Як міграція та розселення впливають на світ, держави, міста та людей

Громадський Простір

Над тим, як міграція та розселення впливають на світ, держави, міста та людей — міркували учасники та учасниці сесії під час конференції «Реєстрація місця проживання: від ідей змін до напрацювання комплексних рішень». Захід організований Центром прав людини ZMINA спільно з Аналітичним центром CEDOS та Українським незалежним центром політичних досліджень  у межах Проекту «Свобода пересування для кожного: Реформа системи реєстрації місця проживання в Україні» за підтримки Європейського Союзу. Пропонуємо до Вашої уваги — головні тези експертів (ок) дискусії. 

Епоха, коли роль людини знецінюється

 Олексій Жмеренецький, 
експерт з інноваційної політики, футуролог

«Багато хто знає про Давоський Форум, проте мало хто читає його звіти, а в них говориться про одні з найбільш впливових ризиків найближчого майбутнього — екологічні, які породжують низку інших, в тому числі  масову міграцію, — говорить Олексій Жмеренецький, експерт з інноваційної політики, футуролог, — Вона, в свою чергу, породжує каскад інших ризиків, таких як: нестабільність суспільства, провал соціальної та урбаністичної політики держав, внутрішні та міждержавні конфлікти, безробіття.

Земля перенаселена, але на даному етапі можна сказати, що цей процес тільки зароджується, адже навіть за позитивним сценарієм до 2050 року населення збільшиться на 2 млрд людей, в тому числі, за рахунок найбільш бідних територій. При цьому економічний розвиток у світі буде сповільнюватись. Таким чином, “нові люди” будуть мати менше економічних можливостей для розвитку та самореалізації, особливо, громадяни бідних держав, котрі не встигли стати на шлях Четвертої промислової революції.

Якщо говорити про зміни клімату в контексті цього питання, вчені сходяться на думці, що до 2050 року очікується +2 градуси в порівнянні з доіндустріальною епохою. Це, в першу чергу, може негативно вплинути на країни, котрі не мають можливостей протидіяти наслідкам зміни клімату (аномальні погодні умови, затоплення, екстремальна температура, втрати запасів питної води тощо). У звіті ООН йдеться про те, що ця зміна торкнеться близько 1,5 млрд людей. Це так само вплине на збільшення міграційних процесів».

Четверта промислова революція

«Якщо говорити про запровадження технологій, то в найближчі 20-30 років приблизно половину робіт буде автоматизовано. Вже зараз в США є низка професій, де застосування автоматизованих систем дешевше, ніж оплата праці людей, в інших галузях — це зовсім скоро відбудеться,  — зауважує Олексій Жмеренецький. 

Саме через зміну клімату, втрату робочих місць та появу роботизованих виробництв, можна очікувати неймовірно великі потоки мігрантів, з котрими не впорається жодна система соціального захисту в багатих країнах. При тому, що вже є помітною тенденція в багатих західних державах до економічної нерівності, коли більшість населення, котра раніше вважалась середнім класом, тепер помічає зниження рівня свого життя — і це без врахування мігрантів. Також в західних країнах відбувається старіння населення, що, в свою чергу, є додатковим навантаженням на соціальну політику, а бюджет країни, знову ж таки, зменшується».

Наслідки великої кількості мігрантів

«Окрім вище згаданих соціальних та економічних, є також культурні і політичні наслідки, — говорить Олексій Жмеренецький, — Більшість мігрантів з бідніших країн є носіями зовсім інших, часто протилежних цінностей, здебільшого — соціально пасивні, схильні до патерналізму, несхильні до підприємництва та відповідальності за прийняття рішень в країні — це можна сказати  навіть про українців.

Це спричиняє запровадження політики протекціонізму, котра є не зовсім розумною, адже вона негативно впливає на низку факторів, в тому числі, інноваційність економіки, адже світ став глобальним, і зараз ті самі Велика Британія та США залежать від притоку вчених та талантів серед мігрантів, але талантів в світі досить-таки мало. Число становить близько 0,01 або 0,02 від населення Землі. Тому більшість багатих держав роблять все можливе для приваблення таких осіб, адже саме такі люди є найбільш мобільні, екстратериторіальні, вони є найбільш необхідними, особливо в епоху, коли роль людини знецінюється».

Як дані допоможуть місту

Анна Денисенко, 
співзасновниця DREAM KYIV,
координаторка міських соціальних проектів в ЛУН

«Я би хотіла почати свою доповідь «Як дані допоможуть місту», як звичайна громадянка України, — говорить Анна Денисенко, співзасновниця DREAM KYIV, координаторка міських соціальних проектів в ЛУН, — Для мене підтвердженням того, що реформа реєстрації місця проживання є необхідною, стало те, що минулого року я отримала новий паспорт у формі ID-картки (за ним можна їздити в Туреччину та Грузію), але виявилось, що цей паспорт недійсний без додатка на листочку А4, в якому зазначена реєстрація мого місця проживання — наприклад, в банк я також не можу прийти без цього аркуша, що дуже кумедно і показово.

ЛУН – це найбільший пошуковик житла в Україні, ми допомагаємо людям знаходити зручне житло. Наша місія – сформувати попит на якісне міське середовище, на якісне життя, щоб люди розуміли, що таке добре, а що таке погано; щоб люди вимагали від міської адміністрації та забудовників, щоб поряд з житловими будинками були парки, дитячі садочки, школи; щоб вони розуміли, що якщо немає парковки, то люди будуть ставити автомобілі на тротуарі, а це погано. Тобто ми вчимо відрізняти чорне від білого».

«Наш соціальний проект «ЛУН місто» почався з того, що в нас є бачення того, яким має бути місто (багато зелені, невисоке житло, немає машин на тротуарах), але реальність відрізняється від нашої мрії, — розповідає Анна Денисенко, — Що робити, якщо реальність не подобається, не влаштовує вас? Змінювати! Як її змінювати? Ми формуємо запит на якісне життя, зокрема, ми займаємось міськими дослідженнями, де збираємо відкриті дані з різних джерел, зокрема державну статистику, співпрацюємо з приватними компаніями, використовуємо власні дані, потім ми проводимо аналіз цієї інформації, упаковуємо результати в зрозумілі інфографіки, формуємо суспільний запит – люди починають запитувати міську адміністрацію, забудовників: «Де мій парк, де мій паркінг, де дитячий садочок?!» — сподіваюсь, що поступово ми будемо впливати на пропозицію і місто буде змінюватись на краще».

Як міграція впливає на міста та людей?

«Я вважаю, що свобода пересування — це базове право людини, ніхто його не може обмежувати, — зауважує Анна Денисенко, — Але дуже важливо, щоб ця міграція була підкріплена розвитком інфраструктури на місцях, оскільки, якщо цього не відбувається, це призводить до неприємних моментів, що показують наші дослідження.

Ми робили прогноз щодо того, яка буде наповнюваність дитячих садочків Києва через декілька років. Як ми бачимо, на Осокорках та Позняках все погано, тому що зводиться величезна кількість багатоповерхового житла, водночас там не будують дитячі садки, тому черга, щоб потрапити в дитсадок, дуже велика.

Схожу ситуацію спостерігаємо і зі школами в нашому прогнозі кількості учнів в молодших класах. Це підтверджує факт того, що необхідно розвивати інфраструктуру.

Ми знову бачимо, що на півдні лівого берега кількість учнів у класі буде більше 35 дітей, що, звісно, впливає на якість освіти, бо це незручно для школярів, важко для вчителів і шкіл. Така ж ситуація в районі Теремків, ВДНГ, адже там побудували метро, почалось активне висотне будівництво, водночас інфраструктура не розвивається – це призводить до дискомфорту.

Ми також розрахували перспективу на найближчі роки щодо показників щільності розселення людей по Києву. Бачимо, де буде найбільша щільність – Троєщина, Оболонь, центр, Позняки, Дружби Народів тощо.

Ці дослідження корисні тим, що їх використовують, зокрема, київські урбаністи, до нас звертаються також з міської адміністрації, на базі цих даних можна зрозуміти, наприклад, як правильно будувати метро на Виноградар. Бо спочатку мова йшла про те, що гілка має бути одна, але якщо метро будувати так, то виходить, що вона не дуже й потрібна, бо це сполучення до якоїсь промзони. Переглянувши перспективу будівництва метро, почали будувати роздвоєною гілкою – як ми бачимо, це має сенс, адже зараз цю лінію прокладають туди, де буде найбільша щільність населення в найближчі роки».

«Ми також робили дослідження щодо того, як буде змінюватись кількість пасажирів метро на станціях, — продовжує доповідь Анна Денисенко, — Як ми бачимо, дуже велике навантаження буде в найближчі роки на «Лісовій», а також станціях «Іподром», «Виставковий Центр», «Виноградар», «Святошин». І якщо навантаження в районі ВДНГ і «Васильківської» метро витримає, бо синя гілка зараз є не дуже навантаженою, то червона гілка зупиниться, якщо міська адміністрація не вживатиме якихось заходів, не розвиватиме альтернативний транспорт. Зараз на цій гілці інтервал між поїздами в години пік близько тридцяти секунд – ущільнювати більше не можна, а люди зранку не можуть зайти у вагони. А якщо стане ще більше людей, то в цьому напрямку буде колапс.

Ми відкрито ділимось даними, якщо якісь із цих досліджень будуть вам цікаві. Якщо у вас є власні ідеї щодо міських досліджень – будь ласка, звертайтесь, пишіть, ми відкриті до діалогу, раді, коли ЗМІ, активісти, урбаністи, міська державна адміністрація використовують наші дані.

Разом з LB.ua ми рахували, як правильно розвивати міський швидкісний транспорт, з огляду на зміну кількості населення у Києві. «Економічна Правда», The Village також цікавляться нашими матеріалами щодо наповнюваності шкіл Києва».

Для чого ми робимо всі ці дослідження?

«Котику, навіщо ти заліз в цю коробочку, ти ж можеш жити, де схочеш?» – а потім ми бачимо, що людина так само живе в коробочці, і біля цієї коробочки немає зручної інфраструктури.

Ми за те, що потрібно вилазити з коробочки, розвивати, досліджувати місто, будувати інфраструктуру, працювати з даними», — підсумовує Анна Денисенко. 

Будемо вимушені мислити планетарним масштабом

Ірина Соловей,
президентка ГО «Ґараж Ґенґ»

«Виклики екологічні, які тісно переплетені з економічними та соціальними, не є виключно викликами окремих країн, — говорить Ірина Соловей, президентка ГО «Ґараж Ґенґ», — Так, можливо, ті показники, які ми бачимо, будуть найвищими в тих державах, які ми сприймаємо, як далекі від нас. Але коли Планета перегріється, ми не зможемо вже мислити окремими країнами, ми будемо вимушені мислити планетарним масштабом. А зараз ми не думаємо так щодня, Планета в нашому мисленні є чимось абстрактним. Однак коли кліматичні зміни, наприклад, вразять Одещину, Херсонщину, зміниться автоматично наша економіка, то не виключено, що в нас почнуться не виклики, а проблеми з тим, щоб забезпечити людей необхідною кількістю їжі.

Ми непомітно для себе перегріваємо Планету

Ми непомітно для себе перегріваємо Планету в силу Четвертої індустріальної революції. Всі оці бідні країни страждають, зокрема, й тому, що деякі багаті країни систематично, послідовно роками, десятиліттями, а деякі — сотнями років не задавались потребою мислити цілим. На сьогоднішній день доводиться мати ситуацію, коли нас повинні хвилювати і локальний рівень, і планетарний. Якщо ми вже маємо карти того, куди буде рухатись ситуація, як це проявляється безпосередньо в містах, то ми маємо, насамперед, навчитись організовувати власне мислення. Я бачу, що ми самі себе заплутуємо, коли говоримо про виклики планетарного масштабу, а потім свої міркування вибудовуємо з такого «містечкового/загумінкового» мислення. Адже виключиться дуже багато речей, які ми зараз сприймаємо як пріоритетні, тому що ми живемо в певних умовах, в рамках певного порядку».

«Найбільшим викликом для нас буде те, що ми не будемо готові мислити відповідно до тієї ситуації, яка стане просто перед нами і не залишить часу, щоб ми побідкались, порозводили руками, подивились один на одного, знайшли винуватого, а потім тільки вирішили, що потрібно себе зрештою організовувати та щось робити, — продовжує  Ірина Соловей, — Зміни нас чекають не лише на відстані дванадцяти років, зміни вже відбулись, зокрема вони виявляються за рахунок того, що відбувається багато економічних і соціальних змін.

Відповідальність зміщується від організацій, інституцій, структур до громадянина. В нас тепер є технології та більше свобод, які підсилюють це. Відповідно, ми вже не можемо говорити, що ми маємо дбати про локальне, думаючи про глобальне, а ми маємо думати про гіперлокальне. Гіперлокальне – це ви, це людина! Те, як ви мислите сьогодні, визначає, в якому стані наші міста, в якому стані наша країна.

Кажучи «ви», я маю на увазі «ми», я теж себе включаю сюди. Навіть розуміючи це, маючи перед собою всі ці дані, не так просто переключити мислення. Щоб це відбувалось органічно і дбалось про інтереси людини, потрібно дати собі час. А щоб у нас був час, бажано, ці речі починати робити завчасно.

Розуміючи, що є проблеми, які охоплюють всіх, діяти ми можемо субсидіарно — на тому рівні, на якому ми здатні впливати. Наша організація, яка вже 10 років займається соціальними інноваціями, безпосередньо втілила в Україні модель креативного міста, створила деякі інструменти для підтримки цієї моделі та її успішного втілення. Зараз ми пропонуємо такий сенс, смисл, підхід – життєзарадність або життєва зарадність, якої навчали малих дітей в організації «Пласт», або зараз часто говорять про деякі міста, які вже почали себе визначати, організовувати відповідно до цього визначення, ініціювати велику кількість прекрасних організацій, а також взаємодію гравців з різних секторів — крос-секторальну взаємодію, і їх часто називають зарадними. Якщо говорити простою мовою, то це здатність давати собі раду в житті, а це завжди було питомо для українців. Ще невідомо, в ситуації, коли ми перетворимось на мігруючі групки, хто буде бажаним, а хто небажаним. Українці можуть як мінімум щось втикнути в землю — за три місяці воно виросте, і буде що їсти, якщо є шматок землі. А іншим людям, можливо, треба ще почитати, чи можна в цю землю щось втикати, і невідомо, хто в тих обставинах буде правий. Але ми ще зараз не там, ми сьогодні є тут».

Мобільність буде ставати таким важливим аспектом добробуту

«Сьогодні для нас важливо дійсно підійти осмислено до того, що потрібно поступово змінювати систему, яка повинна мати чіткий орієнтир, — вважає Ірина Соловей, — І цей орієнтир ми вже не можемо дозволити собі взяти в минулому, а за останні п’ять років ми, на жаль, не виробили для себе якесь єдине бачення (напевно, і не могли виробити, бо світ занадто динамічно змінюється — це не критика, це лише факт). Ймовірно, ми можемо говорити про те, що нам потрібен орієнтир, який  з майбутнього. Це, власне, про те, що мобільність буде ставати таким же важливим аспектом добробуту, як і укоріненість. Тобто сьогодні ми, Україна, маємо одночасно вирішувати два питання: як нам не втратити наші землі, як нам давати раду з тим, що нас чекає, враховуючи, де наша країна географічно розташована, як розвиваються наші партнери – гармонізувати ці речі. Бо коли «жахне»… Вибачте за таке слово, але немає приємних слів для того, що може відбуватись: це будуть окремі зміни, які накладатимуться одна на одну — це буде повний хаос. Але якщо ми навчимось організовувати власне мислення, то це буде складно, але це вже не буде хаосом.

У чому виклик цього? Для того, щоб жити під час таких комплексних змін, давати цьому раду і організовувати себе відповідно до цінностей, які для нас є питомі, потрібно бути психологічно стійкими та політично грамотними. Цього не може досягти жодна державна політика, адже я не уявляю, яка державна політика має бути, щоб втрутитись не просто у приватний простір людини, а в її інтимний простір, тому тут відповідальність на людях. Я сподіваюсь, спрацює просто інстинкт самозбереження і здатність говорити, називати речі своїми іменами — перед якою перспективою ми стоїмо, які питання ми хочемо, щоб були вирішені в межах, наприклад, трьох, п’яти чи десяти років. Щоб ви не робили, до якої б команди з розробки дизайну комплексного рішення ви б не були залучені, обов’язково, витратьте час для того, щоб домовитись, що саме ви робите, щоб була ясність, а не так, що одна людина мислить категорією міста, інша – держави, а третя – певної групи громадян. А також потрібно вчитись бути прозорими та усвідомлювати: «Ага, моє мислення організовує те, що я правозахисниця, я добре розумію та дбаю про інтереси певної групи людей, тому я розмовляю з вами з цієї позиції». Якщо ви працівник державних інституцій, то зрозуміло, що ви будете говорити з позиції державних інституцій.

Якщо ми говоримо, що держава не робить щось з метрополітеном, то ми самі себе заплутуємо. Ми зараз живемо в занадто складні часи, щоб користуватись взаємозамінними речами, краще називати їх точно, бо тоді наша голова буде не так швидко перегріватись. Важливо, щоб ми говорили, що це відповідальність міста: місто має думати і шукати експертизу, формувати систему відповідного метаболізму міста.

Чому я зараз про це говорю, хоч і ризикую викликати незадоволення своїх колег? У нас складнощі виникають не тому, що ми щось недовчили, не витратили достатньо часу, щоб розібратись із питанням, а тому що ми дійсно живемо в час змін. Коли формується новий стан, старою мовою ми себе заплутуємо, а нова мова тільки формується. Дуже важливо, щоб ми були уважні до цих речей. Дбайте про те, щоб на такий спільний ресурс, як ясність, взаєморозуміння щодо того, над чим ми працюємо, було виділено достатньо енергії, бо потім це потребуватиме багато часу і сил».

Як тільки ми щось доробимо, з’явиться новий виклик

«Один з важливих аспектів, про які ми не дбаємо, коли дизайнуємо певні рішення, — це визначати часову рамку, — продовжує доповідь Ірина Соловей, –  Є «як було», а потім «як ми хочемо змінити», але ж залишаються питання: скільки ми часу даємо собі на те, щоб це змінити; чи це є вдосконалення того, що було (бо ми незадоволені, нам болить, що щось не так), чи ми дійсно працюємо на те, щоб формувати систему, яка дозволить не лише уникати минулих помилок, а й організовувати нас так, щоб реалізувати певні можливості?

У другому випадку йдеться саме про життєзарадність: ми не тільки готові відновлюватись, долати певні труднощі, виживати, організовуватись перед лицем певного виклику, але й будемо готові помічати, розпізнавати певні можливості, які так чи інакше несуть ці зміни, і себе організовувати таким чином, щоб складність, виклик перетворювати на стійке рішення. Виклики ніде не подінуться, враховуючи дані, вони тільки будуть наростати. Це буде навантаження на всі наші розумові здібності та соціальні відносини. На мою думку, треба прийняти за постулат, що ми не можемо працювати з думкою «зараз ми доробимо щось, і стане добре», бо як тільки ми щось доробимо, з’явиться новий виклик, і не виключено, що те добре, що ми зробили, буде частково підживлювати цей виклик. Тому старайтесь давати простір і час для того, щоб досягати ясності щодо того, що ми робимо, і домовлятись чітко про те, в яких часових рамках ми дизайнуємо рішення, тоді це рішення може бути поінформоване глобальними дослідженнями та локальними даними.

Наприклад, якщо ми визначили рамку в 10 років, то розуміємо, що те, що ми створили, вже не буде релевантним. Тоді мова йде про те, щоб ті інституції, які зараз співпрацюють, зрозуміли, як ми разом можемо вибудувати цей метаболізм. На всіх цих речах, які ми розробляємо, ми вчимося, вдосконалюємо свої навички, підвищуємо психологічну стійкість до того, щоб взагалі братись і вирішувати щось. Потрібно, щоб у нас формувався хребет, в якому ми можемо зберігати те, що було добре, прибирати причини того, що є поганим, мінімізувати те, що є небажаним (не завжди можна його викорінити), думати, який елемент ми можемо сьогодні закласти (розуміючи, що це потрібно буде переписати за якийсь час), що дозволить зберегти те, що має залишитись, але й буде достатньо відкритості, щоб його припасувати, зробити доречним і своєчасним в нашому повсякденному житті.

Питання комплексне, в нас дуже багато роботи, я розумію, що на це не завжди вистачає енергії, але якщо ви будете досягати ясності та чітких домовленостей, це буде вивільняти і сили, і час, і буде приносити більше радості, тому що ви зможете побачити результати того, що ви робите, отримати зворотній зв’язок – це дуже важливо». 

 Реформа реєстрації місця проживання є важливою для подальшого розвитку України

Маркус Бранд,
радник з питань демократичного врядування та
керівник команди Програми розвитку ООН в Україні

«Ґрунтуючись на тій цікавій інформації, яку надали колеги, я б хотів пояснити, чому ми вважаємо, що реформа реєстрації місця проживання є важливою для подальшого розвитку України, — говорить Маркус Бранд, радник з питань демократичного врядування та керівник команди Програми розвитку ООН в Україні, — Варто брати до уваги такі глобальні безпрецедентні виклики, як міграція та кліматичні зміни, що є актуальними для усіх країн світу, тому нам необхідно створити відповідні механізми на рівні державних адміністрацій, а також дієві способи співпраці, комунікації один з одним — ось чому ООН наголошує в Цілях сталого розвитку, що нам потрібні ефективні інституції для подолання глобальних викликів.

Що таке ефективні інституції?

А що ж таке ефективні інституції? Мова йде не лише про функціонування окремих інституцій, а й про спосіб, яким вони співпрацюють між собою, а також те, як вони взаємодіють з громадянами. Цей зв’язок між вами, як індивідуумом, між усіма нами, державою та суспільством, як впорядкованою системою, є фундаментальним — і в більшості країн він виявляється у реєстрації місця проживання. У нас є особистісна ідентичність, яка відома нашим родичам та друзям, але окрім неї, ми також маємо юридичну ідентифікацію, як громадянина певної держави, і така ідентифікація нашої особи існує в формі ID-картки або паспорта. Якщо у вас немає такого документа, що посвідчує особу, виникатимуть проблеми. В будь-якому разі, у вас залишаться друзі та близькі, яким ви небайдужі, але якщо ви не маєте цього зафіксованого зв’язку з державою, то це спричинить негаразди, бо ви не зможете влаштуватись на роботу, придбати чи орендувати житло тощо, тому така форма персональної ідентифікації особи є необхідною, щоб людина мала змогу реалізувати свої права».

«В Україні проблема полягає в тому, що природа цих зв’язків між людиною та державою залишилась у формі ще п’ятдесятих років двадцятого століття, коли існував Радянський Союз — це демонструє якраз той аркуш паперу, що потрібно мати з собою разом з ID-карткою, — продовжує Маркус Бранд, — Дуже важливо про це говорити, адже тоді, коли тільки почали запроваджувати систему реєстрації місця проживання, наміром держави було контролювати громадян. Радянська прописка  пов’язувала місце реєстрації з усіма іншими формами юридичної ідентифікації особи та була основою взаємодії суспільства з державою. Але Радянського Союзу не існує вже майже 30 років, Україна є незалежною державою, а це породжує вже зовсім інше мислення.

Зараз вже існують ЦНАПи зі службовцями, котрі мають надавати послуги вам, як громадянину, але фундаментальна проблема залишається, адже це ще вкорінено в свідомості людей. Дуже важливим є дослідження, яке ми провели, адже воно підтверджує, скільки міфів ще існує щодо прописки, а це впливає і на те, як люди працевлаштовуються, пересуваються, орендують житло. Можете уявити автомобіль з п’ятдесятих, який іржавів, використовував неякісне пальне, багато разів перефарбовувася, в нього тепер нові номерні знаки, новий салон та аудіосистема, але це все одно стара машина. Ця проблема так просто не вирішиться сама собою, недостатньо навіть змін у сприйнятті, адже потрібно докласти спільних цілеспрямованих зусиль для впровадження комплексного рішення.

Те, що нам лишилось у спадок від системи прописки (ми не хочемо це і надалі називати пропискою), безперечно, не відповідає викликам міського розвитку і міграції населення та має бути фундаментально переосмислено – чим довше ми зволікатимемо, тим складнішим це буде. Як іноземець, можу сказати, що для європейців, котрі приїжджають в Україну, ця проблема не є очевидною, оскільки моя ID-картка виглядає так само, як і ваша. Будь-яка сучасна держава повинна мати відповідну систему реєстрації місця проживання, але вам потрібно відокремити певні аспекти юридичної ідентифікації особи, які не повинні бути безпосередньо пов’язані з місцем реєстрації».

«Щоб зрозуміти масштаби проблеми, потрібно було провести саме таке ґрунтовне дослідження і побачити, який негативний вплив це досі має на економіку та суспільство в цілому, — підсумовує Маркус Бранд, — Якщо у вас є мільйони людей, особливо молодих, динамічних, мобільних, які фактично проживають не там, де зареєстровані, то вся ця система не працює, і ви навіть не знаєте, скільки людей насправді живе у великих містах. Я хочу ще раз наголосити, що вирішення цієї проблеми є нагальним, важливо знайти системні рішення, тому ПРООН, Агентство ООН у справах біженців, Агентство ООН з питань міграції та інші готові підтримувати такі дослідження та процес реформування цієї сфери і надалі».    

……………………………………………………………………………………….                    

Робота над текстом: Ірина Гузій, Вероніка Швець