Про що говорили у Лондоні: роль громадянського суспільства у відновленні
Після двох тижнів по Конференції з відновлення України у Лондоні (Ukraine Recovery Conference), яка накреслила обриси підтримки відновлення України, Міжнародний фонд "Відродження" запросив поговорити ...
Додано:
Громадський Простір
Після двох тижнів по Конференції з відновлення України у Лондоні (Ukraine Recovery Conference), яка накреслила обриси підтримки відновлення України, Міжнародний фонд “Відродження” запросив поговорити про те, які результати вона принесла для громадянського суспільства України та які завдання чекають нас в майбутньому. 5 липня відбулося експертне обговорення “Відновлення країни. План дій після Лондона”. Підсумки лондонської конференції обговорювали безпосередньо її учасники(-ці), експерти(-ки) та практики(-кині) у сфері відновлення. Також було презентоване дослідження “Відновлення України: пріоритети, ризики, включеність”, яке команда соціологічного центру “Соціоінформ” провела на замовлення Фонду.
Громадський Простір занотував для вас окремі моменти заходу, але повністю експертне обговорення ви можете подивитися онлайн за посиланням.
Загалом, панелісти відзначили прогрес та зрушення у Лондонській конференції порівняно з минулорічною в Лугано, яка так само була присвячена питанням відновленням України, — зокрема, завдяки своїй більшій практичності та конкретності, та вже вагомішій ролі у ній організацій громадянського суспільства (хоча “рости” ще є куди).
Обговорення підсумків Лондона відбулося в рамках спільного проєкту Міжнародного фонду “Відродження” та Європейського Союзу “Європейське Відродження України: ініціатива громадянського суспільства для стійкості та відновлення”
У вступній промові модератор панелі Олександр Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження”, зазначив: “Ми бачили, що взагалі сформувався досить таки міцний уже рух в напрямку пошуку правильних моделей політики відновлення. Тобто ми вже неодноразово (обговорювали — ред.), ще з минулого літа, коли це питання постало на конференції в Лугано, де була оприлюднена Луганська декларація громадянського суспільства з викладенням певних базових принципів політики відновлення і громадянської участі в ній. З тих пір минув цілий рік, хоча минув він дуже швидко і драматично… Тоді, в липні 22-го здавалося, що питання завершення війни — це питання місяців, і багато хто думав, що влітку 23-го ми вже будемо говорити про щось стале, стабільне, що ми вже матимемо мирне життя… Але не так сталося. І сьогодні вже ніхто особливо не має ілюзій, щоби ставити собі якісь горизонти чи напевно собі уявляти, коли закінчиться війна.
Громадянське суспільство досить чітко заявило свою амбіцію бути учасником
Ми, як і раніше, докладаємо всіх зусиль для наближення Перемоги, і розуміємо, що це є фундаментальна передумова для всього того, про що ми говоримо. Ми не маємо легковажності, коли говоримо про відновлення. Ми розуміємо, що далеко не вся ціна цієї війни сплачена і ми ще не знаємо остаточної ціни і остаточних наслідків війни. Тому ми не можемо точно скласти пазлик, як, що, за чим, в якому порядку, якщо йдеться про роботу із людьми, із фізичною інфраструктурою України… “.
Водночас Олександр Сушко відзначив важливість роботи в напрямку пошуку подальших стратегій відновлення: “… Ми хочемо допомогти нашому уряду, нашому парламенту, тобто державі правильно побудувати цю політику таким чином, щоби насамперед відновлення було водночас творенням нової, модерної України, тої, яка вже не відновлює себе саму в старих формах, а рухає вперед, згідно тих дороговказів, які суспільство визначає. Це дороговкази європейської інтеграції, Україна стала країною-кандидатом ЄС, це модернізація, яка фактично буде спиратися на моделі… З одного боку, є загальне річище, коридор європейської інтеграції, кандидатства. З іншого боку, Україна перебуває в такому стані, в таких умовах, які є безпрецедентними. Адже ніхто не знає, як правильно виходити з такої драматичної епохи, в якій Україна перебуває зараз. Тому очевидно, що модель, яку вона обирає, не буде просто автоматичним запозиченням певних досвідів”.
“Ми виходимо з того, що громадянське суспільство досить чітко заявило свою амбіцію бути учасником. Не просто контролером, не просто спостерігачем, не просто фіксером певних подій, а учасником, контрибутором, тим, хто робить внесок, — додає Олександр Сушко.— Для нас принципово важливо, щоб були окреслені і створені ті канали впливу, зв’язку, зворотного зв’язку, взаємодії, які би надавали громадянському суспільству відчуття причетності до процесів, і загалом ширшому суспільству — відчуття власності над цими процесами. Відчуття того, що ми всі разом відбудовуємо свою країну”.
Тепер ми спільно шукаємо рішення
Олексій Соболєв, Заступник Міністра економіки України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації, також ділиться враженнями після Лондона: “Я збирав відгуки від переважно інвесторів… Тому що відновлення України безпосередньо пов’язане з інвестиціями. Тобто для того, щоб відбудуватися до рівня достатнього, щоб захиститись від росії через десять років, нам потрібно буде залучити такий рівень інвестицій, який в кілька разів більший, ніж Україна залучала за всю свою історію існування, за 30 років незалежності. Тому задача— об’єктивно непересічна, складна“.
“Друга історія — це те, що інвестори після цієї конференції мені казали, що вони зрозуміли, що Україна буде в ЄС. До цього такої впевненості не завжди було. А тут всі сприймали це як даність, і це дуже сильно впливає на інвестиційний клімат…”.
“На всіх панелях звучало, що Україна під час війни робить реформи, робить зміни. Так не буває — от Україна робить, молодець, давайте ще, давайте це робити разом. Це, мені здається, значно більш конструктивніша позиція, ніж коли нам зазвичай ставили завдання, і уряд виконував. Тепер ми спільно шукаємо якісь рішення”.
Мартина Богуславець, виконавча директорка Інституту законодавчих ідей: “Я розумію, що уряд зробив висновки (після попередніх конференцій — ред.) і цього разу були презентовані такі три чіткі меседжі і вже конкретні продукти, на що була відповідна реакція міжнародної спільноти, яку ми могли побачити”.
За словами Мартини, йдеться про такі меседжі: 1) запуск DREAM – діджитал платформи з відновлення, яка забезпечуватиме прозорість та підзвітність; 2) 10 чітких кроків з відбудови, які необхідно здійснити в найближчі роки; 3) запобіжники та стимули для інвестицій, які будуть впроваджені на рівні держави.
Втім не було озвучено однозначних і чітких кроків, які будуть впровадженні у сфері протидії корупції.
Виступ Мартини Богуславець був зосереджений на питаннях антикорупції, зокрема вона поділилася побоюваннями: “Що ми взагалі упускаємо, можливо, зараз із процесу відновлення… Цього не було в Лондоні, це можливо якісь точкові речі… За нашим моніторингом використання грошей з фонду ліквідації наслідків збройної агресії, де вже 65 мільярдів гривень зібрано, з яких вже більше 20 мільярдів витрачено — немає комплексного підходу. До виділення коштів, немає єдиної методики пріоритизації виділення коштів, відбувається зміна процедур під час виділення таких коштів”.
“… Але з огляду на те, що вдалося проадвокатувати дуже велику кількість реально хороших речей, і створена діджитал-система DREAM, яку зараз запускає міністерство з агентством і коаліцією, вдалося проадвокатувати обов’язкову участь органів місцевого самоврядування, а не ОДА, як нагадаю було в першій редакції — це створює все ж таки відчуття, що якщо ми об’єднаємося, і будемо спільно створювати такі watchdog платформи, і спільно моніторити всі процеси, в тому числі і зараз, які вже навіть тривають два тижні після Лондона, то вдасться покращити, вдасться збільшити процедури, збільшити їхню прозорість і публічність”.
Багато хто у нас та й за кордоном побоюється, що одним з наслідків війни і її викликів буде певне згортання однієї з найуспішніших реформ України — децентралізації. І тут, власне, політика відновлення виступатиме одним з лакмусових папірців, — про це згадав і Олександр Сушко.
Україна має сама визначати, заявляти про свою візію
Наталія Дрозд, голова громадської організації Центр Доброчин, у своєму виступі, зокрема, зазначила: “З локального рівня дуже видно, коли ми багато співпрацюємо з закордонними організаціями, донорами — всі вони проголошують: Україна має бути партнером у відновленні, Україна має сама визначати, заявляти про свою візію, стратегію, плани, і бачення. І це було зроблено на цій конференції, чому ми дуже раді — що це було не хаотичне представлення, що ми постраждали, ми жертви, дайте нам кошти… Я це говорю тому що у нас є досвід — ми возили делегації Чернігівщини, Городнянщини, до Боснії і Герцеговини, в місто Тузла, яке також було в осаді. І ми мали змогу чітко порівняти, як себе позиціонує Україна як країна на міжнародних майданчиках, і як себе позиціонують навіть ті країни, які вже пройшли 25-30 років після початку війни і відновлення. Перше, що впадає в очі, у нас немає образу жертви. Ми себе позиціонуємо партнером, відчуваємо партнером і показуємо всі свої спроможності бути гідним партнером Євросоюзу, будь-яких інвесторів, будь-яких зацікавлених сторін, Британії… У нас є всі спроможності очолити цей процес і ми це продемонстрували. Головне, що Україна є партнером.
Друге, що сподобалося, що всі закордонні топ-посадовці, чітко відзначали в своїх меседжах — “спільно з громадянським суспільством і бізнесом”. Відновлення — спільно. Різні стейкхолдери, всі залучені. На жаль, я не почула особисто від наших топ-посадовців цього скоординованого меседжу з закордонними партнерами… Він почав з’являтися лише на рівні нашого міністерства відновлення громад, територій…”.
У контексті залучення різних сторін до відновлення: “Я боюся, що коли ми втратимо саме якість процесу цього демократичного, то втратиться потім довіра до відновлення і до результатів — що це нам нав’язали. Знову уряд буде винний, що це не наша власність, що ми не здобудемо власність, що це нам закордонні (партнери) відбудували”.
“Це наше завдання до наступної Берлінської конференції всередині пропрацювати оці якісні механізми залучення, їхню комбінацію, і звісно узгодження громадських організацій, донорів національного рівня з локальними, щоб нас також сприймали як партнерів, а не просто виконавців на місцях, окремими експертами або будь-ким”.
З вражень спілкування між панельними дискусіями в Лондоні: “Є дуже велика довіра до нашої країни, до нашої спроможності, вони бачать співпрацю уряду з громадянським суспільством, яка зараз тісна, як ніколи. І зараз саме завдання нас — зберегти цю співпрацю і зробити цю довіру і процес більш глибоким, якісним і демократичним“.
Олена Павленко, президентка аналітичного центру DiXi Group, зауважила в своєму виступі: “Чого не вистачило — мені здається, що ми не дообговорили, а як? Ми говорили скільки, але не говорили як. Тому що коли ти потім спілкувався з потенційними інвесторами в коридорі, ти чув, що окей — вони чують суми, вони чують потреби, вони не розуміють, що далі, точка входу, як рухатися, до кого йти, як бути впевненим, що будуть гарантії.
Дуже багато питали про гарантії, яким чином нові інвестори будуть захищені. Деякі країни захищають своїх особисто інвесторів, багато хто не захищає своїх інвесторів. Мені здається, що до наступної конференції, якщо ми вже озвучуємо суми — скільки, нам потрібно говорити (це до економічних організацій, аналітичних центрів): нам потрібно сідати і думати з урядом про те — як? Для того, щоб інвестори, в першу чергу, бізнес, могли справді розглядати реалістичні варіанти”.
Саме громадянське суспільство повинне розуміти, що між собою координувати
“Мені бракувало того, щоб і в Лугано, і в Лондоні (сподіваюсь, це буде в Берліні) все-таки одна із тематик була про роль громадянського суспільства і про громадянське суспільство як про один зі стейкхолдерів відновлення”, — наголосив Олександр Солонтай, керівник громадської організації “Агенція відновлення та розвитку“, поділився своїми враженнями від конференції в Лондоні.
“З приводу позитиву, який прозвучав на великій сцені про громадянське суспільство — це те, що пішло насправді все далі. Тобто були два випадки, коли в різних куточках звучало про те, що громадські організації є суб’єктами відновлення в громаді так само, як і орган місцевого самоврядування. Все просто залежить від сфери, від компетенції, від різних випадків про що саме стосується. Але так само як відновлюється державною установою чи органом місцевого самоврядування певний заклад чи певний проект — так само він може належати організації громадянського суспільства.
Зараз вже є прецеденти і приклади, коли щось відновлено, зафункціонувало — і це зробили організації громадянського суспільства. І це про тверде — це те, що можна потрогати, помацати, що можна відвідати, у що можна прийти, що функціонує, і що дбає про системність і стабільність своєї роботи. І це теж про суб’єкт. Це відповідь на питання насправді про те, яка роль громадянського суспільства. Та роль найбезпосередніша!”.
“В самому громадянському суспільстві повинно бути добре, чітке розуміння про те, що водночас між собою координують і взаємодіють організації — від аналітичних центрів до безпосередніх загонів, які розбирають завали, а зараз приступили до будівництва разом із бізнесом конкретних об’єктів. Оце відбувається вже прямо зараз“.
Як громадянське суспільство бачить себе у відновленні
Інна Підлуська, заступниця виконавчого директора Міжнародного фонду “Відродження”, модераторка другої частини заходу, зауважила про саме дослідження: “Ми навмисне не хотіли кількісне дослідження. По-перше, досліджень дуже багато. Вони різні, поза тим, що методології також різні, і цифри можуть відрізнятися. Загальну тенденцію в цифрах більш-менш ми уявляємо.
Тому ми подумали, що нам дуже важливо зрозуміти, як громадянське суспільство бачить себе у відновленні, бачить партнерів, основних стейкхолдерів у відновленні — і органи влади на національному і місцевому рівні, органи місцевого самоврядування очевидно, бізнес, різні спільноти, в тому числі ті, які виходять за рамки безпосередньо громадських організацій, благодійних фондів. Як бачать організації громадянського суспільства роль донорів, які очікування, яке розуміння ризиків. І, найважливіше, що з цим всім робити, що вже робиться, чого бракує, як можна додати те, чого бракує, посилити свою спроможність, як працювати із тими викликами, які множаться“.
Наталія Зайцева-Чіпак, директорка соціологічного центру “Соціоінформ”, у своїй презентації (можна проглянути в другій частині відео, посилання зазначене вище) представила основні результати дослідження, зокрема йшлося про те, як громадський сектор розуміє відновлення, про суб’єктів відновлення та їхні функції, архітектуру відновлення, ризики відновлення, рецепти невдалих проектів відновлення та ознаки успішних проектів.
Ось деякі з моментів презентації:
- Громадський сектор розуміє відновлення України як комплексний процес, який включає три складові: відбудову фізичної інфраструктури; відновлення людських ресурсів та створення передумов для їхнього розвитку; відновлення зв’язків (соціальних, економічних, міжнародних та ін.).
- “Хто в нас є суб’єктами відбудови? Можливо, не всі зробили такий висновок, але коли всі ці дані склались разом, стало зрозуміло, що суб’єктом відновлення, одиницею, яка може відновлювати країну, є той, хто має ресурс. Будь-який ресурс — це може бути інтелектуальний ресурс, це може бути матеріальний ресурс… Це може бути і влада, і місцева, і державна, і громадські організації, і навіть звичайний громадянин, якщо він має ресурс, має можливість докластися до цього процесу”.
- “Різні організації бачать це по-різному (функції ГО в процесі відновлення — ред.), але якщо зібрати все разом, то виявиться те, про що говорив один з попередніх спікерів — компетенції є різні, напрямки є різні, різний в нас громадський сектор, а тому й функції у них дуже різні. Напевно, ключові — це є порада, допомога і контроль”.
- “Роль донорів і міжнародних організацій. Звичайно, ми всі очікуємо, що донори будуть нам давати фінансування і також будуть підтримувати громадський сектор. Але ключовий момент: вважається, що донори на сьогодні — це носії унікального знання, носії експертного знання. Можливо, воно не 100% адаптоване під локальний контекст, але їм є чим з нами поділитися. І оця підтримка експертності нашої — надзвичайно важлива.
Дуже важливий момент — це те, що є потреба, наприклад, у громадського сектора у підтримці зі сторони донорів організаційної спроможності самих ГО. Тому що дуже часто у нас ГО зосереджені на самих проектах і просто не мають ресурсу для того, щоби тримати постійний штат, розвиватися, вчитися, на це також потрібна підтримка”.
Фото: Юрко Бєлах
