Як громадським лідерам навчитися публічній комунікації: майстер-клас від Дмитра Хоркіна

Громадський Простір

Дмитро Хоркін – український диктор, радіожурналіст, політичний оглядач, ведучий спецпроектів і програм розслідування та радіожурналу «Слово» на Першому каналі Українського радіо. Є основним дикторським голосом офіційних заходів України. Координатор фронтової бригади Українського радіо. 2015 року він очолив Київську школу політичної та бізнес-риторики, консультує політичні партії. Автор тренінгових програм для кандидатів на вибори. Дмитро спеціально для “Бази Знань” на Громадському Просторі поділився секретами публічної риторики, розповів про складові успішного публічного виступу та пояснив, чому громадським лідерам взагалі варто звертати на це увагу та ретельно готуватися до своїх виступів.

Є така передісторія: напевне, всі студенти, учні вивчали, що у Давньому Римі та у Давній Греції риторика була надзвичайно розвинена, були ритори, які виступали з промовами на форумах, великих площах міст. Але в школах ніхто, здебільшого, не пояснює, чому саме тоді виникла потреба у розвитку риторики, чому виник такий ринок? Демосфен, батько класичної риторики як наукової дисципліни, потім був і членом Сенату, відомим політиком – тобто риторика була пов’язана із політикою. Чому саме у той час? Тому що тоді було вільне, демократичне суспільство вільних людей, передусім. У полісах, містах-державах, жили люди, у яких була своя власність, свої маєтки, робітники, вони це охороняли своєю зброєю. Жителі полісів були захищеними і незалежними. І влада полісу ніяк не утримувала цих громадян, вона не платила їм пенсії, не було пільг, компенсацій, субсидій. Тобто якщо я хочу стати політиком в полісі, що я можу запропонувати тим людям, які і так вільні, вони самі себе захищають, самі себе забезпечують? Саме тоді виникла потреба у тому, щоб краще переконувати людей словами, і у таких словесних, риторичних боях люди завойовували перемогу.

Тому в будь-якому демократичному суспільстві, зокрема в Україні, вміння переконувати –  це не те що важливо, для політика – це зараз на першому місці. Для чого це, передусім, для сучасного політикуму? Можу сказати як політичний оглядач: по-перше, у нас немає чітко ідеологічних партій. Чуємо у Верховній Раді і розуміємо: ці за планову соціалістичну економіку – це соціал-демократи; ці за ліберальну економіку, ідеологію; ті виступають за те, щоб Україна була національною державою, де українці – політична нація і т.д.; інші виступають за те, що ми – космополіти, частина глобалізованого світу – у нас настільки це все перемішано, що політики змушені переконувати. І тому, виступаючи на щоденних рейтингових телевізійних політичних ток-шоу, вони змушені навчатися мистецтва красномовності. І тоді, коли я вже почав багато працювати на радіо, декотрі політики почали звертатись: «Навчіть нас». Потім у нас з компаньйонами виникла така ідея: направити це у постійне річище й створити Київську школу політичної та бізнес-риторики. Школа функціонувала ще з минулого року. Під місцеві вибори в нас було кілька груп політиків – не буду говорити, від яких саме партій, оскільки це конфіденційна інформація. Вони навчались, тому що люди приходять в політику з бізнесу, хтось приходить, наприклад, з того ж державного управління, де не завжди навчають правильно і добре говорити, а тут їм потрібно переконувати, і, звісно, вони навчаються цієї справи.

Але ось для громадських активістів, якраз для аудиторії вашого порталу, є дуже потрібна інформація. Громадські активісти – це ті молоді, енергійні, вмотивовані люди, небайдужі, які у такий складний час реформ обрали для себе шлях бути активними і виявляти себе у цьому. І це дуже правильно. Дивіться, чому: бо де ви, молоді і активні люди, можете виявити себе і заявити про себе, як не в громадському секторі? З такою величезною кількістю проблем, які має Україна у сфері економічних, політичних, адміністративних, судових реформ, несправедливістю, яка є в нашій країні, ти найкраще можеш себе виявити і заявити про себе у громадському секторі  та у волонтерстві – це найкращий майданчик і трибуна для того, щоб показати свої ідеї. Там же ти обростаєш так званими соціальними зв’язками, і потім ті ж громадські активісти стають політиками, бізнесменами, чиновниками, науковцями або залишаються назавжди у громадському секторі і приходять у поважні структури громадянського суспільства, які теж дуже потрібні, і тут необхідно правильно виступати. Невипадково, наприклад, при Реанімаційному Пакеті Реформ – це найбільша і найвпливовіша коаліція громадських організацій, яка передусім спрямована на політику та економіку, важливі реформи в нашій державі, діє Відкритий університет реформ. Мені поталанило бути там викладачем риторики і публічних виступів протягом двох останніх курсів. Працювати з молодими громадськими активістами, які сповнені ідей, але ще, можливо, не мають досвіду – це таке натхнення! Їм потрібно тут не гратися у демагогію і риторику (тому мій предмет називається «Мовленнєвий імідж» або «Комунікативний імідж»), а через своє мовлення представляти свої громадські організації, власні ідеї. Це про той вислів, як хороша господиня змогла щось смачно приготувати, але не змогла це подати – так буває і у громадських активістів: дуже хороша ідея, але через брак знань, комунікативних здібностей і навичок їм це не вдається. Особливо, коли вони приходять на політичні ток-шоу, і там уже, знаєте, такі «акули» чорної риторики їх просто можуть задавити. Тому потрібно навчатись, і мені приємно, що доказом запитаності такого курсу Київської школи політичної та бізнес-риторики в Реанімаційному Пакеті Реформ та Вільному університеті реформ є те, що вже другий рік поспіль мені вдалось попрацювати з такими студентами.

Цей проект здійснювався за підтримки Transparency International  – і це дійсно знаково. Які виникають проблеми у комунікації? Передусім, тут варто зазначити, які є складові частини подачі себе: психологічна, суто іміджева, питання просто грамотності і техніки мовлення. Почнемо навпаки – грамотність і техніка: коли людина приїжджає з якогось районного центру в столицю і продовжує говорити говіркою – це там, у районному центрі, де вона виросла, нормально, там це людям не ріже слух, але на всеукраїнському рівні це буде дратувати людей. Ніколи не буде дратувати хороша українська мова, тому потрібно навчатись і звертати увагу на правильні наголоси. Доведено, що дратують «прийде̒мо», «піде̒мо», «нара̒зі» – такі слова, які не є лексикографічними в українській мові, яких потрібно все ж таки позбуватись, наприклад, «прине̒сти», «підне̒сти» замість «принести̒», «піднести̒», «чи̒тання» замість «чита̒ння» – такі моменти дратують. Я думав, що це тільки я такий прискіпливий у цьому, але не раз бував на різних нарадах і як журналіст, і як учасник, і як громадський активіст, журналіст-розслідувач… Помічаю, що коли чиновник неграмотно виступає, я вже сам стримуюсь, не коментую, але чую, як люди поруч, журналісти говорять: “Ось там він те слово неправильно сказав”, “Там він сказав: «Ми це вирішували на протязі…»”, – а «на протязі» – це російською мовою «на сквозняке», треба «протягом», тоді це буде правильно звучати. Тобто люди це починають помічати.

Щодо самої техніки: наприклад, є деякі питання, коли людина виступає як лектор. Дивіться, який у нас розвивається тренінговий бізнес в громадському секторі. Називаймо його відверто, оскільки це бізнес, і це правильно, тому що це освітній бізнес, освіта дорослих – андрагогіка. Людина виступає годинами перед аудиторією, і якщо у неї не підготовлене мовлення, неправильне дихання, вона говорить на зв’язках, то вона може втратити голос. А коли людина постійно довго і гучно говорить неправильно, у неї голос не поставлений, як це зроблено у акторів, у професійних радіоведучих, у дикторів, то у неї розвивається хронічний ларингіт – це, по-народному, просто гниють зв’язки, людина з роками може втратити голос. Якщо ви помічали, то викладачі, якщо вони непрофесіонали, часто після лекції постійно п’ють чай, відкашлюються – це вже початок хронічного ларингіту. Потім ці люди стають пацієнтами ЛОР-інституту, і це дуже сумно, тому що ви можете взагалі втратити свою професію.

Інший важливий момент – ми йдемо навпаки – це іміджевий момент, тому і предмет називається «Мовленнєвий, комунікативний імідж». Імідж людини складається з трьох частин. Перша складова – візуальний імідж – це те, як людина виглядає. Публічні люди переважно з нормальними зачісками, одягом, більш-менш нормально заробляють і вони, якщо це громадські активісти, навчались у вищих навчальних закладах, активні на публіці, вони стежать за собою – там теж є свої поради. Одного разу я був свідком того, коли дуже розумна людина, викладачка, читала лекцію, розповідала про психологію стосунків і побудову стосунків. Але перші тридцять хвилин я не міг нормально слухати, тому що постійно дивився на її ноги – бо під чорні штани та чорні туфлі вона вдягла помаранчеві шкарпетки – це помічав не тільки я. І це настільки дратує, коли ти спочатку на це дивишся. Потрібно все ж таки узгоджувати свій гардероб.

Друге – це репутаційна складова – ваша освіта, підготовка, той шлейф інформації, який тягнеться за вами. І третє – це наш улюблений компонент, який стосується суто моєї професії – аудіальний, голосовий імідж – це те, як ви говорите. Американські дослідники в політиці, які працювали над виборчими кампаніями, стверджують, що більше 50% сприйняття іміджу публічної політичної особи складає її мовлення. Мовлення – це, по-перше, сам голос. Наприклад, вам треба виступити щодо судової реформи. Ви прийшли на засідання якоїсь комісії, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Академії суддів, проходить перекваліфікація, і Ви маєте виступити, як громадський активіст і розповісти про свої ідеї, переконати, що потрібно провести судову реформу, але Ви це будете робити цілу годину таким голосом (верескливо – авт.): «А зараз ми розкажемо про те…» Люди будуть думати: «Боже, коли ж він закінчить, я вже готовий зняти суддівську мантію, тільки б не слухати те, що він розповідає». Буває й таке.  Або буває, що людина говорить на зв’язках – по-перше, сама собі шкодить, тобто в неї не поставлене дихання, як це у акторів, у дикторів, і виходить (гугняво – авт.): «Я бы хотела рассказать о том…» – це виглядає дуже жахливо, тому потрібно навчатись. Є курси, наприклад, у таких поважних організацій, як Реанімаційний Пакет Реформ. У Відкритому університеті реформ вдавалось викладати, і були певні результати у студентів, вони дивились уже потім відео-лекції і намагались вдосконалюватись.

Перше – голос, друге – культура мовлення, відповідно людина має її збагачувати. Як збагачувати? Читати. Інтернет – це «клікове» мислення. Клік – раз-раз, ми продивились, переключили, тому потрібно читати, записуватись в бібліотеки або скачувати електронні книжки, але читати, вдосконалювати своє мовлення. Ви таким чином збагачуєте пасивний запас, і завдяки вашій роботі, вашій зайнятості у громадському секторі ви можете завжди це реалізовувати. Хоч ви прочитали і мовчите, але ж завтра вам треба виступати, завтра якась акція протесту, мітинг, лекція, тренінг, треба виступити й розповісти, поділитись своїми знаннями. Культура мовлення і стилістика мовлення надзвичайно потрібні. Техніка – я вже про це казав – це і чіткість, і буває у людей банально – є такий термін у нас, у дикторів – кволі губи, кволий мовленнєвий апарат, от людина розмовляє (мляво, невиразно – авт.): «Ми сьогодні розглянемо політичну реформу, яка передбачає зміни до Конституції» – губи не рухаються, щелепа не рухається, нічого не рухається. Тому, звісно, тут потрібно працювати і звертатись до фахівців. Зараз дуже багато різних тренінгових центрів, де намагаються допомогти. Але найкраще, якщо у вас будуть індивідуальні заняття, і ви зможете це зрозуміти. Фільм «Король говорить» – це найкраща ілюстрація того, що завжди усі публічні люди і політики займаються. Наприклад, мені тридцять, але за цю невелику ще кількість років роботи, мені довелось уже багатьох публічних політиків консультувати і займатись з ними індивідуально, особливо це було після парадів, офіційних заходів, були дзвінки, на кшталт: «Діма, навчіть і мене так говорити. В мене попереду вибори, а я не можу добре виступати» – таке буває. У мене був один клієнт, який із Міністерства внутрішніх справ пішов у політику, він все життя звик командувати, а тут виборці, їм треба щось обіцяти: «Зробимо, побудуємо, поремонтуємо, дамо, забезпечимо…», – він цього не вмів робити. Які команди, мат-перемат? А тут треба вже людям пояснювати, навіть, якщо декотрі з них ідіоти, розумієте, тут потрібно вже грати на публіку. До мене звертаються, мені поталанило все ж таки розробити програми і з ними результативно попрацювати на попередніх виборах.

Ще хотів би розповісти про інший момент, який стосується якраз іміджу людини і впливає на сприйняття – це, власне, психологічний аспект, який я залишив наостанок. Що таке психологічний аспект? Це впевненість. Є таке поняття, яке ніхто не може відкидати – це аудиторний шок, він полягає у тому, що людина просто може розгубитись так, що в неї піднімається або сильно падає тиск, вона вся червоніє, забуває увесь текст, який підготувала заздалегідь. Чому? Тому що вона вийшла на аудиторію, а є люди, які не підготовлені до виступів. Ви запитаєте: «Який рецепт?» Виступати більше, виступати без аркуша, писати собі тільки тези – це вам завжди допоможе на виступі, коли це тренінг, мітинг, якась лекція або це ваш виступ на засіданні громадської ради в якомусь державному органі. Пишіть собі тези, якщо ви постійно читаєте, то принижуєте людей, ви забираєте у них час тим,  що вони дивляться, як ви читаєте. Тому поважайте публіку і тоді ви зможете дійсно гідно виступити.

Виникає запитання: «А чи може людина при публічному виступі не хвилюватись?» Людина, яка не хвилюється при виступі на публіці – це людина невихована, невіглас. Вихована людина, яка має адекватну самооцінку і певну самокритику, завжди хвилюється на публіці. Питання в тому, щоб це хвилювання, цей стрес вміти направити у правильне річище. У нас надниркові залози виробляють гормон, який вприскується у кров, він називається адреналін, і ми маємо використати його так, щоб він стимулював наш мозок згадувати, швидко реагувати, особливо якщо це режим ток-шоу, щоб тебе не поклали на лопатки, і ти зміг випростатися, зміг викрутитись із якихось неприємних ситуацій і вмів пригадати потрібні слова, цитати, цифри – те, що буває в режимі політичного шоу. Я вам хочу сказати, що формати деяких телевізійних каналів, якщо ми візьмемо телеканали 112, UBR, NewsOne… У мене є декілька клієнтів, політиків, які в мене навчаються, я їх консультую. Дивіться, який формат цих телеканалів: є близько трьох майданчиків одночасно, і ви помічали, звідки транслюються такі канали. Ти сидиш разом із ведучим у студії, почав одну тему, потім включилися із Хмельницького, де, наприклад, обвалився дах якогось будинку, ти це коментуєш, а в Житомирі відкрили притулок для котів, ти теж це коментуєш, потім переключаєшся і коментуєш саміт Україна-НАТО і т.д. Тобто ти повинен мати настільки великий об’єм знань для того, щоб правильно на все це реагувати. Один із клієнтів сказав: «Знаєш, я більше не буду ходити на цей телеканал. Вони змушують мене говорити про те, до чого я не готувався заздалегідь». Я кажу: «Ну, не ходи. Сиди вдома, якщо ти не хочеш бути публічним політиком або публічним громадським діячем. Не хочеш бути готовим – не готуйся». Ти маєш бути готовим до усіх тем, які обговорюють люди – це може допомогти.

Ще один важливий момент, окремий предмет, який я викладав у різних громадських організаціях – це предмет, який стосується мистецтва переговорів. Тут є свої секрети. Перший секрет стосується першого враження. Ми всі знаємо, що перше враження двічі справити не можна, вразити людину ви не зможете кілька разів, тому те, як ви зайшли, завітали, змогли закохати у себе людину, надзвичайно важливо. Наприклад, ви влаштовуєтесь у нову організацію або ви йдете до донора, грантодавця, до якоїсь розподільчої організації, і вам потрібно переконати, що саме ви на це заслуговуєте, а там є такі ж конкуренти, які нічим не краще і не гірше за вас. Чому саме ви? Інколи те, як ви зайшли до кабінету, те, як ви зайшли до офісу, уже справляє враження. Перше правило – потрібно бути у тій же тональності, що й ваш співрозмовник. Якщо ви заходите в кабінет до посла і бачите, що в нього в кабінеті все, знаєте, як Вікторіанська епоха, такий же диванчик, такі ж оббиті стільці, подушечки, важкі штори, і ви зайдете (верескливо – авт.): «Ой, добрий вечір, ой …» – ви дратуєте людину, вона вас чемно дослухає до кінця, але насправді це буде справляти негативне враження. Ви маєте увійти у правильну тональність. Інша ситуація: ви бачите, що тут сучасні меблі, людина сучасно одягнена, у неї сучасна зачіска, якщо ви зайдете і будете як такий дешевий клерк: «Доброго дня, Антоне Григоровичу, я хочу вас…» – йому це буде неприємно, скажіть: «Антоне, я вам пропоную таку програму… Знаєте, в чому плюс саме нашої ідеї: в тому і тому… »  – це допоможе вам зробити усе правильно і результативно.

Запитувала Любов Єремічева; фото/відео Галина Жовтко
Робота над текстом Ірина Гузій