоді, волонтерів – перекладачів, журналістів, кореспондентів. Багато людей Громадського Простору – це люди, які були волонтерами по рік-два. Тому ми точно впевнені, що молодь у нас прекрасна. Вона є якраз тими енергоджайзерами, навіть для таких команд, які працюють по десять років – коли вони до нас долучаються, то заряджають своєю позитивною енергією. Хочу вам побажати залишатися такими маячками, вогниками, які будуть долучати до себе молодь, будуть, як уже говорили, тримати берегів або показувати, принаймні, можливості, які можуть бути, ми це називаємо трампліном у подальшому житті.

Відео-фрагменти: