Етичний сторітелінг: сильні історії — велика відповідальність

Громадський Простір

Сторітелінг є одним із найпотужніших інструментів у світі соціального впливу. Організації розповідають історії, щоб мати конект з людьми, спонукати їх до активної дії чи до пожертв — а іноді це комбінація 3 в 1. Дебора Свердлов, фахівчиня з адвокації, у своїй статті “Етичний сторітелінг. Комунікація без визиску” (Ethical Storytelling /Communication Without Exploitation) розповідає про те, як у світі сторітелінгу не втратити своє моральне обличчя, залишатися людьми, піклуючись про тих, чиї історії ми використовуємо у своїй роботі, і водночас заряджаючи цими історіями інших. У них знаходять розраду, підтримку, наснагу до боротьби, сили не здаватися, і навіть творити зміни.

Рух етичного сторітелінгу почався закордоном, але для нас, українських НУО та медіа, його принципи є не менш важливими до застосування. Пропонуємо трохи з ними познайомитися і взяти до уваги в роботі. 

Поруч із великою силою сторітелінгу є і велика відповідальність

Коли ви ділитесь своєю історією з іншими, це може надихати — зокрема вас або вашу справу можуть підтримати часом чи грошима.

Історії — потужний інструмент, оскільки торкаються наших емоцій та спільних цінностей. Одна справа — читати про соціальну проблему на папері, а інша — дізнатись про реальний досвід людини з цією проблемою, додати історії обличчя чи голосу.

Все ж важливо пам’ятати, що разом із великою силою сторітелінгу приходить і велика відповідальність. Існує тонка грань між розповіддю історії людини та використанням її історії, між посиленням чийогось голосу за допомогою сторітелінгу та отриманням зиску з цього.

Все частіше фахівці із соціального впливу звертають увагу на цю тонку межу, досліджуючи концепцію етичного сторітелінгу.

Що таке етичний сторітелінг?

Етичний сторітелінг — це рух фахівців із соціального впливу. Він забезпечує платформу для відстоювання етичних питань, пов’язаних зі сторітелінгом, а також надає ресурси та підтримку для відповіді на ці запитання.

Етичний підхід до сторітелінгу породжує наступні запитання:

• Чи маємо ми згоду людини розповісти історію з певною метою та за допомогою цього засобу?
• Чиї потреби та бажання знаходяться в центрі того, як подається історія — людина, котрій належить ця історія, чи аудиторія історії?
• Хто протагоніст (головний герой) історії — людина чи організація? Хто отримує силу, а хто її позбавляється?
• Чи часом ми не розповідаємо історію у такий спосіб, щоб закріпити шкідливі стереотипи чи стигми щодо соціальної проблеми чи людей, яких вона торкається?
• Що станеться з людиною після того, як ми розповімо її історію отаким чином? Чи може це завдати їй шкоди? Чи будемо ми продовжувати їй допомагати та підтримувати стосунки, чи ми полишимо її, як тільки “отримаємо те, що нам потрібно”?

Рейчел Гобл, генеральна директорка The Freedom Story і співавторка веб-сайту Ethical Storytelling, розповідає Idealist Careers, що розпочала неформальне вивчення цих питань із друзями та знайомими. Потім вони вирішили створити веб-сайт, щоб розширити розмову та зібрати ресурси в одному місці, з кінцевою метою створити стандарти та найкращі практики етичного сторітелінгу. 

Чому етичний сторітелінг — це важливо

“Історія має можливість показати комусь, наскільки сильним він може бути, і підкреслити наші силу,  гідність та надію, потенційно серед темної, невідступної, а часом і переможної несправедливості”, — говорить Гобл. Етичний підхід до сторітелінгу, додає вона, використовує ці позитивні риси і конектить нас усіх як людей.

Гіршою альтернативою є надто спрощена історія, або з нальотом сенсації: історія, яка підсилює темні та важкі обставини того, що людину, яка знаходиться в центрі історії, не спасти або вона маргіналізуватиметься далі. Цей результат суперечить заявленим місіям більшості організацій соціального впливу.

“Я відчуваю велику мотивацію у тому, щоб допомогти організаціям усвідомити, що це ок, і що це — потужно — відійти від маркетингу, що базується на жалю, до сторітелінгу більш орієнтованого на людину“, — говорить Гобл.

Як впровадити етичний сторітелінг у своїй роботі

Першим хорошим кроком є документ обіцяння щодо етичного сторітелінгу. Тут перераховано кілька зобов’язань, які допоможуть вам жити за принципами етичного сторітелінгу. Після підписання його використовують як щоденний орієнтир —  це те, що рекомендують і практикують учасники руху. 

Підписувати чи не підписувати — це вже ваша справа, а ось взяти до уваги корисності варто й українським НУО. Ми зазирнули на сторінку спільноти етичного сторітелінгу, аби дізнатись головні засади.

“Завдяки цифровізації ми живемо в нову еру сторітелінгу та фандрейзингу — йдеться на сторінці ethicalstorytelling.com. — Через блоги, електронні листи, соціальні медіа чи відео, використання історії для висвітлення впливу організації — це чудовий спосіб запросити людей до важливої роботи. Від складних соціальних питань до переваг і недоліків  рішень, чудові історії не лише надихають, але й навчають. Проте, часто організації розглядають історії лише як спосіб залучення коштів. Це зводить історії до простої транзакції, хоча вони є чимось більшим.

Історії мають силу показати комусь дзеркальне відображення свого найкращого “я”. Підбадьорити людей триматися, переживаючи складні часи. І надихати інших діяти. Історії змінюють наш світ.

У Ethical Storytelling ми віримо, що історії людей — це більше, ніж просто інструмент генерування емоцій. Аудиторія історій — це більше, ніж споживачі емоцій. І що історії завжди у першу чергу, а жертводавці, донори — у другу. Ми прагнемо розповідати історії, які є правдивими, деталізованими, просвітницькими та надихаючими. Не лише для донорів чи брендингу, а тому, що історії формують нашу гуманність та наш світ. Ця обіцянка має на меті зосередити фокус на тому, ЯК, а не тільки ЩО ми діємо в плані історій, з якими ми можемо зіткнутися — але, можливо, не завжди розповідати — у нашій роботі“.

Документ про зобов`язання, який підписали організації з різних країн (переважно США), містить чимало пунктів, актуальних і для українських реалій:

“Як сторітеллери та НУО-практики, ми обіцяємо:

• Розповідати історії інших так, як ми хочемо, щоб  була розказана наша історія;
• Завжди ставити людей на перше місце;
• Пояснювати людині мету історії, де вона буде використана, та давати відповіді на будь-які запитання, які можуть виникнути перед фотографуванням, зйомкою чи записом;
• Знаходити досвідченого перекладача, якщо ми говоримо різними мовами;
• Запитувати людину, чи бажає вона бути названа чи ідентифікована, чи діяти відповідно до її побажань;
• Використовувати всі зображення та повідомлення з повним розумінням, участю та дозволом суб’єкта сторітелінгу або його законного опікуна;
• Підтримувати гідність через надихаючі образи та меседжі, які мотивують до залучення та вселяють надію;
• Правдиво подавати ситуацію чи історію, щоб інформувати нашу аудиторію про реалії, складнощі та нюанси проблем, які ми адвокатуємо;
• Не використовувати зображення, кадри чи слова, які створюють сенсацію чи стереотип щодо людини чи ситуації;
• Просити фідбек у наших учасників та включати його до остаточної історії;
• Дотримуватися міжнародного права, стандартів та протоколів, що стосуються вразливих осіб, включаючи Конвенцію ООН про права дитини;
• Дослухатися до голосів людей, про яких ми розповідаємо, та поважати їхні рішення, історію та шлях;
• Дотримуватися смирення та навчання, визнаючи, що невдачі можуть бути нашими найбільшими вчителями;
• Шукати порад, якщо ми сумніваємося в тому, чи певна історія, меседж чи зображення не відповідає етичним практикам сторітелінгу;
• Не розповідати історію, незважаючи на вкладені ресурси, якщо історія не може бути розказана відповідно до обіцянки; 
• Відповідати за дотримання цілісності в процесі сторітелінгу та поширенні меседжів.

Як спільнота НУО-практиків та сторітеллерів, ми зобов’язуємось вчитися з минулого та інтегрувати новий стандарт сторітелінгу, оскільки ми прямуємо разом у майбутнє“. 

Ще одне, з чого слід почати, — це продумати процес згоди на будь-який онлайн-контент, який створює ваша організація. Гобл пропонує вийти за рамки простого питання, чи збираєте ви форми згоди, розглядаючи такі питання:

• Чи існує політика, при якій згода людини закінчується через певний проміжок часу?
• Чи включає процес отримання згоди пояснення того, як і де історія людини буде розказана в Інтернеті?

“Нам дуже просто взяти в звичку:” У нас є черговий електронний лист, ми повинні робити пости в Instagram чотири рази на тиждень, нам просто потрібен контент “і втратити людяність“, — говорить Гобл, — Що ми забуваємо, так це те, що коннекшн між людьми також викликає емпатію та бажання підтримувати одне одного”.

Сторітелінг і діти

Якщо ваша організація хоче впроваджувати етичний сторітелінг, Гобл пропонує вам спершу скласти політику захисту дітей. Навіть якщо ваша організація не часто працює з дітьми, багато питань, з якими ви стикаєтесь при розробці цієї політики, наприклад: “Яку ситуацію ми для когось створюємо і що вважається інформованою згодою?”, є  також актуальними для роботи з дорослими. 

Ми зазирнули у згаданий Маніфест на допомогу сторітелерам для підтримки безпеки дітей у кризі. Він нагадує про важливість історій:

• Історії прокладають мости через культурні, економічні, географічні кордони та розділення поколінь;
• Історії олюднюють людей та кризи, з якими зіштовхуються люди;
• Люди знаходять себе в кожній історії, якщо їх гарно розповісти; 
• Історія є основною формою навчання;
• Історії створюють спільноту навколо проблем та надають спільність мови та дискурсу про ці проблеми;
• Історії знищують страх, комфорт, апатію та незнання;
• Історії пробуджують до дії і дають надію. Історії створюють дію.

У Маніфесті, зокрема, йдеться про філософію історій: “Ми поважаємо гідність кожної дитини — не використовуючи, не маніпулюючи та не перекручуючи дитячої історії… Ми створюємо історії, які висвітлюють надію, і включаємо дитину до процесу прийняття рішень — як вона хоче, щоб її історія була розказана або як має виглядати картинка, та якою інформацією про неї можна ділитися”.

У розділі “Використання для медіа”, зокрема, згадуються такі правила: 

• Ми не використовуємо будь-які зображення/відео, що є “експлуатаційними” щодо дитини;
• Ми не редагуємо зображення в тій мірі, ніби вони представляють щось інше, ніж оригінальний задум (як визначають фотограф та редактор);
• Ми не перебільшуємо і не прикрашаємо;
• Ми точні та правдиві — ми правдорозповідачі, які дотримуються журналістських принципів балансу, справедливості, об’єктивності та правдивості.

Як висновок — завжди необхідно залишатися, в першу чергу, людьми. Безумовно, цікавий, корисний, надихаючий контент — це важливо, але ціна його здобуття теж не менш важлива. Маємо бути свідомими того, чи не порушуємо ми кордонів і тим самим не шкодимо людині, бо зрештою, саме людина має бути ключовою, а не гонитва за сенсацією та заповненням контент-плану. Наші закордонні колеги вже почали приділяти увагу етичній стороні сторітелінгу, створюючи для цього навіть окремі майданчики. Нам же варто взяти ці прості принципи у своє щодення і вчасно ставити собі правильні запитання. Тоді все буде гаразд.