Психолог Ольга Вержиківська: виживе той вовк, якого будемо годувати

Громадський Простір

“Все минає, та любов після всього зостається” – ці слова Григорія Сковороди надруковані на візитівці практичного психолога, члена Київської Асоціації Психотерапії, психотерапевта Центру психології та розвитку дітей “Геніус” Ольги Вержиківської. З нею ми зустрілися для того, щоб продовжити тему психологічного стану українського суспільства, розпочату із Романом Гавриловим. Пані Ольга переконана, що не має великого сенсу говорити про проблеми, варто більше зосереджуватися на тому, як можна їх вирішити. Ми уявили Україну та Росію особитостями та окреслили, що для них характерно зараз. А також зосередилися на конкретних техніках психологічної допомоги собі та іншим у складні для країни часи.

“Особистість, яка веде свою, зрозумілу їй гру і яка проявляє так, як звикла себе проявляти останні сотні років… Це абсолютно модель, в якій перебуває країна, довго і досить довго”, – говорить про Росію як особистість Ольга Вержиківська.

На відео Ви почуєте відповіді на запитання: якою є особистість, ім’я якій Росія? чим викликана така поведінка нашого сусіда? як минуле України, наповнене смутком, впливає на сьогодення? Україна тут і зараз: ким є ця особистість? чи вистачає їй любові?

– Слушне питання, і неймовірно актуальне. Перше, що треба робити, це піднімати освіту, піднімати все, що стосується роботи з людиною, особистістю. Чому це важливо? Історія Японії, часи XX століття, після всіх трагічних подій російсько-японської війни, всього, що там відбувалося, Другої світової, скидання атомної бомби… Що відбулося? Вони у перші 5-10 років поклали потужні сили на підняття освіти. Вони займались освітою шалено, і ми бачимо, що почало відбуватися в Японії після того. Вони не витрачали таких коштів ні на що інше, як на освіту. Я цікавилася цим питанням, досліджувала його, японці підняли свою країну завдяки цьому. А що таке освіта? Це робота змалечку, з дитиною, правильне виховання, ясно що психологічне… Правильно давати знання, дивитися, які у дитини здібності і що вона любить робити, а що – ні, до чого в неї хист, не ламати її: “От, тато був лікарем і я буду лікарем”. А якщо в тата лікувальні були здібності, то дитина може бути дуже добрим музикантом. Тому найважливіше піднімати саме цю площину, освітянську, культурну, медичну.. Ці речі, мабуть, найважливіші…

– А духовність – це туди ж. Як можна роз’єднати культуру і духовність? Це неможливо, нереально, це одне. Освіта, культура, медицина – тут скрізь є складова духовності. Якщо немає духовності у цих сферах, то немає людини. Як можна жити без духовності? Це взаємопоєднане питання. Просто у нас Церква стоїть окремо від держави, але чи правда, що це так? Зараз люди дуже сильно тримаються на тому, що вони ходять до храмів, кожен до свого, так як розуміє, як вміє, як його навчили, але це дає людині сили жити і підтримувати інших. Це теж культура. У нас є культура релігійна в Україні. Це все – одне, і це треба піднімати найбільше. Те, що в нас не буде якоїсь ковбаси, то переживемо, а якщо в нас не буде розуміння, як жити і що я можу робити, і що я є особистість, я та істота, яка себе розвиває і утверджує в житті, тоді не буде нічого… І ковбаса тут не головне. Їжа – не для того, щоб заради неї жити, а для того, щоб підтримувати це життя.

Громадський простір: Оскільки ми вже згадали про релігійну культуру, Вам не видається цікавим те, що наші релігії та конфесії так добре співпрацюють між собою, що важко побачити деінде… Маємо навіть Раду Церков.

– Рада Церков в Україні – це унікальна ситуація, що задокументована в історії людства. Абсолютно різні релігійні течії знаходять спільну мову і працюють разом протягом уже певного часу. Це – прецедент, ніде в світі немає. Це реально діє, вони мають свій вплив. І це, по факту, фантастика, унікальне явище. Перше унікальне явище – це те, що армія існує, тому що люди самі, за свої кошти, допомагають армії. А цей унікальний факт стався раніше – у нас є Рада Церков. Немає ніде в світі такого, в жодній країні світу. Ще одне унікальне явище – це коли кримські татари, мусульмани Криму дозволили священикам Київського патріархату служити в своїх мечетях. Історично, це просто унікальне явище. Є постійно діючий унікальний факт, коли мусульмани захищають православний храм на Синаї, монастир Святої Катерини, там мусульмани охороняють цей храм. Вони існують поряд і не дозволяють нікому чіпати цей православний храм. Це аналогія з Кримом. От про це треба писати, про це говорити, це треба нести в засоби масової інформації – про те, що дає сили…

Громадський простір: А що ще дає ці сили?

– Знаходити ці факти і говорити про них. Є така притча. Приходить хлопець до старця і каже: “У мене є два вовки, не знаю, який із них виживе”. А старець каже: “Виживе той, якого ти будеш годувати”. Так і тут – якщо ви годуєте людей тим, що все погано, то буде погано…

Громадський простір: Здається, у цій притчі один вовк добрий, а один злий…

– Неважливо, у нас є дві крайності – або все дуже добре, або все дуже погано. Якщо адекватно казати про не вигадані, а реальні, позитивні речі, якщо це доносити до людини 20-40 днів, у неї почне змінюватися свідомість. На 21-й день постійного нагадування у людини з’являється звичка. Всі психотерапевтичні техніки мають дуже прості, діючі методи. Якщо вам хтось скаже про такий метод, то 80 відсотків подумають, що це якась “дурня”, я не буду над цим працювати. Найефективніше – це найпростіше. Якщо 21 день ви будете вставати о 9-й ранку, посміхатися собі в дзеркало, то ви почнете на 22-й день робити це з бажанням. У вас уже сформується звичка робити це…

Громадський простір: То може, якщо частина наших читачів 21 день будуть посміхатися собі в дзеркалі, то суспільство, бодай, на маленький відсоток стане здоровішим?

– Або робити одну просту, маленьку справу. Щось маленьке, добре. Кожен вечір прибрати майданчик біля своїх дверей у будинку. Чи посадити якесь дерево біля під’їзду хоча б раз на півроку. Щось маленьке робити, щоб відзначати добре. Не треба створювати гіперпозитивний настрій і накачувати себе афірмаціями: “У мене все буде добре”. Має бути реальна дія і реальний позитивний факт і позитивна основа. Коли 21 день робиться щось маленьке, але хороше і воно реально діє, ви потім на цьому зможете робити щось інше. Ви будуєте фундамент і по цеглинах вибудовуєте себе.

Громадський простір: Чи можна застосувати цей рецепт і до тих станів, які зараз переживають українці, до тих стресів, пов’язаних із ситуацією в країні, аби привести себе до ладу?

– Абсолютно, посміхатися собі хоча б трошки раз в на день перед дзеркалом, або прибирати в себе біля будинку – це і є пропрацювання депресивних станів. Чому? Коли ви миєте чашку, ви думаєте про чашку, коли ви посміхаєтесь собі у дзеркало, ви думаєте про те, що ви посміхаєтесь собі в дзеркало, коли ви підмітаєте біля під’їзду, ви думаєте про те, як ви підмітаєте. Ви знаходитеся тут і зараз, це гештальт-терапія, це класика цієї терапії – бути зараз у тому процесі, який ви зараз робите. Найперше, завжди, кожного дня знаходити час для себе, не зважаючи ні на що, хоча б годинку, півгодинки ввечері, 15 хвилин, які ви присвячуєте просто собі. Не я з дитиною, або я з чоловіком, або я з кимось пішла. Це ви з кимось. Людина лишається одна, проходиться по парку, постояла босоніж на землі, це дуже гарний метод заземлення і взагалі відчуття, що я є, отут стою на землі. Постояти босоніж на землі – у будь-яку погоду ніхто не захворіє, якщо це сприймати як техніку, буде все в порядку з людиною, подихати спокійно… Сісти і зробити спокійних 5-10 вдохів та видихів, включити музику, яка вам подобається, посидіти із закритими очима і послухати, прийти до себе. І коли ви до себе приходите всередині, у вас тоді буде потенціал щось робити далі. Коли людина у постійному стресі, кудись летить, біжить, звідкись прибігає, вона втрачає себе. А коли втрачає себе, вона не може бути адекватною, сприймати адекватно те, що відбувається ззовні, тільки звертаючись до себе, відбудовуючи себе, структуруючи себе отакими реальними “тут і зараз” техніками, навіть такими простими, – це реально зробити. Це можна робити і це реально буде працювати. Дуже часто говорять: “Це таке просте”, а спробуйте це просте робити кожного дня і тоді ми можемо поговорити через 21 день. Маленькі позитивні зміни будуть траплятися, якщо ви це будете робити кожен день не тому, що хтось сказав, а тому що вам це треба, це частина вашого життя. Рішення про своє життя приймає сама людина.

Громадський простір: Якщо уявити, що ми вже виплуталися із усіх перепетій (бо треба теж говорити, що це станеться), яким буде це суспільство, ця країна?

– Можемо помріяти. Буде зовсім інша соціальна структура, ніж була раніше, ніж ми можемо це уявити. Коли людина відбудовує себе, вона все навкруги починає сприймати інакше і вільніше. Дається воля собі, дається воля іншим. Це суспільство може бути достатньо гнучким, дуже активним, конструктивним, завдяки тому, що не буде заскорузлих моделей. Ці моделі будуть рухатися. Ясно, що це швидко не відбувається, що будуть якісь проблеми, якийсь спротив. За якусь кількість десятиліть це реально зробити. Ніхто не міг уявити сто років тому, що буде зараз. Те, що відбувається зараз по відношенню до того, що було сто років тому – просто неймовірно, щоб жінки ходили у коротких спідницях і це сприймалося спокійно, щоб робили короткі зачіски. Це форма свободи? Так. Жінки стали вільнішими? Так. Тут є інша сторона медалі, так, вона теж є. Але свободи у людей зараз набагато більше, ніж її було на початку XX століття. Говорити про те, як тоді було гарно, а зараз погано або навпаки – це абсолютно неконструктивно. У кожному часі є своя якась свобода і щось своє добре. Коли пройде 10-20 років суспільство зможе реалізувати якісь такі варіанти проявлення себе, своєї свободи, про які нам зараз невідомо. Можемо помріяти про те, що дітей будуть навчати згідно їх здібностей. Зроблять таку систему освіти, коли в дитині будуть бачити її здібності і будуть підтримувати їх, і вона їх буде проявляти. Це чудово. В багатьох країнах намагаються це зробити зараз, такі спроби є і це працює. Можемо мріяти про те, що в нас це буде й в Україні.