Аналітичні центри в Україні: особливості та виклики роботи

Аліна Шостак

Що входить до сфери компетенцій аналітичного центру: суто аналіз та констатація дійсності, або також вироблення пропозицій на основі аналізу, або, можливо, ще й реалізація цих пропозицій?

За словами голови правління Дніпровського центру соціальних досліджень та координаторки Мережі UPLAN у Дніпровському та Запорізькому регіонах Анни Колохіної, діяльність аналітичних центрів не обмежується суто дослідницьким напрямом – вона також спрямована на вироблення рішень й частково – на їхню реалізацію.

Разом з пані Анною ми розібралися, що таке аналітичні центри, як їх відрізнити від наукових установ, і як вони працюють в Україні.

Чим займаються аналітичні центри?

Найголовніший продукт аналітичного центру, кожного у своїй сфері, – це аналіз політики. Аналітична діяльність містить у собі дослідницький компонент, але він не головний. Адже насамперед діяльність аналітичних центрів спрямована на вироблення оптимального рішення, яке б задовольнило усі сторони. Й усе це – заради впровадження якісних та ефективних змін. Щоб домогтися цієї мети, аналітичні центри працюють у декілька етапів.

Перший, розповідає пані Анна, – це формулювання проблеми. Другий – оцінка наявних ресурсів для її вирішення. Третій етап, який не можна оминути, – це комунікація зі стейкхоледерами – зацікавленими сторонами. Й завершальний – вироблення рішення, його моніторинг та оцінка.

«Увесь цей процес – замкнутий цикл. Хотілося б, щоб він відбувався не по колу, а по спіралі – тобто рухався й призводив до певних зрушень», – зазначає експертка.

Так, аналітичні центри покликані допомагати державним органам аналізувати політики, й, відповідно, впроваджувати зміни.

Вони б мали охоплювати й працювати у всіх сферах життя держави. Однак, за оцінками пані Анни, наразі в Україні залишається багато вільних ніш. І навіть у тих сферах, у межах яких існують і працюють аналітичні центри, часто бракує системності.

Які бувають аналітичні центри й що відрізняє їх від наукових установ?

У науковому середовищі існують різні класифікації аналітичних центрів. Та узагальнено усі їх можна поділити на державні – інститути вищих навчальних закладів – та недержавні – аналітичні центри політичних партій, бізнесу, та неприбуткові організації громадянського суспільства.

«Такі класифікації існують, за кордоном вони працюють й на практиці. Але в Україні – ні», – зазначає пані Анна.

За словами експертки, «дорадчі органи», з якими співпрацює бізнес, важко назвати класичними аналітичними центрами. Адже здебільшого вони лише надають консультативні послуги для бізнесу – тобто йдеться переважно про консалтинг.

Також через нерозвиненість системи політичних партій в Україні загалом не можна говорити й про системну роботу аналітичних центрів при політичних партіях.

А інститути, які працюють у вищих навчальних закладах, через орієнтованість у своїй роботі на науковий підхід, також не можуть називатися аналітичними центрами. Адже наука – це насамперед про теорію, а аналітика – про практику.

«Наука працює за певними усталеними правилами. Науковий підхід передбачає дослідження проблеми шляхом вивчення праць інших науковців, попередників, зокрема закордонних. Іноді трапляються серйозні наукові відкриття. Але як їх впровадити на рівні реальної державної політики – на це запитання наука не має відповіді», – пояснює пані Анна.

Так, для того, щоб здійснити аналіз політики, аналітичний центр залучає до процесу усі зацікавлені сторони: визначає їх, обговорює з ними проблеми, аналізує отриману інформацію, потім аналізує наявні кадрові та фінансові ресурси для вирішення проблеми.

Мета аналітичного центру – запропонувати рішення, проаналізоване з усіх сторін, і найголовніше – таке, яке можна втілити у життя за наявних ресурсів.

«Тому аналітичний центр бере на себе певні функції державного органу або органу місцевого самоврядування. Він проводить консультації, бо спілкування із зацікавленими сторонами – це і є публічні консультації. Він аналізує, наскільки здійсненим є той чи інший варіант вирішення проблеми. І лише тоді надає свої рекомендації», – пояснює пані Анна.

Наука не ставить перед собою такої задачі – це й відрізняє державні установи, які працюють за його принципом, від аналітичних центрів.

Реалії та виклики аналітичних центрів в Україні

Аналітичні центри покликані допомагати державним органам розробляти й впроваджувати зміни. Такий підхід передбачає тісну співпрацю державних органів на аналітичних центрів.

Наразі в Україні вона базується здебільшого на особистих знайомствах: якого експерта у певній галузі знає державний службовець – від цього залежить, хто та які організації будуть залучені до співпраці.

«Тому, на мою думку, ті центри, які працюють у Києві, мають більше можливостей забезпечити більш ефективну співпрацю. Адже вони мають кращий доступ до Кабміну, окремих міністерств та державних структур», – каже пані Анна.

Експертка зазначає, що державні службовці читають звіти громадських організацій, ознайомлюються з наданими рекомендаціями. Але для впровадження змін потрібно розробляти нову нормативно-правову базу або вдосконалювати чинну. І тому ті експерти, які володіють цим вмінням, і про яких знають у відповідних державних структурах, найбільш успішні у своїй діяльності.

Такий стан речей не зміцнює інституційні потужності аналітичних центрів. Адже їх залучають до впровадження змін не як організації, а як окремих особистостей. Тому навіть у ситуації, коли експерт певної організації долучився до розробки, прийняття й впровадження певних рішень, організація не може зарахувати це у свою діяльність.

Інша особливість функціонування аналітичних центрів в Україні: певні галузі або залишаються без уваги експертів взагалі, або увага ця вибіркова.

«Візьмемо, наприклад, актуальний екологічний напрям. Існує багато організацій, які працюють з цією темою, і здебільшого їхня увага зорієнтована на проблемі шкідливих викидів в атмосферу. Але у питаннях екології проблема викидів в атмосферу – не єдине, що потребує рішення. Багато інших питань залишаються без уваги», – розповідає пані Анна.

Це можна пояснити тим, що усередині держави аналітичні центри не мають джерел фінансування – вони залежать від донорів, тому зорієнтовані на порядок денний, який вони формують.

Тому наразі можна говорити про інституційну слабкість більшості аналітичних центрів. Через відсутність усталеної, закріпленої системи їхньої співпраці з державними органами – також про низький рівень впровадження рішень за результатами діяльності таких аналітичних центрів.

Ті ж організації, які успішно та системно працюють упродовж багатьох років, – зазвичай монополісти у певному конкретному напрямку. Як наслідок, існує також брак аналітичної інформації в окремих сферах державного життя.

Що сприятиме розвитку аналітичних центрів в Україні?

За словами експертки, наразі не має впевненості й підґрунтя для того, щоб співпраця аналітичних центрів та державних органів, органів місцевого самоврядування набула системного характеру й відбувалася за усталеним механізмом.

«Тому й для нас такі важливі особисті зв’язки. Адже державний орган або орган місцевого самоврядування та аналітичні центри жодним чином не пов’язані між собою», – пояснює пані Анна.

Водночас, каже експертка, деякі українські неурядові аналітичні центри уже сьогодні мають значний досвід експертизи за окремими напрямами державної політики. Тому вони можуть надавати консультаційні послуги відповідним міністерствам.

«Залучення неурядових аналітичних центрів до співпраці з міністерствами сприятиме подальшому розвитку українських аналітичних центрів. Якщо така співпраця буде організована за прозорою конкурсною процедурою і передбачатиме оплату послуг аналітичних центрів державним або місцевим коштом», – підсумувала пані Анна.

Аліна Шостак,
комунікаційна менеджерка Мережі UPLAN