Партійні аналітичні центри: між знаннями та політикою

Think Twice UA

think twice UA переклали підсумки аналітичного дослідження нашого радника Леандро Ехта “Партійні аналітичні центри: між знаннями та політикою. Справа Fundación Pensar та партії PRO в Аргентині”.

Повне дослідження англійською “Partisan think tanks: between knowledge and politics. The case of Pensar Foundation and PRO party in Argentina” читайте за посиланням.

Література, що спеціалізується на зв’язку між знаннями та політикою, орієнтувалася переважно на незалежні аналітичні центри, а не на партійні. Це пояснюється двома причинами. По-перше, партійних аналітичних центрів мало порівняно з незалежними або зовнішніми аналітичними центрами. По-друге, ці два об’єкти дослідження, аналітичні центри та політичні партії, посилаються на різні академічні традиції, які рідко інтегруються. Політичні партії розглядаються у класичних дослідженнях з політології, орієнтованих на політичні інститути, а на аналітичних центрах в основному зосереджуються дослідження, присвячені політичним курсам.

Аргентина не є винятком: незважаючи на існування великої кількості аналітичних центрів, політичні партії не консолідували внутрішні аналітичні центри, які сприяють формуванню їхнього програмного горизонту. Однак досвід партійних аналітичних центрів останнім часом демонструє свою еволюцію та консолідацію. У 2010 році партія Propuesta Republicana (PRO) відновила фонд «Пенсар» з метою розробити урядові плани на випадок, якщо лідер та кандидат від партії Маурісіо Макрі отримав би перемогу на президентських виборах 2011 року. З моменту свого повторного запуску Фонд пройшов кілька етапів, що, поступово, призвело б до його створення в межах партії.

Мета дослідження полягала в тому, щоб представити концептуальну схему для вивчення партійних аналітичних центрів та використати цю концептуальну схему для вивчення еволюції фонду Пенсар, його зв’язку та внеску в партію PRO, її зростання та перемогу на президентських виборах 2015 року. 

Документ починається з обговорення поняття партійних аналітичних центрів та пропонує визначення, яке інтегрує характеристики, представлені різними традиціями. Автор стверджує, що партійний аналітичний центр виробляє знання та ідеї з претензією на вплив (типова характеристика для аналітичних центрів). Партійні аналітичні центри також повинні мати чітке визнання політичної партії і робити її своєю цільовою аудиторією, орієнтуючи свої поради на її інтереси та імплементуючи прямі стратегії співробітництва.

Розмірковуючи над поняттям партійних аналітичних центрів, автор представляє модель аналізу (взаємозв’язок аналітичного центру та політичної партії), який інтегрує чотири виміри. Ця концептуальна схема є вагомим внеском у систематичне вивчення цих політичних сил. Чотири аспекти включають:

• партійну систему
• функції аналітичного центру
• її стратегічну автономію
• її стійкість

Аналіз Фонду «Пенсар» та партії PRO щодо цих аспектів дає змогу зробити такі основні висновки:

• Партійна система. Створення внутрішніх аналітичних центрів хоча і пов’язане з партійною системою, динамікою політичної конкуренції та особливостями режиму політичних знань, воно також залежить від особливостей партії та цінності, яку вона надає експертним знанням стосовно її політичних цілей.
• Функції. Технічні знання партійного аналітичного центру виконують три важливі функції в політиці: а) застосовність його матеріалів (інструментальна функція); б) легітимізація дискурсу та дій партії (символічна функція), а також зміцнення її профілю та технократичних повноважень; в) розширення політико-інституційних зв’язків партії (мережева функція).
• Стратегічна автономія. Інтеграція аналітичного центру в структуру партії вимагає досягнення рівноваги між політичною силою (щодо автономії) та агентом (організаційним ресурсом партії), в якому політичні цілі переважають над технічними.
• Стійкість. Аналіз практики підтверджує конституційну невизначеність, яка лежить в основі будь-якого партійного аналітичного центру, оскільки його еволюція (а також його членів) багато в чому залежать від ефективності партії.

Автор завершує запрошенням дослідити інші приклади партійних аналітичних центрів у регіоні та інших країнах з огляду на запропоновану модель, що дозволило б перевірити її обґрунтованість. Більше того, він припускає, що дослідження про фонд «Пенсар» можна було б збагатити аналізом його розвитку після виборів 2015 року, на яких PRO стала правлячою партією.

Нарешті, важливо підкреслити, що висновки цієї роботи та уроки фонду «Пенсар» є актуальними не лише для партійних аналітичних центрів, але й для політичних партій та підприємців, які хочуть сприяти або покращувати функціонування партійного аналітичного центру.