Вікторія Талашкевич про 10 річну роботу прес-клубу в Кропивницькому

Віталій Ніщименко

У кінці 1990-х на початку 2000-х по всій Україні було створено мережу прес-клубів, які були створені у межах загальнонаціонального проекту “Український Освітній Центр реформ”, за підтримки USAID. Це були майданчики для спілкування представників медіа, третього сектору, влади і громади. Після закінчення активної фази проекту, більшість прес-клубів, які не оформились як громадські організації, закрились. У Кропивницькому місцевий Кіровоградський «Прес-клуб реформ» працює безперервно вже 10 років. І це не лише майданчик для спілкування, це й організація, яка проводить навчання журналістів і реалізовує проекти, які прямо не пов’язані з організацією прес-конференцій. Громадський Простір поспілкувався із Вікторією Талашкевич, координаторкою організації, яка розповіла чим живе її організація зараз.

Громадський Простір: Розкажіть трішки про історію організації?

Вікторія Талашкевич: Організації вже понад десять років, вона зареєстрована у Новоукраїнському районі Кіровоградської області як юридична особа. Спочатку це була організація, яка була частиною всеукраїнської мережі, скажімо так, неформальної її частини, Всеукраїнського центру реформ. Це був великий всеукраїнський проект підтриманий USAID. Ми займалися тим, що дружили на одному майданчику: журналісти, представники влади і бізнесу. Ми проводили прес-конференції раз на тиждень, це називався прес-клуб для журналістів на актуальну тему. Соціальні, економічні, освітні реформи – все те, що змінювалося в Україні і на Кіровоградщині в ті часи. А коли проект USAID перестали фінансувати на всеукраїнському рівні – ці прес-куби, які були в інших обласних центрах і які не перетворились на окремі громадські організації, фактично закрилися. Тому що без стабільного фінансування працювати громадській організації досить складно. Ми ж продовжили працювати, бо були зареєстровані вже як громадська організація. Почали писати проекти, щоб отримати фінансування на ті ідеї, які нам подобалися, але все більшою мірою пов’язані з журналістами. Тобто ми навчаємо журналістів, долучаємо їх до соціальних проектів, проводимо семінари, акції. Наприклад, в день виборів ми завжди робимо інформаційний марафон. Зранку до вечора журналісти під час прес-конференцій можуть довідатися від ключових фігурантів перебіг виборів, повпливати на вибори шляхом вчасного реагування і так далі.

Але крім того ми реалізуємо проекти, пов’язані з трішки іншими сферами, наприклад, репродуктивним здоров’ям. Оскільки переважно журналісти на Кіровоградщині – це жінки. І у нас в організації працюють переважно дівчата, питання репродуктивного здоров’я, планування сім’ї нам завжди були цікаві.

Із цікавих проектів останнього року, ми стали партнерами Британської Ради в програмі «Активні громадяни». Ми тренуємо молодь, коли ми записуємо це інтерв’ю – зараз у сусідньому приміщенні – двадцять чоловік активно пишуть проекти соціальної дії. Прес-клуб був і залишається єдиним майданчиком у незалежному місці для спілкування всіх секторів.

Громадський Простір: Після подій на Майдані якось змінилась Ваша діяльність? Бо зазвичай відзначається підвищення активності та відповідальності…

Вікторія Талашкевич: Ми і до Майдану не належали ні до влади, ні до політичних партій, наша діяльність ніяк не змінилась – ми як були так і залишаємось майданчиком для спілкування.

Я не можу сказати, що журналісти після подій Майдану на Кіровоградщині стали більш активними і більш відповідальними, тому що вони всі роки, скільки я працюю в цій сфері, були активними і відповідальними. Свого часу і під час Помаранчевої революції у нас журналісти не стояли осторонь. Я не можу сказати, що Майдан дав якийсь потужний «пендель» журналістам, можу сказати, що навпаки саме зусиллями журналістів, той Майдан, у тому числі на Кіровоградщині відбувся.

Громадський Простір: Хто у Вас партнери – організації.

Вікторія Талашкевич: «Кіровоградський прес-клуб» за ці десять років працював з величезною кількістю громадських організацій, фондів, донорів і т.д. Це громадські організації, які працюють із людьми з особливими потребами, займаються моніторингом контролю за перебігом виборів, міжнародні донори та бізнесові компанії, які постійно нас підтримують у всіх наших ініціативах. Наша роль заключається не тільки у втіленні проектів, а і в максимальній популяризації громадського сектору. До нас журналісти звертаються, в ефірах «Ранкової Кави» на місцевому телебаченні не вистачає цікавих гостей: «А дайте когось гарного», то ми їм даємо цілий список з контактами. І навпаки, коли громадські діячі приходять і кажуть, наприклад: «У нас є цікавий проект, треба якось журналістів залучити, давайте щось зробимо…».

Я можу відзначити, що ніколи не виникало випадків, щоб кіровоградські журналісти сказали: «Ми не будемо писати про цей проект, бо він грантується міжнародними донорами, давайте заплатите за це гроші». А тим часом я постійно чую це від журналістів і громадських діячів з інших областей України. Тож я щаслива, що, я сподіваюсь, і зусиллями прес-клубу ситуація у нас в області саме така. Рівне довірливе партнерство між громадським сектором і ЗМІ.

Громадський Простір: А які у Вас виникають труднощі у роботі?

Вікторія Талашкевич: Якщо у нас є гарна ідея, ми завжди можемо знайти на неї фінанси, якщо у нас є фінанси, ми завжди можемо придумати куди їх витратити.

А труднощі бувають тоді, коли затишшя якесь, таке як влітку і в громадському секторі, і в політичному, і в бізнесовому, всіх окутує апатія і бажання відпочити від року. От тоді вже не важливо наскільки цікавий інформаційний привід ти придумаєш, наскільки це важливо для громади, журналісти все одно можуть не прийти. Тому що вони вже такі замучені річною роботою. Такі труднощі бувають, коли є цікавий соціально значущий інформаційний привід,  журналісти можуть на нього не прийти з об’єктивних або суб’єктивних причин. І тоді буває шкода. Але з іншого боку у нас є свої ЗМІ, у нас є свій сайт «Тусовка», у нас є свій сайт «Кіровоград 24», ми тісно співпрацюємо з інтернет-телебаченням, тож ми у будь-якому разі можемо донести важливу інформацію до громади.

Спілкувався: Віталій Ніщименко
Робота з текстом: Марія Поцілуйко