Світлана Олєйнікова: важливо заповнити той прошарок між олігархатом та дрібними підприємцями

Галина Жовтко

Світлана Олєйнікова, громадська діячка, бізнесвумен, про яку Громадський Простір писав ще два роки тому, коли був тільки початок вимушених переселень українських громадян з території конфлікту, за цей період життя у Києві встигла чимало. Окрім того, що Світлана наважилася розпочати свій бізнес, вона також стала співзасновницею ГО “Український фонд соціальних перетворень”, що “не словом, а ділом” допомагає малому бізнесу.

Громадський Простір: Світлано, Ви у Торезі (Чистякове з 22 травня 2016 року), ще до окупації міста, були активною громадською діячкою. Як все починалося та чим тоді займалася Ваша громадська організація?

Світлана Олєйнікова: Свою громадську діяльність я починала у співробітництві з Агентством регіонального розвитку “Донбас“. Я брала участь у тренінгу з профілактики ВІЛ (перед тим я не особливо цікавилася громадською діяльністю), це був якраз 2004 рік, але це мене дуже захопило. Після цього я була координатором з розвитку громади у місті Торез. В цей же час я була керівником Центру підтримки підприємництва та кооперації, теж від Агентства регіонального розвитку Донбасу, це був волонтерський проект. Ми робили багато справ саме з розвитку громади – декілька міст взяли участь у проекті “Прозоре самоврядування”. Ми робили багато всього для розвитку громади, наприклад, учасники громади за допомогою фасилітаторів Агентства розділили громаду Тореза на 7 частин, призначили відповідальних – це була “децентралізація” на місцевому рівні.

Те, що зараз видають як нововведення – ми це вже зробили у Торезі. Коли я брала участь у різних тренінгах по Україні й після цього привозила цікаві ідеї проектів, щоб це зробити у Торезі, то мені достатньо було представникам міні-громад на нашій громадській раді сказати, що ось це можна зробити. Ось так ми піднімали громаду, і за десять років, коли я виїжджала, то мій головний успіх – це звичайно залучені іноземні кошти та інвестиції в місто та 10 000 людей у нас вийшло на акцію “Зробимо Україну чистою” у 2014 році із 80 тисячного населення. Брали участь всі. Коли вже їздили танки, майже через наше місто, то у нас фотографувалися з плакатами “Зробимо Україну Чистою”, і майже всі підприємства і школи підключилися.

Так я працювала 6 років у цих сферах – розвиток громади через розвиток підприємництва, профілактика ВІЛ/СНІДУ та інших соціальних захворювань. Я була тренером, також ми їздили у Польщу на навчання, це все курувало Агентство регіонального розвитку «Донбас», і це було 6 років мого знайомства-навчання та становлення як громадської діячки. Вже цього року Агентству регіонального розвитку “Донбас” виповнюється 19 років, і люди, які його засновували були також засновниками Донецького Національного Університету. Це ті люди, які переживали за долю нашого регіону – Донецького та Луганського. Те, що зараз розповідають, що починається створення ОСББ, то все це у нас в Торезі розвивається вже багато років. І дуже успішні люди брали в цьому участь. У нас Торез до цих пір залишається таким острівцем свідомого Донбасу. До цих пір!

Звісно, бути під чиїмось керівництвом це добре, але ми хотіли розпочати також щось своє, і хотілося більше працювати із молоддю. У 2010 році ми із колегою,моєю сестрою, яка на той час працювала у тому ж ВНЗ, що і я, та ще із двома студентами створили Торезьку міську громадську організацію “Гуманістичний центр по роботі з молоддю міста Тореза “Нові люди”.

Одразу через місяць діяльності ми змогли запросити волонтера Корпусу миру (Peace Corps) на два роки.  Ми отримали рекомендації і представники з Корпусу миру приїхали до нас. Це був успіх, бо інколи організації по кілька років чекають на таке. А ми настільки надихнули Корпус миру, що нам відразу затвердили участь у проекті! Ми виграли конкурс з розвитку громади. Ось так розпочалося наше успішне громадське життя.

Фото – Олександра Павленка (з Facebook-сторінки Світлани Олєйнікової)

Я вже розповідала вам раніше, як я лишала свій дім – 10 хвилин на збір, і, звісно, я не мала часу, щоб забрати документи організації. Розумію, що всі ці документи вже можуть бути знищені – порвані та спалені. За два роки тут у Києві мені не вдалося їх відновити.

Громадський Простір: Ви зверталися через суд?

Світлана Олєйнікова: Юристка займалася відновленням цих документів, але безуспішно.

Громадський Простір: Які були пояснення щодо неможливості відновити документи?

Світлана Олєйнікова: Виявляється, був прийнятий закон ще у квітні 2014 року, що не можна вносити правки у статутні документи громадських організацій, які там знаходяться, без участі всіх засновників. А так як у мене один із засновників у Москві, а двоє залишились на окупованій території…  Факт в тому, що наше управління юстиції тепер у Краматорську. А електронних документів немає,  все залишилося в Торезі в управлінні юстиції – оригінали, ксерокопії. Зараз, коли є електронний реєстр, можна з будь якого місця завантажити документи. Отже, Управління  юстиції перенесли з Тореза у Краматорськ, а документи всі залишилися у Торезі, і вони звісно зникли. Немає взагалі ніяких підтверджуючих документів на папері, що така організація існувала, але з податкової мені до цих пір приходять на пошту повідомлення про сплату податку, який я звісно не плачу, бо ГО неприбуткова і ми навіть не ведемо діяльність.

Громадський Простір:  У схожих ситуаціях щодо проблем з відновлення документів, перереєстрації зараз перебувають й підприємства, які були зареєстровані на території, яка тепер окупована.

Світлана Олєйнікова: Це через недосконалість законодавства… організація була, діяла, а тепер немає документів і все, ти не можеш ні відновити, ні назву змінити, ні перереєструвати.   Звісно, немає ніяких проблем, якщо всі засновники живуть у Києві чи в іншій області, і вони мають документи. А у нас, навіть якщо б всі приїхали, все одно не змогли б зробити це, бо немає документів. Є скани всіх документів, але цього недостатньо.  Міністерство юстиція мало б поставити штамп, що це дійсні документи, а вони не можуть перевірити, бо ж самих документів немає. Багато моїх знайомих не перереєстрували свої організації, вони й досі є зареєстровані, наприклад, в Донецьку і працюють в інших областях.

Громадський Простір: Якщо б зараз у Вас була можливість все таки відновити свою організацію, чи  є ще бажання це зробити?

Світлана Олєйнікова: Звісно! Мені часто задають питання – чи поїхала б ти туди (у Торез – авт.). А я б поїхала, незважаючи ні на що, звісно якщо б це було небезпечно і з українською владою.  Мій актив залишився і в Торезі, і в різних областях, і в різних країнах. Я зробила у Faceook групу “Український Торез/Чистякове”, вона зараз дуже активна, хоча об’єднує не так багато людей.

Громадський Простір: Ваше місто тепер має нову назву – Чистякове.

Світлана Олєйнікова: Так. Без згоди громади було змінено назву нашого міста, яке зараз знаходиться на окупованій території.

Громадський Простір: А як би ви хотіли, щоб називалося місто?

Світлана Олєйнікова: Попередня назва походить від прізвища французького революціонера Моріса Тореза. Назву Чистякове теж дали комуністи. (авт. – З другої половини XIX століття поселення носило назву Чистякове за прізвищем власника помістя — Таганрозького купця Чистякова). Важко зрозуміти, чим керувалися люди у Верховній Раді, коли це робили. У цій групі є люди, які добре знають історію міста (я там лише 10 років прожила, але душа моя там), то вони пропонували інші адекватніші назви. У нас Рада вибрала просто одну із назв.  Який сенс одну комуністичну назву міняти на іншу?!

Громадський Простір: Коли місто буде деокуповане, то й назву можна буде обговорити спільно. А щодалі відбувалося у Вашій громадській діяльності, уже після того, як Ви пропрацювали в КримSOS тут, у Києві? Знаємо, що уже навіть створена нова громадська організація.

Світлана Олєйнікова: Я для себе зрозуміла, що хочу якось звузити свою діяльність до того, що я вмію найкраще. Точніше, до того, що мені найбільше подобається. У нашій новій ГО ми придумали собі таке гасло – “Фонд практичних рішень та конкретних дій”.  У діяльності деяких новостворених громадських організацій я розчарувалася. З КримSOS ми робили проект IDP-Hub, і там одним із компонентів була – консолідація зусиль організацій, які займаються ВПО. Ми запрошували на навчання майже всі  організації країни, які займаються ВПО, комунікували. На жаль, серед нових організацій є такі, що створюються для заробляння грошей, для виграшу грантів.

Фото з Facebook-сторінки Тетяни Петракової

Я вчилася на такому класичному прикладі, що таке ГО – що це об’єднання людей, які захищають свої інтереси, своєї громади чи своєї цільової аудиторії. Ось так ми працювали у Торезі все своє громадське життя, проте зараз настільки спотворене поняття громадських організацій у тих людей, які починають відкривати свої ГО, які  неефективні. Вони не працюють ні над своїм стратегічним плануванням, ні над баченням місії.  Вони незрозуміло для чого створюються. Я багато такого побачила.

Ми якось з Тетяною (авт. – Тетяна Петракова, співзасновниця ГО “Український фонд соціальних перетворень”) зустрілися та почали думати над своїми цінностями….

Тетяна – підприємець, яка переїхала з Луганська, де вона була головою медіа-холдингу, а тут отримала грант від УВКБ ООН, створила журнал “Ukrainian People”, який виходить вже з 2014 року,  і це та людина, яка з нуля добилася знову значних успіхів. Вона також встигла зробити уже багато соціальних проектів.

А для мене найважливіше – це той прошарок між олігархатом та дрібними підприємцями заповнити. Тобто дрібний та більш-менш середній бізнес.  Я завжди займалася цим на місцевому рівні, а тепер побачила, що тут теж багато пробілів. Якщо всі ці підприємці будуть працювати “у відкриту”, платити податки, то звісно економічний рівень держави буде підвищуватися. Це так як Польща піднялася, де я навчалася. Польща зробила великий стрибок у своєму розвитку, хоча були спочатку на такому ж рівні, що й ми, якщо не гірше. У нас ресурсів дуже багато, і людських в тому числі.

От ми сіли з Танею, і я сказала, що я хочу продовжувати підтримувати підприємництво, розвиток підприємництва та все, що цим пов’язано. А Таня сказала, що це їй теж цікаво, але вона б хотіла робити популяризацію підприємництва. Тобто, я з практичної сторони, а вона  – як медіа. Ми придумали проект “Business start: guide to action”, а Американський дім погодився допомогти, після того, коли ми написали партнерську заявку. Після круглого столу про проблеми підприємництва ми зробили три майстер-класи з українськими та американськими експертами. Потім в рамках цього проекту народився ще один проект – менторської підтримки, прихильницею менторства я є уже багато років, за шведською системою.

У нас ще не закритий проект з Американським домом, 8 жовтня має бути ще один круглий стіл, фінальний по цьому проекту. І якщо ми починали з проблем, то зараз ми хочемо обговорити перспективи та тренди в підприємництві та зробити якісь висновки по своїй роботі, можливо залучити якихось нових партнерів, й далі працювати у цьому напрямку.

Громадський Простір: Світлано, яка ціль діяльності вашої ГО? Чого прагнете досягти?

Світлана Олєйнікова: Як ти розумієш, ми ж з Донбасу – “не словом, а ділом”. Наша головна ціль – це якраз і є це все з нашого статуту: “сприяння зміцненню національної безпеки та захисту національних інтересів України, побудова суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави українського народу шляхом проведення соціальних перетворень, пом’якшення інвестиційного клімату України, розвитку та популяризації підприємництва”.

Громадський Простір: Коли була зареєстрована ваша громадська організація і чи були якісь складнощі при реєстрації?

Світлана Оєйнікова: Ми зареєструвалися у травні 2016 року. Реєстрація у нас зайняла два місяці. Це було у Шевченківському районі, і деякі ГО, які подали документи у березні 2016 року досі не зареєстровані, не дивлячись на те, що зараз реєстрація в Україні проходить швидко. У нас пішло до двох місяців – 5 квітня ми підготували всі документи, а 26 травня нас зареєстрували, але це вже не у Шевченківському районі.

Громадський Простір: А ви дізналися, чому так довго?

Світлана Олєйнікова: Це якраз був час реформування реєстраційної системи. У Шевченківському районі багатьох звільнили, то коли я прийшла туди, побачила мішки з реєстраційними документами, і не лише громадських організацій. Нам просто прийшлося платити юристу, щоб він нам оформляв нові документи, оскільки попередні документи загубилися. Після цього за півтора тижні у нас з’явилися нарешті документи. Загалом – два місяці. З 26 травня ми зареєстровані. А через тиждень ми змогли вже завантажити із сайту наші реєстраційні документи.

Громадський Простір: Хто підтримує вашу організацію?

Фінансово наш перший проект з Американським домом ніхто не підтримував, окрім нас самих. Американський дім надав безкоштовно приміщення та всі технічні засоби. А також підтримали ті спікери, які зголосилися безкоштовно допомагати.

А на менторську програму “Real business” у нас вже з’явився спонсор – інвестиційна компанія “Каштан 2000″. Ми об’єднали бізнесменів, яким теж це цікаво. Ми хочемо продовжувати цю програму у досконалішому вигляді. Наш партнер “Каштан 2000″ в рамках менторської підтримки у деяких наших “менті”, тобто учасників цієї програми, вклав інвестиції.

Фото з Facebook-сторінки Світлани Олєйнікової

Громадський Простір: Хто загалом ваші учасники?

Світлана Олєйнікова: Майже у всіх був бізнес. Ці люди дуже завзяті у свої справі. А наша менторська підтримка базується на запиті. Тобто люди, які хочуть користуватися менторською підтримкою, мають формувати запит. Якщо немає запиту, то ми відмовляємося співпрацювати. Людина повинна мати бажання розвивати свій бізнес, а наша задача проконсультувати, відповісти на запитання, щось порадити. Але мотивувати – це не до менторів, це до коучів. Наша аудиторія – це малий бізнес, люди, які щось хочуть робити.

Громадський Простір: Про який саме бізнес йде мова?

Світлана Олєйнікова: Наприклад, у нас є Олена Полозок, яка має “Добру цукерню” (вироблення та продаж солодощів). До себе на підприємство вона наймає людей із проблемами слуху. Ми допомогли консультаціями, допомогли зробити фінансовий план. Окрім того, вона є дуже активною у громадському середовищі та є керівником громадської організації. Тому ми консультуємо не лише по бізнесу, а й по громадських проектах, якщо до нас звертаються наші учасники. Також Влад Землянський з нашим німецьким ментором розпочав карбувати монети та планує вивести свій бізнес на міжнародний рівень. Також Ліля Олійник, киянка, власниця кафе здорового харчування I live, яка отримала менторську підтримку та стала партнеркою Олени Полозок, яка виготовляє солодощі. Ми зібрали таких людей, їх небагато, але це дуже активні люди, які хочуть робити зміни та роблять їх самі.

Я помітила, що за ці два роки війни люди втратили орієнтири фінансові. Тобто, у всіх є потреба допомагати, і люди забули про свої особисті потреби. Все, як у піраміді Маслоу. Чому багато людей покинули громадську та волонтерську діяльність за ці два роки? Бо свої ресурси виснажені. Коли у людини немає своїх ресурсів, то вона вже не може допомагати іншим. Поки були ресурси, і фізичні, і  матеріальні, то люди допомагали, а коли виснажилися, то покинули це. Я сама це знаю. Коли я прийшла у КримSOS, то ми працювали “24 години на добу, майже 7 днів на тиждень″. А потім, коли організм відмовляється працювати і в тебе таке відчуття, що ти божеволієш, то ти не розумієш, чому так. Ось цього балансу немає. Немає жодних державних програм, які б робилися саме для активістів. Люди вигорають та кажуть: я більше ніколи не буду займатися волонтерською діяльністю. Ніхто не займався профілактикою цього вигорання. Особливо у перший рік всі люди кинулися на допомогу іншим та забули про себе.

Громадський Простір: І наостанок, можливо є якась порада тим, хто задумався про бізнес, але ще вагається зробити перші кроки?

Світлана Олєйнікова: Раджу таким людям спочатку розібратися в собі – задати собі питання “Чого Ти хочеш?” Якщо ти хочеш розвиватись і бути самодостатньою людиною, через бізнес, брати відповідальність за себе та оточуючих, тоді дій!

Громадський Простір: Дякуємо за розмову!