Україна в облозі чи Європа на роздоріжжі?

Громадський Простір

У четвер 5-го червня у Варшаві стартував фестиваль імені Яцка Куроня, одного з головних будівничих польської держави після демонтажу Східного блоку, опозиціонера та інтелектуала.

Фестиваль покликаний не тільки заново відкрити Куроня, акцентувавши увагу на невідомих іпостасях його багатогранної особистості, скільки через серію зустрічей із закордонними інтелектуалами – з перспективи сьогодення – обговорити ті теми, що найбільше хвилювали політика за життя.

Левову частку своєї політичної діяльності Куронь присвятив східній політиці та питанню статусу національних і етнічних меншин в Польщі. Тому не дивно, що серед основних лейтмотивів його біографії помітне місце займає питання польсько-українських відносин.

Куронь народився у Львові на початку 30-х рр., добре знав українську мову і казав, що був закоханий в Україну. Історію українсько-польських відносин часів Другої світової знав не з книжок, тому у своїх виступах часто-густо йшов у розріз із загальноприйнятою оцінкою історії польсько-українських стосунків першої половини 20 століття.

Не дивно, що заголовок першої дискусії, що фактично відкрила фестиваль, з Радиславом Сікорським, Міністром закордонних справ Республіки Польща, звучав як «Україна в облозі, Європа на роздоріжжі». Нагадаємо, що пан Сікорський засвідчив своїм підписом угоду між Януковичем і опозицією в кінці лютого 2014 року, в якій йшлось про повернення до Конституції 2004 року та проведення позачергових виборів Президента та яка мала відіграти ключову роль у деескалації конфлікту та зупинити кровопролиття на Майдані.

Розмову з Радиславом Сікорським провадив Славомір Сіраковський, головний редактор «Критики Політичної»:

С. С. – Чи вдасться Україні? 

Р.С. – У Польщі існує парадигма, що коли Великий Сусід перестане втручатися у внутрішні справи України, то остання зможе використати свій потенціал до трансформацій. Україні буде і легше, і важче одночасно. Легше, бо в країні немає гіперінфляції. Це не держава-банкрут. Визначення банкрутства є технічним: збанкрутілою вважається держава, яка не може обслуговувати свого зовнішнього боргу. Ми [ред. – поляки] у 1989 році були банкрутами і на фінансові ринки повернулись тільки в середині 90-х рр. У свою чергу, Україна не є банкрутом. Не дивлячись на все, що там зараз відбувається, вона має стабільну банкову систему. Принаймні так написано в моїх паперах. З іншого боку, Україна втратила декілька шансів. У нас звільнення від комунізму означало одночасно відновлення незалежності. Цей процес вивільнив соціальну енергію. Вони [ред. -українці] цим моментом тоді не скористались. Так само не був використаний потенціал Помаранчевої революції. Негативним моментом також є те, що в Україні утвердилась олігархічна модель. Нам теж загрожував такий виклик, та, на щастя, ми з ним впорались.

С. С. – У Польщі після 1989 року відбулась так звана «війна на горі», що мала на меті ліквідацію пережитків комуністичного минулого. Люстрація та декомунізація були на порядку денному на початку останнього двадцятиліття. І тоді не гинули люди, як зараз гинуть в Україні. 

Р.С. – Не знаю чи можу в цьому аспекті з Вами погодитись. Перед українцями зараз є зовнішня загроза. Я читаю про те, що мають місце випадки, коли беркутівці і майданівці борються разом. Це саме той момент, коли люди можуть змінити своє ставлення один до одного, досягти взаємного прощення.

С. С. – Але коли зникне зовнішній ворог?..

Р.С. – В Україні зовнішня загроза не зникне. Я не думаю, що президент Путін віддасть Крим, поки буде управляти Росією.

С. С. – Чи Україна має шанси зберегти територіальну цілісність? Подейкують, що українці самі не проти позбутись цих двох проблемних регіонів, щоб нівелювати фактор дестабілізації та відкрити собі шлях до незалежності та демократії. Що Ви можете відповісти на таку тезу?

Р.С. – Я багато про це думаю, та не про все, що думаю, можу казати.

С. С. – Як ви оцінюєте реакцію країн ЄС на кризу в Україні?

Р.С. – До ДНК ЄС не закладено геополітичного мислення. ЄС була задумана не як геополітичне об’єднання. У його ДНК закладено радше мислення в категоріях повільних правових процесів. Це інструмент призначений скоріше для торгівлі, аніж для демаркації кордонів і оборони своїх пограничних територій. Якщо подивитись на ЄС із зовнішньої перспективи, то він має «пояс нестабільності» від Малі та Центральноафриканської республіки через Лівію, Єгипет, Сирію, Кавказ. Зараз до нього приєдналась ще й Україна, а потенційно цей пояс можуть замкнути держави Балтії.

В 90-ті рр. європейське співтовариство пережило шок балканської війни. Вже тоді виникло бажання якось змінювати спосіб ведення геополітики, щоб не відчувати своє безсилля щодо того, що відбувається на Балканах. Ціною життів 200 тисяч босняків було доведено, що розв’язати конфлікт без Сполучених Штатів не вдасться. І я не впевнений, що сьогодні в Україні це вдасться. Проглянувши хронологію реакцій та рішень Заходу по відношенню до ситуації в Україні, стає зрозуміло, що імпульс до впровадження якихось конкретних кроків знову прийшов з Вашингтону, а не з Брюсселя. Польща зробила все що могла, щоб пробудити геополітичні амбіції європейців. За нашого головування ми пропонували “розширення співпраці в галузі безпеки і оборони”, однак це був час фінансової кризи – не найкращий момент для такої ініціативи, бо видатки на оборону як ми знаємо величезні. І до того не треба забувати про британське вето.

С.С. – Ще до конфлікту в Україні, здавалось що держави ЄС крокують в різні сторони. Тепер вони змушені вибрати якийсь один напрямок: або політично інтегруватись, або повернутись до повторної націоналізації. Чи в довгостроковій перспективі конфлікт в Україні може сприяти інтеграції Європи?

Р.С. – Не знаю, як буде виглядати загальна ситуація в ЄС, та в Польщі частина людей нарешті зрозуміла, що повторна націоналізація європейської політики становить смертельну загрозу для Польщі.

Брак спільної зовнішньої та оборонної політики ЄС призвів до того, що дії певних держав суперечать заяві європейських політиків про підтримку України в конфлікті з Росією. Німеччина перед анексією Криму і навіть ще місяць тому продовжувала продавати зброю Російській Федерації. Франція отримала контракт на продаж Росії двох десантних кораблів класу “Містраль”, а також будівництво ще двох вже безпосередньо у верфях на території Російської Федерації.

Такі кроки ставлять під сумнів союзницький статус інших країн ЄС по відношенню до Польщі.

С.С. – У межах Європейського Союзу сьогодні виникла якась дивна коаліція – щось на зразок Комінтерну, створеного з націоналістичних партій, що підтримують Путіна. Майже в кожній державі є націоналістична партія, що набирає все більшої популярності і в той самий час більш чи менш активно підтримує політику Путіна. Звідки це виникає і що з цим робити?

Р.С. Порівняно з часами «холодної війни» сьогодні наші союзники відвертаються від нас. Тоді зі зрозумілих причин – бізнес і праві політичні сили виступали в опозиції до комунізму. Тепер існують нові суспільні рухи, що захоплюються ідеями авторитаризмому і вважають модель національної держави зразка 19 чи 20 століття кінцевою метою суспільних трансформацій. Ці люди не схильні визнавати культурної чи етичної революції. І цим рухам по дорозі з Путіним.

С.С. – ЄС не визнав анексію Криму російськими військами?

Р.С. – Таке рішення має величезне економічне значення. Це означає, що жодний банк не буде функціонувати в Криму. Жоден європейський корабель не пришвартується в Севастополі. Ніякий вантаж з корабля не буде підданий митному оформленню в Севастополі. Ми проаналізували, що стабілізація ситуації в Криму буде коштувати Росії в межах 30 мільярдів доларів.

С.С. – Це значить, що тепер Крим буде розглядатись як частина Росії?

Р.С. – Ні, Крим не буде вважатись частиною Росії. Це окупована територія України.

Підготувала Ольга Гриб для ініціативи Koło Aktywności-Polska&Ukraina

Фото – 24 godziny